«Найсильніший серед своїх братів». Юда турбувався про свого старенького батька і був готовий пожертвувати власною свободою заради Веніямина. Так він показав, що є «найсильнішим серед своїх братів» (1Хр 5:2). Це був уже не той Юда, який разом з іншими пограбував сихемівців, скривдив рідного брата Йосипа і обманув власного батька. Юда став здібним провідником і, як голова одного з 12 племен Ізраїля, отримав від батька перед його смертю особливе пророче благословення (Бт 49:8—12). Далі обговорюється його сповнення.

Провідне плем’я з самого початку. Згідно з пророчим благословенням Якова, Юда мав відігравати в Ізраїлі провідну роль (Бт 49:8; пор. 1Хр 5:2), і це було очевидним уже від початку існування цього племені. Під час подорожей Ізраїля пустелею плем’я Юди вирушало першим під керівництвом провідника Нахшона (Чс 2:3—9; 10:12—14). З цього племені походив Калев, один з двох вірних розвідників, які отримали честь ввійти в Обіцяний край. Хоча Калев був вже в літах, він брав активну участь у завоюванні наділу, призначеного Юді. За Божою вказівкою плем’я Юди першим вирушило на бій з ханаанцями, об’єднавшись з племенем Симеона (Чс 13:6, 30; 14:6—10, 38; ІсН 14:6—14; 15:13—20; Сд 1:1—20; пор. Пв 33:7.) Пізніше Єгова призначив Юду очолити каральний похід проти Веніямина (Сд 20:18).

Благословення Якова сповнюється на Давиді. Зрештою настав визначений Богом час, щоб царська влада перейшла з племені Веніямина до племені Юди. Після смерті Саула чоловіки з племені Юди помазали в Хевроні Давида на царя. Але інші племена і далі підтримували дім Саула і поставили над собою його сина Іш-Бошета. Між двома царствами постійно велися бої, поки Авнер, головний прибічник Іш-Бошета, не перейшов на сторону Давида. Невдовзі після цього Іш-Бошета вбили (2См 2:1—4, 8, 9; 3:1—4:12).

Коли Давид зрештою став царем над цілим Ізраїлем, сини Якова, тобто всі ізраїльські племена, віддали похвалу Юді і вклонилися царю, котрий походив з того племені. Тоді Давид зміг піти на Єрусалим і захопити твердиню Сіон. Після цього, хоча Єрусалим фактично лежав на території Веніямина, він зробив його своєю столицею. Загалом Давид був доброю і праведною людиною. Тож завдяки йому плем’я Юди було гідне похвали за такі риси, як справедливість і праведність, а також за службу на благо народу, наприклад за підтримання національної безпеки, як і пророкував Яків у своєму передсмертному благословенні. Рука Юди справді була на шиї його ворогів, оскільки Давид підкорив філістимлян (які двічі намагалися скинути його з престолу на Сіоні), а також моавітян, сирійців, едомлян, амаликітян і аммонітян. Тож за царювання Давида територія Ізраїля нарешті розширилася до кордонів, визначених Богом (Бт 49:8—12; 2См 5:1—10, 17—25; 8:1—15; 12:29—31).

Завдяки вічній угоді про Царство, яку Єгова уклав з Давидом, жезл і берло належали племені Юди протягом 470 років (Бт 49:10; 2См 7:16). Але об’єднане царство існувало тільки за панування Давида і Соломона, і лише в той час всі племена Ізраїля «вклонялися» Юді.