Сихем — місто в долині

ГЛИБОКО в серці країни, яку Бог вибрав для свого народу, між горою Евал та горою Ґарізім лежало місто Сихем. Саме тут близько чотирьох тисяч років тому Єгова пообіцяв Авраамові: «Я дам оцей Край потомству твоєму» (Буття 12:6, 7).

У гармонії з цією обіцянкою Авраамів онук Яків таборував коло Сихема і побудував жертовник, який він назвав «Бог, Бог Ізраїля». Мабуть, Яків викопав у цій місцевості криницю, щоб його сім’я та отари мали воду; ця криниця і через кілька століть була відома як «Яковова криниця» (Буття 33:18—20, примітка; Івана 4:5, 6, 12).

Проте не всі члени Яковової сім’ї виявляли ревність до правдивого поклоніння. Його дочка Діна шукала товариства серед ханаанських дочок міста Сихема. Будучи молодою дівчиною, Діна залишала безпечні намети своєї сім’ї і ходила у сусіднє місто, шукаючи собі там друзів.

Як молоді чоловіки того міста дивилися на цю дівчину, що регулярно і, очевидно, самостійно відвідувала їхнє місто? Син одного начальника «побачив її... і взяв її, і лежав із нею, і збезчестив її». Чому Діна гралася з вогнем, товаришуючи з неморальними ханаанеянами? Чи тому, що відчувала потребу в спілкуванні з дівчатами свого віку? Чи вона була такою ж свавільною і незалежною, як декотрі її брати? Прочитайте цю історію в книзі Буття і спробуйте збагнути страждання й сором, яких, мабуть, зазнали Яків та Лія через трагічні наслідки того, що їхня дочка відвідувала Сихем. (Буття 34:1—31; 49:5—7; також дивіться «Вартову башту», англ., за 15 червня 1985 року, сторінка 31).

Майже через 300 років після цього результати нехтування теократичними вказівками знову були висунуті на передній план. У Сихемі Ісус Навин організував одні з найпам’ятніших зборів в ізраїльській історії. Уявіть собі таку картину у цій долині. Понад мільйон чоловіків, жінок і дітей з шести племен Ізраїлю стоять перед горою Ґарізім. З протилежного боку долини, напроти гори Евал, стоїть, мабуть, така ж кількість людей з інших шести племенa. А внизу між цими двома групами ізраїльтян поряд з ковчегом угоди стоять священики та Ісус Навин. Яке видовище! (Ісуса Навина 8:30—33).

Дві гори, що височіли над цим величезним натовпом, були чітким протиставленням краси і пустки. Верхні схили гори Ґарізім виглядають зеленими й родючими, тоді як схили гори Евал здебільшого сірі й голі. Чи уявляєте собі захоплений гомін ізраїльтян, що чекають, коли Ісус Навин почне говорити? Кожний звук відбивається луною у цьому природному театрі.

Протягом чотирьох — шести годин Ісус Навин читає ‘книгу Закону Мойсея’ і народ також бере в цьому участь (Ісуса Навина 8:34, 35, Хом.). Очевидно, ізраїльтяни перед горою Ґарізім кажуть «амінь!» після кожного благословення, тоді як ті, що перед горою Евал, кажуть «амінь!», наголошуючи кожне прокляття. Можливо, безжиттєвий вигляд гори Евал нагадує людям про згубні наслідки неслухняності.

«Проклятий той, хто легковажить свого батька та свою матір!» — попереджує Ісус Навин. Понад мільйон голосів відповідають в унісон: «Амінь!» Ісус Навин чекає, поки затихне ехо від такої громоподібної відповіді і продовжує: «Проклятий, хто пересуває межу свого ближнього!» Знову шість племен разом з приходьками кричать: «Амінь!» (Повторення Закону 27:16, 17). Якщо б ви були там присутні, чи змогли б забути про це зібрання між двома горами? Чи воно не закарбувало б у вашому розумі потребу слухняності?

Близько 20 років пізніше, незадовго перед своєю смертю, Ісус Навин ще раз зібрав народ коло Сихема, щоб зміцнити їхню рішучість. Він поставив перед кожним вибір. «Виберіть собі сьогодні, кому будете служити,— сказав він.— А я та дім мій будемо служити Господеві [«Єгові», НС]» (Ісуса Навина 24:1, 15). Ці збори в Сихемі скріплювали віру, і вони, очевидно, залишили по собі слід. Багато років після смерті Ісуса Навина ізраїльтяни все ще наслідували його вірний приклад (Ісуса Навина 24:31).

Десь через 15 століть після цього Ісус Христос відпочивав у тіні гори Ґарізім і там відбулася сердечна розмова. Стомлений від довгої подорожі, Ісус сидів коло Яковової криниці, до якої підійшла самарянка з глеком для води. Жінка дуже здивувалася, коли Ісус попросив її дати йому попити, оскільки євреї навіть не розмовляли із самарянами, не говорячи вже про те, щоб пити з їхнього посуду (Івана 4:5—9). Наступні слова Ісуса здивували її ще більше.

«Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Івана 4:13, 14). Уявіть собі зацікавлення жінки, оскільки діставати воду з цієї глибокої криниці було дуже важко. Ісус далі пояснив, що, незважаючи на свою історичну важливість, такі релігійні місця, як місто Єрусалим та гора Ґарізім, не були необхідними для наближення до Бога. Важливими є стан серця і поведінка. «Істинні поклонники будуть поклонятися Отцеві в дусі і істині,— сказав він,— бо таких поклонників Отець шукає» (Івана 4:23, Дерк.). Як же потішали, мабуть, ці слова! Та долина знову стала місцем, де люди отримали спонуку служити Єгові.

Сьогодні поряд з руїнами стародавнього Сихема лежить місто Наблус. Гора Ґарізім і гора Евал далі височіють над долиною як німі свідки подій минулого. Все ще можна оглянути Яковову криницю біля підніжжя цих гір. Коли ми роздумуємо над подіями, що відбулися там, нам пригадується важливість підтримувати правдиве поклоніння, про що учили Ісус Навин та Ісус Христос. (Порівняйте Ісаї 2:2, 3).

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 31]

Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.