СВОБОДА

Єгова — Всемогутній Бог, Всевладний Правитель усесвіту і Творець усього, тому лише він має абсолютну, безмежну свободу (Бт 17:1; Єр 10:7, 10; Дн 4:34, 35; Об 4:11). Всі інші повинні враховувати межі своїх можливостей і підкорятися Божим законам, які діють в усесвіті (Іс 45:9; Рм 9:20, 21). На нашу свободу впливають, скажімо, закон всесвітнього тяжіння, закони, що керують хімічними реакціями і процесами росту, дія сонця, закони моралі, а також права і вчинки інших людей. Отже, свобода всіх Божих створінь є відносною.

Обмежена свобода і рабство — це не одне й те саме. Свобода в рамках, які встановлює Бог, приносить людині щастя. Коли ж людина є рабом іншої людини, рабом недосконалості, слабкостей, хибних учень або ідеологій, вона почувається пригнобленою і нещасливою. Також свобода відрізняється від незалежності, яку людина обирає, коли нехтує Божими законами і встановлює власні норми добра і зла. Така незалежність призводить до порушення прав інших людей і спричиняє багато лих. Яскравим прикладом цього є наслідки, до яких призвів дух свавілля і незалежності, який розвинули Адам і Єва під впливом Змія в Едемі (Бт 3:4, 6, 11—19). Справжня свобода обмежена законом — Божим законом; завдяки цьому кожен може вести щасливе життя і повною мірою виражати свою індивідуальність, але робити це здоровим, належним чином, поважаючи при цьому права інших і так сприяючи їхньому щастю (Пс 144:15; Лк 11:28; Як 1:25).

Бог свободи. Єгова — Бог свободи. Він звільнив ізраїльтян з єгипетського рабства і пообіцяв: якщо вони слухатимуться його заповідей, їм нічого не бракуватиме (Пв 15:4, 5). Однак у Законі зазначалося, що ізраїльтянин, який збіднів, міг продатися в рабство, аби забезпечити себе і свою сім’ю. А втім, після шести років служби його мали відпустити на волю (Вх 21:2). У ювілейний (кожен 50-й) рік звільнення проголошувалось для всіх мешканців краю. Кожен раб-єврей ставав вільним і повертався до свого володіння (Лв 25:10—19).

Свобода, яку дає Христос. Апостол Павло писав, що людство потребує звільнення «від неволі тління» (Рм 8:21). Ісус Христос сказав юдеям, які повірили в нього: «Якщо ви перебуваєте в моєму слові, то ви справді мої учні. Ви пізна́єте правду, і правда зробить вас вільними». А тих, хто вважав себе вільним лише тому, що був потомком Авраама, Ісус назвав рабами гріха і додав: «Якщо Син вас визволить, то ви будете справді вільними» (Ів 8:31—36; пор. Рм 6:18, 22).

У Грецьких Писаннях говориться, що послідовники Христа вільні. Павло показав, що вони «діти не служниці, а вільної» жінки (Гл 4:31), яку він назвав також «вишнім Єрусалимом» (Гл 4:26). Після цього Павло заохотив християн: «Христос визволив нас, щоб ми мали саме таку свободу. Тож стійте твердо і не дайте знову запрягти себе в ярмо рабства» (Гл 5:1). У час, коли Павло писав свого листа, у зборах Галатії з’явилися люди, які видавали себе за християн. Вони намагалися переконати галатів у тому, що досягти праведності можна завдяки вчинкам, яких вимагав Закон, а не завдяки вірі в Христа,— по суті, спонукували їх відмовитись від свободи, яку дає Христос. Павло застеріг галатів, що так вони покинуть Христову незаслужену доброту (Гл 5:2—6; 6:12, 13).

Християни були звільнені від рабства гріха і смерті та від страху («Адже Бог дав нам не дух боягузтва, а дух сили, любові й розсудливості»); про це яскраво свідчить те, з якою сміливістю і свободою мови апостоли проголошували добру новину (2Тм 1:7; Дії 4:13, прим.; Флп 1:18—20). Вони високо цінували можливість говорити про Христа зі свободою мови і розуміли, що, аби здобути Боже схвалення, цю свободу потрібно розвивати і оберігати. Про таку свободу й сміливість доречно було молитися (1Тм 3:13; Єв 3:6; Еф 6:18—20).

Як правильно послуговуватися християнською свободою. Письменники Грецьких Писань розуміли, з яким наміром Бог через Христа виявив свою незаслужену доброту («Брати, ви покликані до свободи»), тому неодноразово закликали християн оберігати свою свободу і не зловживати нею, задовольняючи плотські бажання (Гл 5:13) або прикриваючи нею зло (1Пт 2:16). Яків заохочував вдивлятися «в досконалий закон, що несе свободу» і сказав, що той, хто є не забудькуватим слухачем, а наполегливим виконавцем, буде щасливим (Як 1:25).

Апостол Павло не використовував свободу, яку отримав через Христа, для того щоб догоджати собі. Також він старався цією свободою не завдавати шкоди іншим. У своєму листі до коринфян він пояснив, що, навіть маючи право на певний учинок, не став би робити його, якщо це ви́кликало б замішання в людини, якій бракує знань, і занепокоїло б її сумління. Для прикладу апостол згадав про м’ясо, яке жертвували ідолу, а потім продавали на ринку. Якби Павло їв таке м’ясо, християнин зі слабим сумлінням міг би критикувати те, як Павло послуговується своєю свободою дій, тобто судити його, а це було б неправильно. Павло сказав: «Для чого робити так, щоб мою свободу засуджувало сумління когось іншого? Навіть якщо я їм і дякую Богові, то чи варто так робити, якщо інші будуть лихословити мене за це?» Отже, апостол постановив використовувати свою свободу так, щоб зміцняти інших, а не шкодити їм (1Кр 10:23—33).

Боротьба, яку ведуть християни, і надія людства. Павло показав, що християнській свободі загрожує певна небезпека. Він написав, що, хоча «закон духу, завдяки якому можна жити в єдності з Христом Ісусом, визволяє... від закону гріха і смерті» (Рм 8:1, 2), закон гріха і смерті, який діє в тілі християнина, намагається знову його полонити. Щоб здобути перемогу в цій боротьбі, християнин мусить зосереджувати свої думки на духовному (Рм 7:21—25; 8:5—8).

Описавши внутрішню боротьбу, яку ведуть християни, Павло говорить про «співспадкоємців з Христом» і називає їх «дітьми Божими». Далі він згадує інших людей, «створіння», і розповідає про дивовижний намір Бога, згідно з яким «створіння стане вільним від неволі тління та отримає славну свободу дітей Божих» (Рм 8:12—21).

Переносне значення. Прагнучи звільнитися від своїх важких випробувань, Йов забажав собі смерті. Він вважав, що для тих, хто страждає, смерть — наче визволення. Словами: «[У могилі] раб звільнився від пана свого» — Йов, очевидно, хотів показати, наскільки важке життя рабів (Йв 3:19; пор. вірші 21, 22).