МУЗИКА

Один з дарів Творця, завдяки якому людина може прославляти його та дякувати йому, а також виявляти і радість, і смуток. У поклонінні Єгові особливу увагу приділяли співу, але інструментальна музика теж відігравала важливу роль. Можна сказати, що вона була не тільки акомпанементом до співу, але й доповнювала його. Спів та музика згадуються в Біблії з перших її сторінок і аж до останніх і не лише у зв’язку з чистим поклонінням (Бт 4:21; 31:27; 1Хр 25:1; Об 18:22).

Історія. Перша біблійна згадка про музику стосується періоду перед Потопом, коли жив Ювал, який належав до сьомого покоління від Адама. Про цього чоловіка сказано, що «від нього походять ті, хто грає на арфі й сопілці». Це може вказувати на те, що він винайшов перші музичні інструменти або навіть був першим професійним музикантом (Бт 4:21).

У часи патріархів музика, очевидно, була невід’ємною частиною життя. Це видно з того, що Лаван хотів з музикою провести Якова і своїх дочок (Бт 31:27). Співом і грою на інструментах ізраїльтяни відзначали своє визволення біля Червоного моря, а також повернення Їфтаха, Давида й Саула з їхніх переможних походів (Вх 15:20, 21; Сд 11:34; 1См 18:6, 7).

Співаки і музиканти обидва рази супроводжували ковчег, коли його за наказом Давида переміщали до Єрусалима (1Хр 13:8; 15:16). А під кінець Давидового життя Єгова через пророків Натана і Гада наказав призначити музикантів, які вихваляли б його у святині (1Хр 23:1—5; 2Хр 29:25, 26).

Хор і оркестр, створені Давидом, повною мірою проявили себе в Соломоновому храмі. Те, наскільки велично й захопливо звучала музика під час присвячення храму, видно з того, що самих лише сурмачів було 120 (2Хр 5:12, 13). На жаль, з часом ізраїльтяни втратили свою відданість Єгові, і це позначилось на всіх аспектах правдивого поклоніння, зокрема на музиці. Під час реформ, які проводили Єзекія та Йосія, а також після повернення ізраїльтян з вавилонського вигнання було докладено зусиль, щоб Єгову знову вихваляли музикою так, як це було йому до вподоби (2Хр 29:25—28; 35:15; Езд 3:10). Пізніше, коли Неемія присвячував єрусалимський мур, спів левітів, який лунав під музичний супровід, надав цій радісній події особливої урочистості (Не 12:27—42). Хоча в Біблії немає згадок про те, що після часів Неемії в храмі лунала музика, в інших джерелах, таких як Талмуд, говориться, що музику там виконували аж до знищення Єрусалима в 70 р. н. е.

Скільки співаків і музикантів було в Єрусалимському храмі?

У рамках підготовки служіння в храмі Єгови Давид відділив 4000 левітів як співаків і музикантів; з них 288 «були навчені співати Єгові і добре знали свою справу» (1Хр 23:4, 5; 25:7). Усіма ними керували три досвідчених музиканти: Асаф, Геман і Єдутун (якого, очевидно, ще називали Етаном). Ці троє чоловіків були нащадками трьох синів Левія: Гершома, Кегата і Мерарі. Тож серед співаків і музикантів, які служили при храмі, були представники трьох основних родин левітів (1Хр 6:16, 31—33, 39—44; 25:1—6). Двадцять чотири сини Асафа, Гемана і Єдутуна входили в число 288 вмілих музикантів. Кожен із тих синів за жеребком був призначений керувати групою, до якої, окрім нього самого, входило ще 11 музикантів — його власні сини та інші левіти. Вони «добре знали свою справу». Отже, 288 досвідчених музикантів-левітів ([1 + 11] × 24 = 288) були поділені на 24 групи, так само як священики. Якщо решта 3712 музикантів («ті, хто вчився») теж були поділені таким чином, то в кожній з 24 груп було ще приблизно по 155 левітів, тобто на одного досвідченого музиканта припадало приблизно 13 музикантів різного рівня музичної підготовки (1Хр 25:1—31). Сурмачами були священики, тому вони не входили в число музикантів-левітів (2Хр 5:12; пор. Чс 10:8).

Інструментальна музика. У Біблії згадується понад десять музичних інструментів, але в ній майже нічого не сказано про їхню форму та будову. Тому більшість дослідників роблять висновки стосовно цього на основі археологічних даних про інструменти, які використовували тогочасні народи, що жили поруч з Ізраїлем. Однак не завжди варто орієнтуватися на ці дані, адже музичне мистецтво в Ізраїлі, здається, було більш розвиненим, ніж у його сусідів. На думку декого, інструменти, згадані в Біблії, були схожі на інструменти, на яких грають сьогодні на Близькому Сході, оскільки вважається, що вони мають стародавнє походження. Але це теж лише припущення.

Музичні інструменти, про які говорить Біблія, можна поділити на декілька груп.

Струнні: арфа, лютня та цитра.

Духові: волинка, флейта, ріг, сопілка, сурма і, можливо, нехілот.

Ударні: кимвали, систр і бубон.

Більше інформації стосовно кожного інструмента можна знайти у статтях з відповідними назвами.

Немає жодних підстав вважати, що музичні інструменти в Ізраїлі були примітивні за будовою та звучанням. Згідно з Біблією, арфи і ліри для гри у храмі робили з найкращого сандалового дерева, яке привозили з далеких країв, а сурми були срібними (1Цр 10:11, 12; Чс 10:2). Без сумніву, виготовленням інструментів для храму займалися найбільш досвідчені майстри.

Про якість інструментів та майстерність музикантів в Ізраїлі свідчить не тільки Біблія, але й інші джерела, що датуються періодом до нашої ери. В рукописах Мертвого моря зазначається, що група сурмачів мала подавати різні складні сигнали «ніби одними вустами». Для цього були потрібні не лише добре навчені музиканти, а й інструменти, зроблені таким чином, щоб можна було регулювати висоту їхнього тону і, відповідно, настроювати так, щоб вони звучали гармонійно. На відсутність дисонансу вказує також біблійний опис присвячення Соломонового храму. Про музику, яка тоді лунала, сказано: «Звуки [ста двадцяти] сурем та голоси співаків зазвучали в унісон» (2Хр 5:12, 13).

У Біблії згадуються лише чотири інструменти, на яких точно грали в храмовому оркестрі: сурми, арфи, ліри (євр. невалı́м) та кимвали. Можливо, такий оркестр не відповідає сучасним стандартам, але метою храмового оркестру було не виконання симфонічної музики, а супровід співаків. І для цього згадані інструменти підходили просто ідеально (2Хр 29:25, 26; Не 12:27, 41, 42).

Біблія містить певну інформацію щодо того, коли мали грати на святих інструментах. Наприклад, стосовно гри на сурмах у ній сказано: «У дні, коли ви будете радіти, — коли будете відзначати свята, а також на початку кожного місяця,— ви маєте сурмити над вашими цілопаленнями та мирними жертвами» (Чс 10:10). Очевидно, після створення храмового оркестру в ці дні, а також під час особливих подій, звучали не лише сурми, а й інші інструменти. Це видно з того, як виконували музику, коли Єзекія відновлював правдиве поклоніння і очищав храм. Біблія каже: «Коли почали складати цілопалення, залунав спів для Єгови під супровід інструментів ізраїльського царя Давида, яким вторували сурми. І, поки не закінчили складати цілопалення, лунав спів, сурмили сурми, а весь збір вклонявся» (2Хр 29:27, 28). Те, що сурми вторували «інструментам ізраїльського царя Давида», здається, показує, що сурмачі своєю грою намагалися доповнювати інші інструменти, а не заглушати їх. Усі музиканти стояли «зі східного боку жертовника» (2Хр 5:12).

Вокальна музика. Співаками в храмі були чоловіки з племені Левія. Ніде в Біблії не говориться, що в храмі співали жінки. Один таргум, пояснюючи Екклезіаста 2:8, прямо каже, що в храмовому хорі не було жінок. Оскільки в деякі частини храму жінкам заборонялося навіть входити, вони, очевидно, не могли виконувати в ньому жодних завдань (2Хр 5:12; Не 10:39; 12:27—29).

Співу в храмі надавали великого значення. Це видно з того, що про співаків Біблія згадує дуже часто, а також з того, що їх «було звільнено від інших обов’язків», які виконували левіти, завдяки чому співаки могли повністю присвятитися своєму дорученню (1Хр 9:33). Після повернення з вавилонської неволі вони й далі залишались особливою групою левітів, про яку згадується окремо (Езд 2:40, 41). Перський цар Артаксеркс Довгорукий навіть розпорядився, щоб співаки і деякі інші групи людей були звільнені від «податку, данини чи мита» (Езд 7:24). Пізніше «був виданий царський наказ, за яким співаки отримували все необхідне на кожен день». Хоча видання цього наказу приписано царю Артаксерксу, скоріш за все, його видав Ездра, якого цар наділив владою (Не 11:23; Езд 7:18—26). Тож не дивно, що, хоча всі співаки були левітами, Біблія, говорячи про «співаків і левітів», виділяє їх в окрему групу (Не 7:1; 13:10).

В Біблії згадуються не лише храмові, а й інші співаки, серед яких були і чоловіки, і жінки. Наприклад, співаки і співачки служили при дворі Соломона; також близько 200 співаків і співачок, окрім співаків-левітів, повернулося з вавилонського вигнання (Ек 2:8; Езд 2:65; Не 7:67). В Ізраїлі було багато співаків, які не належали до племені Левія. Їх запрошували не лише на радісні події, але й на сумні, де вони виконували жалобні пісні (2См 19:35; 2Хр 35:25; Єр 9:17, 20). Коли Ісус був на землі, звичай наймати професійних музикантів на такі події, очевидно, ще існував (Мт 11:16, 17).

У Грецьких Писаннях є немало згадок про музику, хоча й менше, ніж у Єврейських. Про використання інструментальної музики в чистому поклонінні в Грецьких Писаннях говориться лише в символічному значенні (Об 14:2), але спів, здається, і далі був дуже поширеним серед Божих служителів тих часів. Ісус та апостоли співали хвалебні пісні після Господньої вечері (Мр 14:26). Лука пише, що Павло і Сила співали у в’язниці; крім того, Павло також заохочував одновірців вихваляти Єгову в піснях (Дії 16:25; Еф 5:18, 19; Кл 3:16). Слова Павла в 1 Коринфян 14:15 вказують на те, що для християн спів, очевидно, був невід’ємною частиною поклоніння. Апостол Іван, описуючи видіння, яке він отримав, розповідає про різні небесні створіння, що співають хвалу Богові та Христу (Об 5:8—10; 14:3; 15:2—4).

Особливості музики в стародавньому Ізраїлі. Порівняно з іншими народами, ізраїльтяни мали вищі норми моралі і більш розвинену літературу, що видно з поезії і прози Єврейських Писань. А це говорить про те, що музика стародавнього Ізраїля теж, очевидно, перевершувала музику сусідніх народів. І це не дивно, адже ізраїльтян надихали благородніші почуття. Цікаво, що, згідно з анналами ассирійського царя Сінаххеріба, він вихваляється даниною, яку йому приніс цар Єзекія і до складу якої, окрім усього іншого, входили музиканти, як чоловіки, так і жінки (Ancient Near Eastern Texts / edited by J. Pritchard. 1974. P. 288).

Довго вважалося, що єврейська музика становила собою лише прості мелодії, в яких були відсутні співзвуччя. Однак про помилковість цієї думки може свідчити те, що в Ізраїлі була дуже поширена арфа та інші струнні інструменти. Неможливо уявити, що музикант, граючи на багатострунному інструменті, не зауважив би, наскільки милозвучним є поєднання деяких тонів чи певна послідовність нот, як-от арпеджіо. Знавець історії музики Курт Закс каже: «Глибоко вкорінене уявлення про те, що гармонія та поліфонія [поєднання двох або більше музичних партій або голосів] притаманні лише середньовічному та сучасному Заходу, не витримує жодної критики». Крім того, він зазначає, що навіть у примітивних культурах музика часто виконується інтервалами, наприклад квінтами, квартами, терціями та октавами, і що в цих народів, у тому числі в певних племенах пігмеїв, антифон (почерговий спів двох груп вокалістів), під час якого дві групи іноді співають разом, згодом перетворився на традиційний канон.

Спираючись на дослідження, які проводилися в різних куточках землі, Закс робить такий висновок: «Те, що в єрусалимському Храмі були хори й оркестри, говорить про високий рівень музичної освіти, майстерності та знання». Далі він каже: «Важливо визнати, що музика стародавнього Близького Сходу сильно відрізнялась від того, як її уявляли історики XIX ст... Хоча ми не знаємо, як звучала стародавня музика, ми маємо достатньо доказів її могутності, величі і довершеності» (Sachs C. The Rise of Music in the Ancient World: East and West. 1943. P. 48, 101, 102).

З Біблії можна дійти подібного висновку. Наприклад, понад 30 разів у ній згадується вислів «для диригента» в надписах до псалмів (Пс 11 та інші). В інших перекладах використовуються такі вислови, як «для дириґента хору» (Ог.), «провідникові хору» (Хом.), «начальнику хору» (Філ.). В єврейській мові цей вислів, здається, стосується того, хто займався аранжуванням пісні, проводив репетиції зі співаками-левітами і диригував, або керував, хором під час урочистих подій. Можливо, під «диригентами» малися на увазі начальники кожної з 24 груп храмових музикантів і співаків або інші досвідчені музиканти, оскільки сказано, що вони «були керівниками» (1Хр 15:21; 25:1, 7—31). У надписах до 20 інших псалмів подаються детальніші вказівки для диригентів: «Для диригента: виконується під супровід струнних інструментів», «Для диригента: настроїти на шемініт» (Пс 4; 12 та інші; див. ШЕМІНІТ). Крім того, в Біблії згадуються співаки, які «добре знали свою справу» і «ті, хто вчився». Все це свідчить про високий рівень музики в Ізраїлі (1Хр 25:7, 8).

Груповий спів в Ізраїлі часто виконувався антифоном, тобто або дві половини хору поперемінно співали паралельні рядки, або по черзі співали соліст і хор. Очевидно, саме це мається на увазі в Біблії, коли говориться, що хтось співав «у відповідь» комусь або «по черзі» (Вх 15:21; Езд 3:11). Про такий тип співу свідчить також сама побудова деяких псалмів, наприклад Псалма 136. Опис двох хвалебних хорів за часів Неемії і їхньої участі в урочистому присвяченні єрусалимських мурів вказує на те, що ці хори співали антифоном (Не 12:31, 38, 40—42; див. ПІСНЯ).

Різновидом вокальної музики є речитатив, тобто наспівне декламування. Така музика є монотонною, але ритмічною. Речитатив досить поширений у деяких провідних релігіях світу, але в біблійні часи його, здається, використовували лише в жалобних піснях. Наприклад, Давид співав таку пісню, коли загинув його друг Йонатан і цар Саул (2См 1:17; 2Хр 35:25; Єз 27:32; 32:16). Особливістю жалобних пісень є те, що для їхнього виконання більше підходить наспівне декламування, а не мелодійний спів чи саме декламування, якому властива зміна висоти звуку та інтонаційний наголос. (Див. ЖАЛОБНА ПІСНЯ.)