НЕЕМІ́Я

(озн. «Яг потішає»).

1. Чоловік, який був серед тих, хто повернувся з вавилонського вигнання разом із Зоровавелем, і, можливо, був одним з їхніх провідників (Езд 2:1, 2; Не 7:7).

2. Син Азбука, князь половини округи Бет-Цура. Місто Бет-Цур лежало в гористому краї Юди (ІсН 15:21, 48, 58), тож Неемія, мабуть, був юдеєм. У 455 р. до н. е. він брав участь у відбудові єрусалимського муру (Не 3:16).

3. Син Хакалії та брат Ханані; чашник перського царя Артаксеркса (Довгорукого), а пізніше намісник Юдиного краю. Керував відбудовою єрусалимського муру і написав біблійну книгу, названу його іменем (Не 1:1, 2, 11; 2:1; 5:14, 16).

У 20-му році правління царя Артаксеркса, в місяці кіслеві (листопад — грудень), коли Неемія був у цитаделі в Сузах, до нього прийшов його брат Ханані разом з іншими чоловіками з Юди. У відповідь на запитання Неемії про Єрусалим гості розповіли, що юдеї в жахливому становищі, а міські мури і брами досі зруйновані. Почувши це, Неемія заплакав. Багато днів він тужив, постив і молився. Неемія зізнавався у гріхах Ізраїля та, посилаючись на слова, які Бог промовив до Мойсея (Пв 30:1—4), благав Єгову «дозвол[ити] йому знайти ласку в очах» царя Артаксеркса і здійснити свій намір відбудувати єрусалимський мур (Не 1).

Згодом, у місяці нісані (березень — квітень), Єгова відповів на молитви Неемії. Помітивши сум на обличчі Неемії, цар поцікавився, що сталося. Неемія розказав про жалюгідний стан Єрусалима. Коли ж цар спитав, чого саме Неемія хоче, він відразу помолився до Бога, а тоді попросив у царя дозволу піти в Єрусалим та відбудувати його. Артаксеркс задовольнив це прохання і навіть дав Неемії листи, які дозволяли йому отримувати деревину для будівництва і вільно проходити землями, що були під юрисдикцією намісників провінції на З. від Євфрату. Після цього Неемія разом із воєначальниками та вершниками вирушив до Єрусалима (Не 2:1—9).

Відбудова єрусалимського муру. Пробувши в Єрусалимі три дні, Неемія таємно від усіх, окрім кількох чоловіків, що були з ним, під покровом ночі вирушив оглянути місто. Він їхав верхи, а інші чоловіки йшли пішки. Навіть коли через руїни пересуватися стало важко, Неемія не зупинився і продовжив оглядати мур (Не 2:11—16).

Завершивши обхід, він розповів юдеям про свої наміри і про те, як Єгова підтримав його. Це так їх зміцнило, що вони вигукнули: «Станьмо та збудуймо!» Незважаючи на глузування хоронянина Санваллата, аммонітянина Товії та араба Гешема, приблизно в четвертий день місяця ава (липень — серпень) народ розпочав будівельні роботи (Не 2:17—20; пор. Не 6:15).

Тимчасом як робота з відбудови муру просувалась, Санваллат і Товія продовжували насміхатися з юдеїв. Неемія молився про це до Бога, і люди далі «вкладали в роботу все серце». Коли мур відбудували до половини його висоти, Санваллат, Товія і сусідні народи посилили протидію: вони змовилися піти на Єрусалим війною. Про це Неемії постійно доповідали юдеї, що жили неподалік міста. І, хоча напруга зростала, він не переставав покладатися на Єгову. Неемія озброїв будівельників, поставив вартових і розпорядився, щоб робітникам повідомляли про небезпеку. Він навіть не знімав на ніч свого одягу, очевидно для того, щоб у разі сигналу тривоги бути готовим до бою (Не 4).

Ситуація була критичною, однак Неемія знаходив час, щоб із належною увагою розглядати скарги юдеїв. Вони жалілися на те, що від них вимагали сплачувати відсотки за позики. Тоді Неемія докорив вельможам та місцевим урядникам і, скликавши великі збори, викрив їхнє лиходійство і наказав виправити ситуацію (Не 5:1—13).

Після цих подій вороги зробили декілька спроб зупинити будівельні роботи. Чотири рази вони намагалися виманити Неемію з місця будівництва, але він відмовлявся зустрітися з ними, пояснюючи, що зайнятий дуже важливою справою. Тоді Санваллат надіслав Неемії відкритого листа з фальшивими обвинуваченнями і ще раз запропонував зустрітися й поговорити. На це Неемія відповів: «Нічого з того, про що ти говориш, не було. Все це ти вигадуєш сам». Товія та Санваллат вдалися до іншої хитрості. Вони найняли юдея, аби той залякав Неемію і вмовив його сховатися в храмі, що було б порушенням Закону. Проте Неемія не злякався. Будівельні роботи успішно завершилися 25-го елула (серпень — вересень), рівно через 52 дні від їхнього початку. Товія ж продовжував надсилати Неемії листи з погрозами (Не 6).

Коли міський мур було відбудовано, Неемія зайнявся організацією служіння в храмі. Потім він поставив над Єрусалимом двох чоловіків, одним з яких був його брат Ханані. Також Неемія дав вказівки щодо того, як відчиняти, зачиняти й охороняти міські брами (Не 7:1—3).

Родовідні записи. Населення Єрусалима в той час було досить невеликим. Мабуть, через це Бог поклав на серце Неемії зібрати вельмож, місцевих урядників і решту народу та зробити перепис усіх людей за родоводами. Завдяки отриманим даним можна було вжити заходів для збільшення населення Єрусалима. Очевидно, саме тоді Неемія знайшов книгу з родоводами тих, хто повернувся з вавилонського вигнання із Зоровавелем (Не 7:4—7).

Неемія заохочує ізраїльтян дотримуватися Закону. Народ, імовірно за наказом Неемії, зібрався на міській площі біля Водної брами. Священик Ездра почав навчати людей Закону. Скоріш за все, він головував у навчанні, але Неемія теж брав у ньому участь (Не 8:1—12). Відтак почалося восьмиденне відзначення Свята наметів. Через два дні після свята ізраїльтяни зібралися знову — цього разу вони зізнавалися у гріхах. Потім народ дав письмову обіцянку дотримуватися Божого закону. Цю «тверду обіцянку» було скріплено печатками князів, левітів і священиків; першим свою печатку поставив «намісник Неемія» (Не 8:13—10:1). Весь народ зобов’язався не укладати шлюбів із чужинцями, дотримуватися субот і підтримувати служіння в храмі. Тоді за жеребком вибрали «кожного десятого», щоб він постійно жив у Єрусалимі (Не 10:28—11:1).

Далі відбулося присвячення єрусалимського муру. Для такої події Неемія поставив на ньому два великі хори, які співали пісні подяки, йдучи в протилежних напрямках, а також групи людей, котрі їх супроводжували. Зрештою всі зустрілися біля храму та принесли багато жертв. Також деяким чоловікам було доручено відповідати за пожертви, призначені священикам і левітам (Не 12:27—47).

Приблизно через 12 років, 32-го року царювання Артаксеркса, Неемія покинув Єрусалим. Коли ж він повернувся, то побачив, що юдейський народ перебуває в жахливому стані. Первосвященик Еліашів зробив у дворі храму комору для Товії — того самого чоловіка, який люто протидіяв Неемії. Тож Неемія відразу вдався до дій: він повикидав з комори всі Товіїні речі й наказав очистити приміщення.

До того ж Неемія подбав, щоб левіти отримували належні їм пожертви і щоб народ суворо дотримувався суботи. Він також покарав тих, хто одружився з чужинками і чиї діти навіть не розмовляли мовою юдеїв. Неемія написав: «Я докоряв їм і проклинав їх, а декого з чоловіків бив, рвав їм волосся і змушував присягнутися Богом, кажучи: “Не давайте своїх дочок їхнім синам і не беріть жодної з їхніх дочок для своїх синів або для себе”».

Неемія «докоряв» тим чоловікам, посилаючись на Божий закон і викриваючи їхню провину. Своїми неправедними вчинками вони стягували осуд на ізраїльський народ, який Єгова великодушно повернув з Вавилону в Єрусалим, щоб відновити там чисте поклоніння. Неемія «проклинав їх» у тому сенсі, що нагадував, який вирок чекає на тих, хто порушує Божий закон. Він, можливо, не «бив» їх особисто, а наказав висікти, що було офіційною мірою покарання. Переповнений справедливим гнівом, Неемія «рвав їм волосся», щоб привселюдно їх засоромити. (Пор. Езд 9:3.) Потім він прогнав онука первосвященика Еліашіва, який став зятем хоронянина Санваллата (Не 13:1—28).

Приклад, гідний наслідування. Неемія подав бездоганний приклад вірності й відданості Богу. Він був безкорисливою людиною, адже заради того, щоб відбудувати єрусалимський мур, залишив видатне становище чашника при царському дворі. Неемія мав чимало ворогів, проте був готовий наражатися на небезпеку заради свого народу і чистого поклоніння. Крім того, він не лише керував будівельними роботами, але й сам брав у них активну участь. Цей сміливий і безстрашний чоловік не гаяв часу, діяв розсудливо та повністю покладався на Єгову. Як ревний поборник чистого поклоніння, Неемія добре знав і застосовував Божий закон. Він цілим серцем прагнув зміцнити віру своїх братів та завжди виявляв побожний страх. Ревно впроваджуючи в життя Божі норми, Неемія не поводився з іншими деспотично. Він не шукав власної вигоди і турбувався про пригноблених. Він ніколи не вимагав харчів, призначених для намісника, а, навпаки, годував багатьох людей за свій кошт (Не 5:14—19). Тож Неемія міг із чистим сумлінням молитися: «Боже мій, пам’ятай мене з прихильністю» (Не 13:31).