Завжди клади свого тягаря на Єгову
СЬОГОДНІ багатьох людей гнітить щось. Економічні труднощі, тяжкі сімейні проблеми, слабке здоров’я, біль і страждання через почуття пригніченості, а також деспотизм і безліч інших прикростей висять, наче жорна, на шиях людей. Крім цих зовнішніх утисків, дехто відчуває теж тягар почуття власної нікчемності та недосконалості. Багатьом людям хочеться просто опустити руки. Як ти можеш давати собі раду, коли тягарі здаються непосильними для тебе?
Одного разу ізраїльський цар Давид відчував, що утиск був майже нестерпним. Згідно з 55-м псалмом, він впав у розпач через утиски й злобу своїх ворогів. Він відчував сильний серцевий біль і страх. Йому залишалося тільки стогнати від свого горя (Псалом 55:3, 6, 18). Проте, незважаючи на всі свої страждання, він зрозумів, яким чином можна справлятися з такими труднощами. Як саме? Він звертався до свого Бога за підтримкою. Іншим, які могли відчувати те ж саме, він радив: «Свого тягара поклади ти на Господа» (Псалом 55:23).
Що він мав на увазі, говорячи: «Свого тягара поклади ти на Господа»? Чи тут йде мова лише про те, щоб звертатися до Єгови в молитвах і висловлювати свої тривоги? Чи можемо ми робити щось самі, аби полегшити певну ситуацію? А що, коли ми відчуваємо себе негідними наблизитися до Єгови? Ми можемо зрозуміти, що мав на увазі Давид, розглянувши деякі випадки з його життя, про які він добре пам’ятав, пишучи ці слова.
Роби все силою Єгови
Чи ти пригадуєш, як Ґоліят сильно налякав ізраїльських воїнів? Цей велетень, що мав ріст понад 2,7 метра, вселяв жах у них (1 Самуїла 17:4—11, 24). Проте Давид не боявся його. Чому? Тому що він не намагався справитися з Ґоліятом своєю власною силою. З часу свого помазання на майбутнього царя він старався, щоб Божий дух керував ним і зміцняв його в усіх ділах (1 Самуїла 16:13). Тому він сказав Ґоліятові: «Я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку» (1 Самуїла 17:45, 46). Давид був вмілим пращником, але ми можемо бути впевненими, що святий дух Єгови спрямував і зробив камінь, який він кинув із пращі в Ґоліята, смертоноснішим (1 Самуїла 17:48—51).
Давид справився з цим величезним завданням і переміг, бо був впевненим, що Бог підтримає і зміцнить його. Він розвивав добрі, довірливі стосунки з Богом. Безсумнівно, зміцняло його й те, в який спосіб Єгова рятував його раніше (1 Самуїла 17:34—37). Як і Давид, ти можеш підтримувати міцні особисті взаємини з Єговою і повністю покладатися на його здатність та бажання зміцняти й підтримувати тебе за усіх обставин (Псалом 34:8, 9).
Роби все, що можеш, для розв’язання проблеми
Проте це не означає, що ми ніколи не відчуватимемо сильного болю, занепокоєності або навіть страху, як це чітко виявлено в 55-му псалмі. Наприклад, Давид через декілька років після цього безстрашного вияву довіри до Єгови пережив сильний страх перед лицем своїх ворогів. Він впав у немилість царя Саула й мусив був втікати, щоб врятувати своє життя. Тільки-но уявіть собі, яким це стало душевним сум’яттям для Давида і які питання, мабуть, виникали в його думках стосовно сповнення наміру Єгови. Зрештою, він уже був помазаний, щоб стати у майбутньому царем в Ізраїлі, однак мусив рятувати своє життя, наче біженець, у пустелі, де за ним полювали, як за звірем. Коли він старався знайти сховок у місті Ґат, рідному місті Ґоліята, Давида впізнали. З яким наслідком? У записі говориться, що він «сильно боявся» (1 Самуїла 21:11—13).
Проте він не дозволив, щоб страх та сильна занепокоєність змусили його перестати звертатися за допомогою до Єгови. Згідно з 34-м псалмом (написаним як висновок того, що відбулось), Давид сказав: «Шукав я був Господа,— і Він озвався до мене, і від усіх небезпек мене визволив. Цей убогий взивав,— і Господь його вислухав, і від усіх його бід його визволив» (Псалом 34:5, 7).
Звичайно, що Єгова підтримував його. Крім того, зауваж, що Давид не сидів, склавши руки, чекаючи, поки Єгова врятує його. Він усвідомлював, що треба самому робити все можливе за тих обставин, аби вийти з тяжкої ситуації. Він визнавав, що його визволення відбулося не без руки Єгови, але сам він також діяв, симулюючи божевілля, через що ґатський цар не вбив його (1 Самуїла 21:15—22:1). Нам теж треба робити все, що залежить від нас, аби справлятися з тягарями, а не просто чекати на Єгову, щоб він врятував нас (Якова 1:5, 6; 2:26).
Не збільшуй своїх тягарів
Пізніше у своєму житті Давид отримав ще інший болючий урок. Що ж то був за урок? Ми самі іноді збільшуємо свої тягарі. Все йшло не так у Давида після перемоги над филистимлянами, коли він вирішив перенести ковчег угоди до Єрусалима. Історичний запис повідомляє: «Пішов Давид та ввесь народ, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб винести звідти Божого ковчега... І вони поставили Божого ковчега на нового воза... А Узза та Ахйо, сини Авінадавові, провадили того нового воза» (2 Самуїла 6:2, 3).
Те, що використовували воза для перевезення Ковчега, порушувало всі вказівки, дані Єговою стосовно нього. Було чітко сказано, що тільки уповноважені носії, левити з Кегатових родів, повинні нести Ковчег на своїх плечах, користуючись держаками, які всовували в спеціально вставлені в Ковчег каблучки (Вихід 25:13, 14; Числа 4:15, 19; 7:7—9). Нехтування цими вказівками принесло нещастя. Коли худоба, котра тягла воза, ледь його не перекинула, Узза, який, очевидно, був левитом, але, безумовно, не священиком, простяг руку до Ковчега, щоб підтримати його, і був вражений Єговою за нешанобливість (2 Самуїла 6:6, 7).
Як цар, Давид мусив був нести певну відповідальність за скоєне. Його реакція виявляє, що навіть ті, хто має добрі стосунки з Єговою, можуть інколи погано реагувати в умовах випробовування. Спочатку Давид запалився гнівом. Потім він злякався (2 Самуїла 6:8, 9). Його довірливі взаємини з Єговою були сильно випробувані. У цьому випадку він, очевидно, не поклав свого тягаря на Єгову, коли не послухався його наказів. Чи може така ж ситуація інколи трапитись і з нами? Чи ми коли-небудь докоряємо Єгові за проблеми, які виникають внаслідок нашого нехтування його настановами? (Приповістей 19:3).
Справляйся з тягарем вини
Пізніше Давида мучив великий тягар власної вини через тяжкий гріх проти моральних норм Єгови. Того разу Давид відмовився від свого обов’язку вести війська на війну. Він залишився в Єрусалимі, в той час як війська пішли воювати. Це призвело до серйозних труднощів (2 Самуїла 11:1).
Цар Давид побачив вродливу Вірсавію, яка купалася. Він вчинив з нею неморальність, і вона завагітніла (2 Самуїла 11:2—5). Намагаючись приховати подружню невірність, він зробив так, щоб її чоловік Урія повернувся до Єрусалима з поля бою. Урія відмовився мати подружні стосунки зі своєю дружиною в той час, як Ізраїль вів воєнні дії (2 Самуїла 11:6—11). Тоді Давид вдався до зла й лукавих засобів, щоб приховати свій гріх. За його вказівкою ізраїльські воїни відступили від Урії під час наступу, так що Урію вбили. Огидний, тяжкий гріх! (2 Самуїла 11:12—17).
Зрештою, звичайно, Давида було покликано до відповідальності за цей гріх і його було викрито (2 Самуїла 12:7—12). Тільки уявіть жаль та відчуття провини, які, мабуть, оволоділи Давидом, коли усвідомив, наскільки жахливий гріх він вчинив через свою пристрасть. Його могло поглинути власне почуття вини, особливо тому, що він, напевно, був емоційним, чутливим чоловіком. Він, можливо, почував себе зовсім нікчемним!
Проте Давид швидко зрозумів свою помилку, погодившись з пророком Натаном: «Згрішив я перед Господом!» (2 Самуїла 12:13). У 51-му псалмі говориться про те, як він почував себе і як він благав Бога Єгову очистити його та простити йому. Він молився: «Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха. Бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно» (Псалом 51:4, 5). Щире каяття допомогло йому відновити свої міцні, близькі стосунки з Єговою. Давид не дозволив мукам сумління та почуттю нікчемності постійно гнітити його. Він поклав свій тягар на Єгову, смиренно усвідомлюючи свою вину, виявляючи справжнє покаяння і сильно благаючи Єгову простити йому. Він знову набув Божого схвалення (Псалом 51:9—14, 17—21).
Справляючись зі зрадою
Зрештою звернімо увагу на подію, яка спонукала Давида написати 55-й псалом. Він відчував велике емоційне напруження. «Тремтить моє серце в мені,— писав він,— і страхи смертельні напали на мене» (Псалом 55:5). Що викликало такий біль? Авесалом, Давидів син, склав плани, щоб царювати замість Давида (2 Самуїла 15:1—6). Цю зраду власного сина було дуже важко знести, але вона стала ще важчою, бо найдовіреніший Давидів дорадник, чоловік на ім’я Ахітофел, приєднався до змови проти Давида. Власне про Ахітофела Давид говорить у Псалмі 55:13—15. Внаслідок змови й зради Давид мусив втікати з Єрусалима (2 Самуїла 15:13, 14). Як він мучився, мабуть, через це!
Проте він не дозволив своїм сильним емоціям та горю ослабити його довір’я до Єгови та впевненість у ньому. Він молився до Єгови, щоб зірвати плани змовників (2 Самуїла 15:30, 31). Знову ми бачимо, що Давид не просто пасивно чекав, сподіваючись, що Єгова зробить все необхідне. Як тільки з’явилася нагода, він зробив усе можливе, щоб боротися проти змовників. Він послав іншого свого дорадника Хушая назад до Єрусалима, щоб той удавав, ніби приєднався до змови, хоча насправді його послали перешкоджати їм (2 Самуїла 15:32—34). З підтримкою Єгови цей план було виконано. Хушай добився того, що в Давида був час перегрупуватися й організувати свій захист (2 Самуїла 17:14).
Як Давид усе своє життя, напевно, дякував Єгові за його охорону, терпіння та охочість прощати! (Псалом 34:19, 20; 51:19). Переживши таке, Давид заохочує нас у наші тяжкі часи звертатися до Єгови за допомогою й ‘свого тягара класти на Господа’. (Порівняйте 1 Петра 5:6, 7).
Розвивай і підтримуй міцні, довірливі взаємини з Єговою
Як ми можемо досягти з Єговою таких взаємин, які мав Давид,— стосунків, які підкріпляли його в час великого випробовування та скорботи? Ми розвиваємо такі взаємини, коли старанно досліджуємо Боже Слово, Біблію. Ми дозволяємо йому навчати нас про його закони, принципи та особистість (Псалом 19:8—12). Роздумуючи про Боже Слово, ми наближаємось до нього та вчимося довіряти йому без вагань (Псалом 143:1—5). Ми поглиблюємо та зміцняємо такі стосунки, коли зустрічаємося зі своїми співпоклонниками, бажаючи, щоб нас і далі наставляв Єгова (Псалом 122:1—4). Ми зміцняємо наші взаємини з Єговою через щиросерді молитви (Псалом 55:2).
Щоправда, Давид, як і ми, мав погані часи, коли його взаємини з Єговою були не такими міцними, як повинні бути. Через пригнічення ми можемо ‘стати нерозумними’ (Екклезіяста 7:7). Проте Єгова бачить, що відбувається, і знає, що в нашому серці (Екклезіяста 4:1; 5:8). Нам треба з усіх сил намагатися зберігати міцними свої взаємини з Єговою. Тоді, хоч би які тягарі нам довелось нести, ми зможемо покладатися на Єгову, який полегшить утиск або дасть нам силу, щоб справитися з нашою ситуацією (Филип’ян 4:6, 7, 13). Все це залежить від того, наскільки ми наближаємося до Єгови. Коли Давид так робив, у нього була повна безпека.
Тому, як говорить Давид, у будь-яких ситуаціях завжди клади свого тягаря на Єгову. У такому разі ми пересвідчимося в правдивості обіцянки: «Тебе Він підтримає, Він ніколи не дасть захитатися праведному!” (Псалом 55:23).