Нагірна Проповідь. „Не противтесь злому”

ЗАКІНЧИВШИ говорити про присяги та клятви в Своїй Нагірній Проповіді, Ісус тоді говорив про спосіб ставлення до осіб, які зневажали б або ображали б інших. Він почав, зверненням до інформації, яку Його слухачі вже знали з Мойсеєвого Закону: „Ви чули, що сказано: ,Око за око, і зуба за зуба’”.— Матвія 5:38; порівняйте з 2 Мойсеєвою 21:23—25; 3 Мойсеєвою 24:19—21.

Дехто критикував цей закон, вважаючи його бути жорстоким. Однак, у ньому не узаконено особистої помсти, як наприклад, ганебну „вендету” недавніх часів, бо те саме Святе Єврейське Письмо також заявляє: „Не кажи: ,Як зробив він мені, так зроблю я йому,— верну людині за чином її!’” (Приповістей 24:29) Закон про „око за око та зуба за зуба” мав бути накладений по суді особи „перед Єговою, перед священиками та суддями, що будуть у тих днях”.— 5 Мойсеєва 19:15—21, НС.

„А Я Вам кажу”, продовжував Ісус, „не противитись злому”. (Матвія 5:39) Як же слід це розуміти? Ісус допоміг Своїм слухачам давши чотири приклади, які помагали б їм правильно поводитись зі „злим”, тобто з особою, яка завдала б їм якусь шкоду.

1 — Особиста образа

Перше Ісус пояснив те, що Його слухачі мали робити, коли хтось ображав їх: „І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою,— підстав йому й другу”.— Матвія 5:39.

Це не значить, що коли б’ють або дають людині ляпаса, то вона повинна ,напрошуватись на неприємність’ і не буде оборонятися. Коли Ісуса вдарили в щоку під час Його неправильного суду перед первосвящеником, то Ісус противився такому несправедливому фізичному насильству, кажучи: „Якщо зле Я сказав,— покажи, що то зле; коли ж добре,— за що Мене б’єш?” — Івана 18:22, 23; порівняйте з Діями Апостолів 23:3.

Коли Ісус згадав про ляпас „в праву щоку твою”, то це нагадувало б Його слухачам, не удар, що завдає біль, а краще удар, що завдає образу та сором. Коментар про Матвія через В. Ф. Альбрайта та К. С. Манна заявляє: „Тут Ісус говорить про манеру поведінки, яка досі існує на Середньому Сході — фізичний удар, який викликає найбільшу образу — це удар рукою в праву щоку”. Єврейська традиція карала за такий образливий удар по 400 зуз (дорівнюючи 400 динарій), сума більша від річної зарплати землеробського робітника.

В Євангелії Луки, написана головно для неєвреїв, є поміщено Ісусові слова в більш загальний спосіб: „Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу”. (Луки 6:29) Це не стосується тільки до ляпаса, який викликає образу, а краще до насильного удару. У кожному випадку Ісус радив, щоб ,підставити другу щоку’. Він бажав, щоб Його послідовники були готові зносити особисту образу, не звертаючись до насильства або помсти. У цей спосіб вони могли б наслідувати Ісуса, про Якого апостол Петро пише: „Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо”.— 1 Петра 2:23; порівняйте з кн. Ісаї 50:6.

2 — Коли хтось „хоче тебе позивати”

Потім, Ісус говорив про те, як людина повинна відповісти, коли б хтось старався позбавити їй чогось судовим процесом: „А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою,— віддай і плаща йому”.— Матвія 5:40.

У стародавні часи був звичай у людей віддавати якийсь одяг у заставу, щоб гарантувати сплату боргу. (Йова 22:6) Якщо боржник не міг відплатити, тоді суд міг присудити ту одіж позикодавцеві. (Приповістей 13:13; 27:13) Проте, Божий закон вимагав, щоб позикодавець не тримав „одежу” (зовнішній одяг) дану в заставу цілу ніч, тому що боржникові було потрібно її накриватися, коли лягав спати.— 2 Мойсеєва 22:26, 27; 5 Мойсеєва 24:12, 13.

Ісус радив Своїх учнів, щоб вони віддавали „внутрішню одежу”, яку вимагав би суперник у суді; і повинні зробити це як хтось лише „хоче позивати”, навіть перш ніж розпочне судове переслідування. Крім того, вони могли б зробити вдвоє більше, віддаючи „і плаща йому”, хоч закон Божий не вимагав цього.

Згідно з цією порадою, апостол Павло писав до християн у Коринті: „Тож уже для вас сором зовсім, що суди між собою ви маєте. Чому краще не терпите кривди? Чому краще не маєте шкоди?” (1 Коринтян 6:7) Так, вони повинні були бути охочі зазнати особисту втрату ніж допустити, щоб репутація збору була зіпсована публічно через судове переслідування.

Євангеліє Луки подає слова Ісуса в такий спосіб, що можна їх застосовувати до справ поза судом: „А хто хоче плаща твого взяти,— не забороняй і сорочки”. (Луки 6:29) Лука міг мати на думці людей від яких розбійники крадуть зовнішню одежу. Замість боротися проти такого грабунку мабуть дорогої одежі, то було б краще для учнів Ісуса віддати „і сорочку”. Таким чином вони могли б урятувати своє життя й скористати тоді як їм протистоять злочинці.— Приповістей 15:1; Матвія 5:16.

Проте, Син Божий не мав на думці, щоб люди завжди відмовлялися добиватись якоїсь справи судовим процесом, або щоб злі люди приводили їх до стану бідності. Ми зауважуємо, що апостол Павло не розумів так цих слів Ісуса, бо став перед римськими службовцями ,в обороні, і в утвердженні Євангелії’. (Филип’ян 1:7; порівняйте з Діями Апостолів 25:8—12.) Християни можуть брати світських людей або урядових осіб на суд, щоб вимагати належне їм по праву. Але роблячи це вони не повинні поводитися войовничо, але миролюбно. Все-таки, в щоденному житті християни повинні розвивати лагідний характер.— Римлян 12:17—19.

3 — Обов’язкова служба представникові світського уряду

Потім, Ісус промовив: „А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну,— іди з ним навіть дві”.— Матвія 5:41.

Вислів ,силувати’ є перекладений з грецького слова ,ангарево’, запозичене від перської мови. Оригінально, цей вислів стосувався до діяльності посланців уповноважених перським царем. Це посланці мали владу вимагати до їхньої служби людей, коней, суден або чого-небудь, щоб швидко виконувати урядові справи. (Порівняйте з кн. Естер 3:13, 15; 8:10, 14.) Римляни були засвоїли цю систему. Протягом Ісусової служби на землі, урядові службовці могли примушувати євреїв носити тягарі або виконувати іншу примусову працю. (Матвія 27:32; Марка 15:21) Для євреїв така примусова служба язичникам була великою огидою. Проте, Ісус радив Своїх слухачів, щоб вони охоче виконували їм таку службу. В дійсності, якби хтось примушував їх іти одну римську милю (близько 5000 футів, або 1,5 кілометра), то вони повинні добровільно йти двічі дальше.

4 — Просьба про матеріальну допомогу

Потім Ісус дав пораду про щедрість у даванні матеріальної допомоги: „Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче позичити в тебе — не відвертайсь від нього”.— Матвія 5:42.

Ісусові слухачі будуть пригадувати собі Божий закон, який забороняв ізраїльтянам брати процент з позичок від співєвреїв. (2 Мойсеєва 22:25; 3 Мойсеєва 25:37; 5 Мойсеєва 23:20) Крім того, той закон також наказував: „Не зробиш запеклим свого серця, і не замкнеш своєї руки від убогого брата свого, бо конче відкриєш свою руку йому, і конче позичиш йому за його потребою, що буде бракувати йому”. (5 Мойсеєва 15:7, 8) Бувши Месією та „виконавцем” Божого закону, Ісус ще далі поступив, коли радив, щоб люди щедро давали.— Матвія 5:17; Дії 20:35.

Безперечно, ця Ісусова порада має велике значення. Особи, охочі позбутись особистої гордості, а навіть цінних речей замість боротись, щоб зберігати їх, які виконують неприємні завдання, не нарікаючи, і радо дають із свого майна, щоб допомогти іншим, які турбуються про насущні потреби — таких то осіб люблять ближні, а також Бог.— 2 Коринтян 9:7.