«Страх Господній — це мудрість»

«ПІДСУМОК усього почутого: Бога бійся, і чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!» (Екклезіяста 12:13). Який же глибокий висновок зробив під Божим натхненням цар стародавнього Ізраїлю Соломон! Патріарх Йов теж усвідомлював, наскільки важливо мати страх перед Богом. Він сказав: «Таж страх Господній — це мудрість, а відступ від злого — це розум!» (Йова 28:28).

Біблія надає велике значення страху перед Богом Єговою. Чому мудро розвивати благоговійний страх перед Богом? Яку користь ми отримуємо особисто і як група правдивих поклонників Бога, коли виявляємо побожний страх? Відповідь на ці запитання міститься в 14-му розділі книги Приповістей, у віршах 26—35a.

Джерело «сильної надії»

«У Господньому страхові — сильна надія,— каже Соломон,— і Він пристановище дітям Своїм» (Приповістей 14:26). Богобоязлива людина покладає надію лише на відданого і всемогутнього Бога, Єгову. Тож не дивно, що вона дивиться в майбутнє з твердою впевненістю! Майбутнє такої людини тривале і щасливе.

А яке майбутнє в тих, хто покладає надію на світ — на його плани, організації, на поширені в ньому ідеї і на матеріальні речі? Хоч би якого майбутнього бажали такі особи, воно не буде тривалим. Адже Біблія каже: «Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває» (1 Івана 2:17). Тож чи варто ‘любити світ і те, що в світі’? (1 Івана 2:15).

Що можуть зробити богобоязливі батьки, аби їхні діти мали «пристановище»? «Ходіть, діти, послухайте мене,— страху Господнього я вас навчу»,— писав псалмоспівець (Псалом 34:12). Коли завдяки прикладу і настановам батьків діти вчаться побожного страху, то більш імовірно, що згодом вони стануть людьми, які покладають міцну надію на Єгову (Приповістей 22:6).

«Страх Господній — криниця життя, щоб віддалятися від пасток смерти»,— продовжує Соломон (Приповістей 14:27). Страх перед Єговою — це «криниця життя», тому що правдивий Бог є «джерелом живої води» (Єремії 2:13). Те, що ми пізнаємо Єгову та Ісуса Христа, може означати для нас вічне життя (Івана 17:3). Побожний страх також віддаляє нас від пасток смерті. Як саме? У Приповістей 13:14 говориться: «Наука премудрого — криниця життя, щоб віддалитися від пасток смерти». Який пожиток приносить нам те, що ми боїмося Єгову, слухаємось його законів і дозволяємо його Слову керувати нашими кроками? Чи ж не оберігає це нас від згубних учинків і почуттів, які можуть призвести до передчасної смерті?

«Величність царя»

Протягом більшої частини свого правління Соломон був богобоязливим царем і слухався Єгову. Це сприяло його успішному царюванню. А як визначити, наскільки добре править цар? У Приповістей 14:28 дається відповідь: «У численності люду величність царя, а в браку народу — погибіль володаря». Успіх панування царя визначається благополуччям його підданих. Якщо народ у цілому бажає залишатися під владою царя, це засвідчує, що такий цар — добрий володар. Соломон панував «від [Червоного] моря до [Середземного] моря, і від Ріки [Євфрат] аж до кінців землі» (Псалом 72:6—8). За його правління край процвітав і мав безпрецедентний мир (1 Царів 5:4, 5). Царювання Соломона було успішним. Коли ж піддані не підтримують свого володаря, це стягує на нього ганьбу.

А що можна сказати про славу Більшого Соломона — Месіанського Царя, Ісуса Христа? Подумаймо хоча б про його теперішніх підданих. Понад шість мільйонів богобоязливих чоловіків і жінок по цілій землі вже вирішили жити під Христовим правлінням. Вони виявляють віру в Ісуса та об’єднані в правдивому поклонінні живому Богу (Івана 14:1). До кінця Тисячолітнього правління Христа всі ті, хто перебуває в Божій пам’яті, воскреснуть. Райська земля в той час буде наповнена щасливими праведними людьми, які глибоко поважатимуть свого Царя. Наскільки ж переконливо це свідчитиме про успіх Христосового правління! Тож покладаймо на Царство непохитну надію.

Сприяє духовному і фізичному здоров’ю

Благоговійний страх перед Богом вселяє в наше серце мир і дає нам душевний спокій. Це можливо завдяки тому, що багатогранна мудрість включає в себе проникливість і здатність тверезо мислити. У Приповістей 14:29 говориться: «Терпеливий у гніві — багаторозумний, а гнівливий вчиняє глупоту». Розумна, прониклива людина усвідомлює, що неконтрольований гнів згубно впливає на духовність. «Ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки» належать до вчинків, які могли б перешкодити нам ‘успадкувати Боже Царство’ (Галатів 5:19—21). Нам радиться не затаювати навіть виправданий гнів (Ефесян 4:26, 27). А нетерпеливість може вилитися в нерозсудливу мову і вчинки, про які ми пізніше шкодуватимемо.

Цар Ізраїлю вказує і на те, що гнів шкодить фізичному здоров’ю: «Лагідне серце — життя то для тіла, а заздрість — гнилизна костей» (Приповістей 14:30). До нездужань, причиною яких є гнів і лють, належать проблеми з диханням, високий кров’яний тиск, розлади в роботі печінки і підшлункової залози. Лікарі також відносять гнів і лють до емоцій, котрі загострюють або навіть спричиняють виникнення шкірних хвороб, розладів травлення і таких хвороб, як виразка, вітряна віспа й астма. А ось «лагідне серце — життя то для тіла». Тому мудро дбати «про мир, та про те, що на збудування один одного» (Римлян 14:19).

Страх Божий допомагає нам бути безсторонніми

«Хто тисне нужденного, той ображає свого Творця,— зазначає Соломон,— а хто милостивий до вбогого, той поважає Його» (Приповістей 14:31). Той, хто має страх перед Богом, розуміє, що в усіх людей, у тому числі в нужденних, один Творець, Бог Єгова. Отже те, як ми ставимось до нужденних, відбивається на Творцеві людини. Щоб виявляти повагу до Бога і прославляти його, ми повинні поводитися з іншими справедливо і безсторонньо. Нам потрібно надавати нужденним християнам безсторонню духовну допомогу. Нам слід нести добру новину про Боже Царство і багатим, і бідним людям.

Мудрий цар звертає увагу на ще одну користь побожного страху: «Злого валить на землю його власна злоба, а праведник у своїй чесності [«непорочності», НС] знайде притулок» (Приповістей 14:32, Хом.). В якому розумінні злий валиться на землю? На думку деяких біблеїстів, це означає, що така особа, зіткнувшись з лихом, не зможе його здолати. Богобоязлива ж людина за скрутних обставин знаходить притулок у своїй непорочності перед Богом. Навіть коли їй загрожує смерть, вона цілковито довіряє Єгові і виявляє таку саму рішучість, як Йов, котрий сказав: «Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе» (Йова 27:5).

Для того щоб залишатися непорочним, потрібно мати побожний страх і мудрість. А де перебуває мудрість? «Мудрість має спочинок у серці розумного,— відповідає вірш з Приповістей 14:33,— а що в нутрі безумних, те виявиться [«та й між неуками дає про себе знати», Кул.]». Так, мудрість перебуває в серці розумної людини. А яким чином мудрість дає про себе знати між неуками, тобто нерозумними? Згідно з одним довідником, «нерозумна особа, яка намагається виглядати мудрою, говорить щось, здавалося б, мудре, але перетворює це на безумство».

«Люд підіймає»

Ізраїльський цар, розглянувши, як страх перед Богом впливає на людину, звертає нашу увагу на те, як цей страх впливає на цілий народ. «Праведність люд підіймає, а беззаконня — то сором народів»,— каже цар (Приповістей 14:34). Наскільки ж чітко цей принцип видно з прикладу ізраїльського народу! Коли Ізраїль дотримувався високих Божих норм, то підіймався серед довколишніх народів. Однак коли Ізраїль неодноразово виявляв непослух, то стягав на себе сором, і Єгова зрештою відкинув цей народ. Вищезгаданий принцип стосується і теперішнього народу Бога. Християнський збір відрізняється від світу, тому що дотримується Божих праведних принципів. Але щоб залишатися в цьому піднесеному становищі, кожен з нас повинен зберігати непорочність. Якщо б ми чинили беззаконня, або гріх, то це лише б стягувало сором на нас особисто, а також на збір і на Бога.

Стосовно того, що саме приносить задоволення цареві, Соломон говорить: «Ласка царева — рабові розумному, гнів же його — проти того, хто соромить його» (Приповістей 14:35). У Приповістей 16:13 зазначається: «Уподоба царям — губи праведности, і він [цар] любить того, хто правдиве говорить». Нашому Провіднику і Царю, Ісусу Христу, дуже приємно, коли ми діємо праведно та розважно і використовуємо свої уста в праці проповідування про Царство й підготовки учнів. Отож намагаймося бути постійно зайнятими цією працею і втішаймося благословеннями, які приносить страх перед правдивим Богом.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 15]

Побожного страху можна навчати.