МИР

Єврейське слово шало́м, що перекладається як «мир», означає відсутність збройної боротьби і неспокою (Сд 4:17; 1См 7:14; 1Цр 4:24; 2Хр 15:5; Йв 21:9; Ек 3:8); воно може передавати думку про здоров’я і безпеку (Бт 37:14, NW, прим.), добро (Бт 41:16), дружбу (Пс 41:9) і повноту чи завершеність дії (Єр 13:19). Грецьке слово «мир» (ейре́не) теж має широке значення, як і єврейське шало́м, і може, окрім відсутності конфлікту, стосуватися благополуччя, спасіння і згоди. Воно міститься в прощальній фразі «іди з миром», що приблизно відповідає нашому «всього доброго» (Мр 5:34; Лк 7:50; 8:48; Як 2:16; пор. 1См 1:17; 20:42; 25:35; 29:7; 2См 15:9; 2Цр 5:19).

Оскільки слово «мир» не завжди точно передає значення слів у тексті оригіналу, треба брати до уваги контекст. Наприклад, «відпустити з миром» означало дозволити комусь піти і при цьому виявити дружелюбність, не перешкоджати йому (Бт 26:29; 44:17; Вх 4:18). «Повернутися з миром» з поля битви означало повернутися неушкодженим чи з перемогою (Бт 28:21; ІсН 10:21; Сд 8:9; 11:31; 2Хр 18:26, 27; 19:1). Коли запитували, як людина поживає, буквально запитували про мир (Бт 29:6; пор. Бт 43:27, Ог.). Єврейський вираз «працювати задля [чийогось] миру» означав сприяти чиємусь добробуту (Пв 23:6, NW, прим.). Якщо хтось помирав у мирі, то це означало, що він помирав спокійно, насолодившись життям або дочекавшись виконання своїх сподівань. (Пор. Бт 15:15; Лк 2:29; 1Цр 2:6.) Пророцтво про те, що Йосію «поховають у [власній] гробниці за мирного часу» означало, що він помре до того, як Єрусалим спіткає передречене лихо (2Цр 22:20; 2Хр 34:28; пор. 2Цр 20:19). В Ісаї 57:1, 2 (Ог.) говориться, що праведний «відходить з миром», тобто «заспокоюється», тому що, помираючи, уникає лиха.

Як набути мир. Єгова — Бог миру (1Кр 14:33; 2Кр 13:11; 1Фс 5:23; Єв 13:20) і Джерело миру (Чс 6:26; 1Хр 22:9; Пс 4:8; 29:11; 147:14; Іс 45:7; Рм 15:33; 16:20). Мир є складовою плоду духу (Гл 5:22). Тому справжній мир може бути тільки у тих, хто в мирі з Богом. Серйозні переступи шкодять стосункам людини з Богом і викликають в неї неспокій. Псалмоспівець писав: «Через мій гріх кості мої не знають спокою» (Пс 38:3). Той, хто прагне шукати миру і підтримувати його, повинен відвертатися від зла і робити добро (Пс 34:14). Без праведності не може бути миру (Пс 72:3; 85:10; Іс 32:17). Ось чому грішники не мають миру (Іс 48:22; 57:21; пор. Іс 59:2—8). Мир — це здобуток тих, хто цілковито відданий Єгові, любить його закон (Пс 119:165) і виконує його накази (Іс 48:18).

Коли Ісус Христос прийшов на землю, ні євреї, ні неєвреї не були в мирі з Богом Єговою. Порушивши Божий закон, євреї потрапили під прокляття Закону (Гл 3:12, 13). А неєвреї, яких не стосувалась угода, «не мали надії та перебували без Бога» (Еф 2:12). Однак завдяки Ісусу Христу обидві групи людей отримали можливість розвинути мирні стосунки з Богом. Саме про цю можливість говорили ангели, які повідомили пастухам про народження Ісуса: «На землі — мир людям, які мають [Боже] схвалення» (Лк 2:14).

Добра новина про мир, яку проголошував Ісус і його послідовники, приваблювала «друзів миру», тобто тих, хто бажав примиритися з Богом (Мт 10:13; Лк 10:5, 6; Дії 10:36). Водночас вона спричиняла розбрат в родинах, оскільки хтось приймав її, а хтось відкидав (Мт 10:34; Лк 12:51). Більшість юдеїв відкинула звістку Ісуса і тому не могла збагнути, «що потрібно для миру» — а саме необхідність розкаятись і визнати Ісуса Месією. (Пор. Лк 1:79; 3:3—6; Ів 1:29—34.) Через це Єрусалим був знищений римським військом у 70 р. н. е. (Лк 19:42—44).

Однак навіть ті юдеї, які прийняли «добру новину про мир», були грішниками і потребували викупу за гріхи, щоб мати мир з Богом Єговою. Саме тому Ісус віддав своє життя як викупну жертву. Це було передречено так: «Покарання, яке він отримав, принесло нам мир, і завдяки його ранам ми зцілилися» (Іс 53:5). Ісусова жертовна смерть на стовпі мук також стала підставою для скасування Мойсеєвого закону, який розділяв євреїв і неєвреїв. Тому, ставши християнами, і ті, і інші могли мати мир з Богом і одне з одним. Апостол Павло писав про Ісуса: «Він є нашим миром; він той, хто поєднав дві групи в одне ціле і зруйнував стіну, яка їх розділяла. Своїм тілом він поклав край ворожості, Закону, який складався із заповідей і постанов, щоб в єдності з собою створити з двох груп одну нову людину, встановити мир і через стовп мук повністю примирити з Богом обидва народи в одному тілі, бо собою він знищив ворожість. Прийшовши, він звістив добру новину про мир як вам, далеким від Бога, так і тим, хто близький до Бога, оскільки через нього ми — обидва народи — маємо вільний доступ до Батька завдяки одному духу» (Еф 2:14—18; пор. Рм 2:10, 11; Кл 1:20—23).

«Божий мир», тобто глибокий внутрішній спокій, який відчуває християнин завдяки дорогоцінним стосункам з Богом Єговою, оберігає його серце і здатність мислити від тривог про власні потреби. Християнин впевнений, що Бог Єгова дбає про своїх служителів і відповідає на їхні молитви. Тому розум і серце такого християнина спокійні (Флп 4:6, 7). Так само мир, який Ісус Христос залишив своїм учням і який ґрунтувався на їхній вірі в те, що він — Божий Син, заспокоював їхні розуми і серця. Хоча Ісус попереджав, що невдовзі його вже з ними не буде, вони не мали підстав тривожитись чи боятись. Ісус не залишив їх без допомоги, а пообіцяв послати їм святий дух (Ів 14:26, 27; 16:33; пор. Кл 3:15).

Мир, який панував серед християн, не з’явився сам по собі. Для цього вони мали бути миролюбними, тобто мали докладати зусиль, щоб шукати миру і підтримувати його (1Фс 5:13). Щоб не порушувати мир, їм слід було не давати одновірцям підстав для спотикання (Рм 14:13—23). У Нагірній проповіді Ісус говорив: «Щасливі миротворці [або «миролюбні»], бо їх буде названо Божими синами» (Мт 5:9, прим.; пор. Як 3:18). Християнам радилося йти шляхом миру і робити все можливе, щоб підтримувати мир з Богом (2Тм 2:22; Єв 12:14; 1Пт 3:11; 2Пт 3:14). Для цього потрібно було боротися з плотськими бажаннями, які могли б зробити їх Божими ворогами (Рм 8:6—8). Оскільки мирні стосунки з Богом були запорукою Божого схвалення, то фраза «нехай з вами буде мир» набуває глибокого значення (Рм 1:7; 1Кр 1:3; 2Кр 1:2; Гл 1:3; 6:16; Еф 1:2; 6:23; Флп 1:2).

Християни прагнули, щоб інші теж мали мир. Тому вони вели духовну боротьбу, «взувши ноги в готовність звіщати добру новину про мир» (Еф 6:15). Навіть у зборі вони вели духовну боротьбу, обертаючи нанівець хибні ідеї, які суперечили знанню про Бога і могли б завдати шкоди стосункам з Богом (2Кр 10:4, 5). Однак вони не вступали у словесні бійки чи суперечки, навіть коли виправляли тих, хто відхилявся від правди. Стосовно розгляду справ тих християн, які зійшли з правильного шляху, апостол Павло радив Тимофієві: «Рабові ж Господньому не потрібно сваритися. Навпаки, він має бути з усіма люб’язний, підготовлений, щоб навчати інших, повинен панувати над собою, коли його кривдять, і з лагідністю повчати тих, хто налаштований недоброзичливо. Можливо, Бог дозволить їм покаятись, і вони здобудуть точне знання правди. Тоді вони отямляться і вирвуться з пастки Диявола, бо зрозуміють, що він зловив їх живцем, щоб вони виконували його волю» (2Тм 2:24—26).

Мирне правління. Божий Син — той, на чиї плечі покладено князівську владу, названий «Князем миру» (Іс 9:6, 7). Перебуваючи на землі, Ісус Христос показав, що його служителі не повинні брати в руки зброю. Ось що він сказав Петрові: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьметься за меча, від меча й загине» (Мт 26:52). Ті, хто став християнином, образно кажучи, перекували «мечі на лемеші, а списи на серпи». Християни не вчаться воювати (Іс 2:4). Ці зміни в людях, а також те, що Бог робив у минулому, особливо для Ізраїля в часи правління Соломона, показують, що мирному життю під пануванням Царя Ісуса ніщо не загрожуватиме. Про правління Соломона у Біблії сказано: «Він мав мир по всьому краї і на всіх своїх кордонах. Усі дні Соломона мешканці Юди та Ізраїлю, від Дана до Беер-Шеви, жили безпечно, кожен під своєю виноградною лозою і під своїм фіговим деревом» (1Цр 4:24, 25; 1Хр 22:9). Як видно з інших біблійних віршів (пор. Пс 72:7, 8; Мих 4:4; Зх 9:9, 10; Мт 21:4, 5), царювання Соломона (його ім’я походить від кореня, який означає «мир») приблизно показувало, яким буде життя під правлінням того, хто більший від Соломона — Ісуса Христа (Мт 12:42).

Мир між людьми і тваринами. Бог Єгова пообіцяв ізраїльтянам: «Я дам у вашому краю мир. Ви будете лягати спокійні, бо не буде того, хто б вас лякав. Я прожену з вашого краю лютих звірів» (Лв 26:6). Вимогою для виконання цієї обіцянки була слухняність ізраїльтян. Це означало, що дикі звірі не виходили б за межі територій, які вони населяли, і не завдавали б шкоди ізраїльтянам та їхнім домашнім тваринам. Якби ізраїльтяни були неслухняними, Єгова дозволив би ворожим військам спустошувати їхні землі. У цьому випадку жителів ставало б менше, а диких звірів більше; звірі заходили б туди, де раніше жило багато людей, і завдали б шкоди уцілілим мешканцям та їхній худобі. (Пор. Вх 23:29; Лв 26:22; 2Цр 17:5, 6, 24—26.)

Обіцяний ізраїльтянам мир з тваринами відрізнявся від того миру, який панував між першими людьми і тваринами в Едемському саду, оскільки Адам і Єва мали цілковиту владу над усіма тваринами (Бт 1:28). Згідно з пророцтвом, таку владу над тваринами має тільки Ісус Христос (Пс 8:4—8; Єв 2:5—9). Тож під правлінням Ісуса Христа, галузки з пня Єссея і Божого «слуги Давида», між людьми і тваринами знову пануватиме мир (Іс 11:1, 6—9; 65:25; Єз 34:23—25). Останні наведені вірші сповняються і в переносному значенні, адже зрозуміло, що описаний в них мир між вовком і ягням не настав у часи стародавнього Ізраїля. Люди, які своєю жорстокістю схожі на звірів, зміняться і житимуть у мирі з іншими, лагідними людьми. Оскільки в пророцтві на прикладі тварин символічно описані мирні умови серед Божого народу, можна зробити висновок, що під правлінням Ісуса Христа буквальні тварини теж житимуть у мирі, як це, очевидно, було в Едемі.