Молоді люди запитують...

Як мені пережити татову смерть?

«Мій тато помер прямо на дивані. Я першою знайшла його там. У нього стався серцевий приступ. То було жахливо, бо він був для мене надзвичайно близькою людиною... Моя мама досі плаче ночами. Життя без нього зовсім не таке» (Емілі).

«СМЕРТЬ когось з батьків чи близького родича — важка травма для підлітка,— каже письменниця Кетлін Мак-Кой.— Він чи вона може якийсь час відчувати у душі незбагненну спустошеність, викликану горем, почуттям провини, паніки чи гніву». Якщо ти втратив когось з батьків, то добре знаєш, наскільки це боляче.

Проте це цілком нормальне явище, коли після смерті любої особи людина почуває себе захопленою вихором емоцій. Біблія каже, що, коли патріарху Якову сказали, нібито його син загинув, він у напливі жалю «розірвав на собі одежу». І хоча «посходилися всі його сини та всі його дочки розважати його, але він був невтішний» (Буття 37:34, 35, Хоменко). Ти теж можеш відчувати, ніби біль настільки гострий, що ніколи не минеться.

Та з часом він таки може минутися. Але головне тут — зустріти біль лицем до лиця, а не старатися ігнорувати його. Юнак на ім’я Джон, наприклад, і вигляду не подавав, що горює через смерть члена своєї родини. Проте він почав ув’язуватися у шкільні бійки. Джон пояснює: «На душі у мене лежить важкий камінь. Я намагався скинути його за допомогою бійок, але з того нічого не вийшло».

Інші молоді люди пробують придушити біль, поринаючи у водоверть розмаїтих занять, справ. Коли їх питають, як їхнє життя, то вони можуть ухилятися від таких розпитувань, напускаючи на себе веселість. Таким робом болісні почуття можна викинути з голови на якийсь час, але не надовго. У Приповістей 14:13 (Куліш) говориться: «І при сміху болить не раз серце».

Один молодіжний часопис повідомляє досить цікаві факти: «Результати одного дослідження показали, що підлітки, котрі придушують свої чисто людські почуття жалю, гніву чи провини після смерті родича... частіше збиваються на манівці, цебто починають, приміром, зловживати наркотиками чи алкоголем, іти на ризик (наприклад, ведучи автомобіль на шалених швидкостях) або й стають на шлях правопорушень». На щастя, існують ліпші способи давати собі раду в горі.

«Час плакати»

В Екклезіяста 7:2 сказано: «Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то — кінець кожній людині, і живий те до серця свого бере!» Смерть — це щось жахливе. І коли помирає друг чи люба особа, дехто може намагатися втекти від болісної реальності смерті до «дому бенкету» і віддаватися веселощам. Проте Соломон заохочує не ухилятися від неї і йти до «дому жалоби». Соломон додає: «Кращий смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце!» (Екклезіяста 7:3).

Хоча ця порада адресується в основному друзям та родичам людини, яку спіткало горе, їй було б також корисно лицем до лиця зустріти біль, зумовлений втратою. Є «час плакати» (Екклезіяста 3:4). Тим-то богобійні люди у біблійні часи дозволяли собі відкрито виражати почуття жалю, замість придушувати його. (Порівняй Буття 23:2; 2 Самуїла 1:11, 12).

На боці вільного виливання горя є багато переваг. У книжці «Мистецтво співчувати» (англ.) говориться: «Тим, у кого горе, слід дати місце болю та стражданням. Видужання затримається, якщо цього не робити». Однак деяким юнакам, котрі перебувають під впливом міфу про те, що справжні чоловіки не плачуть, мабуть, особливо важко виражати свої почуття. Але найвидатніший чоловік, який коли-небудь жив, відкрито «заплакав», коли помер його друг Лазар (Івана 11:35, Деркач). І сльози, безумовно, до речі, коли помирає хтось з батьків. Тож не соромся сумувати і плакати. (Порівняй Якова 4:9). У книжці «Смерть і горе в родині» (англ.) зазначається: «Плач — це один з найважливіших способів пересилити смуток».

Як пересилити смуток

За біблійних часів цар Давид виражав скорботу по своєму найліпшому другові Йонатану не тільки плачем, але й виливаючи свої почуття на папері. «Скорблю по тобі, Йонатане, мій брате! Ти для мене був вельми улюблений»,— написав Давид у своїй прегарній тужливій пісні, яку назвав «Піснею про лука» (2 Самуїла 1:18, 26).

Ти також можеш пересвідчитися у доцільності записування своїх почуттів. Книжка «Зодягнімо смуток у слова» (англ.) говорить: «Коли ви записуватимете свої почуття, вам буде легше дати вихід найглибше захованим емоціям... Коли ви розлючені, сумні — запишіть, що ви почуваєте». Одна дівчина підліткового віку на ім’я Шаннон каже: «Я вела щоденник і записувала туди всі свої почуття. Всі мої почуття виливалися на папір. Все, що я відчувала, було на папері, і це мені дуже допомогло... я маю на увазі записування».

Ще одним допоміжним засобом є фізичні вправи. «Тілесна вправа... корисна»,— каже Біблія (1 Тимофія 4:8). І як зазначено у книжці про горювання, «вправи — це добрий засіб вивільнити енергію». Оздоровчий біг, жвава прогулянка чи освіжна їзда на велосипеді можуть відчутно допомогти тобі звільнитися від напруженості, котра може виникнути, коли ти прибитий горем, сумний.

Поговори з кимось

Проте стеж за тим, щоб не відділятися цілком від інших (Приповістей 18:1). У Приповістей 12:25 говорить: «Туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить». Як людині, що має горе, знайти це «добре слово» підбадьорення? Спосіб тільки один — порозмовляти з кимось і вилити свою «тугу на серці». Чому б і тобі не зробити так? Відкрийся людині, якій ти довіряєш, поговори з нею.

Звичайно було б логічно звернутися до богобійного батька чи матері. Але що тоді, коли він чи вона настільки поглинуті власним болем, що не можуть надати тобі суттєвої допомоги? У такому разі допомогти можуть зрілі члени християнського збору. У Приповістей 17:17 сказано: «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом». Після смерті своєї матері дівчина на ім’я Морвет звірилася на місцевий збір Свідків Єгови. «Всі старійшини підтримували мене,— пригадує вона,— але один з них завжди виявляв особливу готовність вислухати мене».

Чому б тобі не спробувати заручитися такою допомогою та підтримкою? Дай людині, котрій ти хочеш звіритися, знати, що ти бажаєш поговорити з нею. Можливо, ти відчуваєш гнів, страх чи провину. Або ж, імовірно, ти просто почуваєшся самотнім і тужиш за померлим батьком чи матір’ю. Те, що ти виллєш свої почуття співчутливому слухачеві, дійсно може помогти.

Підтримуй батька чи матір

Деякі молоді люди, однак, примножують свої страждання, беручи на себе тягарі, нести які вони ще не готові. Ситуація удома може здаватися тепер хаотичною і безладною. Той з твоїх батьків, хто пережив смерть подружнього партнера, може бути напруженим, дратівливим та сумним, і це цілком зрозуміло. Бачачи його чи її біль, ти, природно, хочеш якось допомогти. Один авторитетний фахівець з питань людського горя зауважив, що «підлітки... можуть придушувати свою скорботу в оманливий спосіб — стараючись допомогти батькам». Вони можуть «вести себе як передчасно «дорослі», беручи на себе додаткові обов’язки».

Звичайно, у зв’язку зі смертю когось з батьків у тебе, може, і немає іншого вибору, як взяти на себе деякі додаткові обов’язки. Але це не робить тебе господарем дому. Твій батько, чи то мати, далі є головою родини, і тобі краще було б підтримувати його чи її, проте не беручи у свої руки контроль над усім, а будучи готовим до співпраці й слухняним (Ефесян 6:1). Пам’ятай, що «з сумирними [«скромними», НС] — мудрість» (Приповістей 11:2). Скромна людина знає свої обмеження.

Це найпаче важливо пам’ятати, якщо твій овдовілий батько чи мати починає покладатися на твої поради чи обтяжувати тебе дорослими клопотами. Ти, звісна річ, хочеш виявляти доброту та готовність підтримувати, але скромність допоможе тобі усвідомити, що твій життєвий досвід досить-таки обмежений. (Порівняй Євреїв 5:14). Тож якщо ти починаєш почуватися дещо переобтяженим, поговори з батьком чи матір’ю відверто, але поштиво (Приповістей 15:22). Можливо, буде доречно запропонувати йому чи їй пошукати дорослої підтримки у зборі.

Що й казати, пережити смерть батька чи матері нелегко. Але будь певний, що з часом почуття смутку перестануть домінувати. (Порівняй Буття 24:67). Сумні спогади про померлого і далі час від часу зринатимуть у голові. Проте в тебе також є багато теплих та приємних згадок, над якими ти можеш роздумувати. Ніколи не забувай, що Єгові не байдуже, він розуміє тебе у твоєму смутку. Коли ти почуваєшся самотнім і всіма покинутим, задумайся над словами псалмоспівця: «Мій батько та мати моя мене кинули,— та Господь прийме мене!» (Псалом 27:10).

Також не облишай роздумувати над основаною на Біблії надією на воскресіння і перспективою побачити свого батька чи матір знову — вже на райській землі (Луки 23:43; Дії 24:15). Молода дівчина на ім’я Кім, яка втратила батька, каже: «Я думаю про свого батька щодня. Та я знаю, що він не хотів би, аби ми залишили служіння Єгові чи дозволили будь-чому сповільнити нас у ньому. Я хочу жити тоді, коли він воскресне і я зможу зустрітися з ним» (Івана 5:28, 29).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Даючи собі виплакатися, ти сприяєш емоційному видужанню.