Хто може забезпечити міцний мир?

«Мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!»

НАВЕДЕНИЙ вище текст — з Ісаї 2-го розділу 4-го вірша. У «Звіті про розвиток людства за 1994 рік», виданому Програмою розвитку ООН (ПРООН), цитувалися ці слова, а також писалося: «Видавалося, що час пророцтва прийшов з кінцем «холодної війни» [1990 року]. Але донині це є несправдженою надією».

Скорочення військових сил

Одним із чинників послаблення надій на мир є те, що зміна міжнародного політичного клімату не супроводжувалась великим скороченням військових витрат. Щоправда, були деякі зменшення. За даними ООН, світові витрати на озброєння зменшилися від надзвичайно високого рівня — 995 мільярдів доларів 1987 року — до 815 мільярдів доларів 1992 року. Все ж 815 мільярдів — це величезна сума. Вона приблизно дорівнює річному прибутку половини населення світу!

Ще одним чинником, котрий діє проти роззброєння, є думка, що військова міць охороняє. Таким чином, хоча «холодна війна» закінчилася, багато індустріалізованих держав доводять, що витрати на державну безпеку повинні залишатися високими. Джеймс Вулсі, коли був директором Центрального розвідувального управління США, сказав Конгресові в лютому 1993 року: «Ми вбили велетенського дракона [СРСР], але живемо в джунглях, які кишать отруйними зміями».

У країнах, що розвиваються, високі військові витрати також виправдовуються як засіб запобігти нападу з боку інших країн, котрі вважаються імовірними драконами або ж отруйним зміями. Але насправді, як зауважила ПРООН: «Країни, що розвиваються, воювали у кількох міжнародних війнах і багато з них використовувало свої збройні сили для придушення свого народу». По суті, у звіті ПРООН пояснювалося: «У країнах, що розвиваються, імовірність померти від соціального нехтування (від недоїдання й хвороб, яким можна запобігти) в 33 рази більша, ніж імовірність померти у війні від зовнішньої агресії. Крім того, у середньому на кожного лікаря припадає коло 20 солдатів. Коли вже на те пішло, то солдати більше загрожують безпеці людини, ніж охороняють її».

Міжнародна торгівля зброєю

Протягом «холодної війни» дві наддержави продавали зброю союзникам, щоб скріпити альянси, здобути військові бази й зберегти свою міць. Армії багатьох держав стали могутніми. Нині, наприклад, 33 країни мають понад 1000 бойових танків кожна.

Сьогодні через те, що закінчилася «холодна війна», стало не так багато політично і стратегічно виправданих обставин для торгівлі зброєю. Все ж економічні стимули залишилися сильними. На цьому можна зробити гроші! Отже, оскільки зменшується попит на зброю вдома, то виробники зброї переконують свої уряди, що для збереження місць праці й здорової економіки потрібно продавати зброю за кордон.

У журналі «Ворлд воч» зауважувалося: «Парадоксально, але коли наддержави скорочують свої великі ядерні ракети, то нагально шукають шляхів продати якомога більше своїх бомб і гармат, котрі підлягають скороченню, будь-кому, хто купить». Що ж показують цифри? За даними Міжнародного інституту дослідження миру в Стокгольмі, ціна зброї, яка підлягала скороченню, проданої на міжнародному ринку з 1988 до 1992 року, становила 151 мільярд доларів. Найбільшим експортером були Сполучені Штати Америки, за ними йшли країни колишнього Радянського Союзу.

Ядерна загроза не зникла

А що сказати про ядерну загрозу? Сполучені Штати Америки і Радянський Союз (чи його держави-наступники) підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності 1987 року й два Договори про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО) в 1991 і 1993 роках.

Договори про СНО забороняють ракети наземного базування з більше ніж одною боєголовкою та вимагають усунення до 2003 року майже трьох четвертих усіх носіїв боєголовок. А втім, хоча загроза ядерної третьої світової війни зникла, залишилися величезні арсенали ядерної зброї, якої достатньо, щоб повністю знищити усе живе на землі кілька разів.

Демонтаж такої зброї підвищує імовірність ядерного злодійства. Приміром, Росія знешкоджує й складає на зберігання близько 2000 боєголовок на рік, знімаючи з них шари плутонія першої величини, що називаються западинами. Западина боєголовки, виготовлення якої вимагає великих коштів і складної технології, є основним складником ядерної бомби. Оскільки западини звичайно поміщаються у сталеві оболонки, то злодій може винести одну з них у кишені. Терорист, котрий має готову западину, може оточити її детонаційним механізмом, відтворивши таким чином жахливо потужну бомбу.

Ще одним приводом для турботи є загроза поширення ядерної зброї серед дедалі більшої кількості країн. Визнано п’ять ядерних держав: Великобританія, Китай, Росія, Сполучені Штати Америки й Франція— і вважається, що декілька інших країн також можуть без зволікання застосувати ядерну зброю.

Оскільки все більше й більше держав набуває ядерну зброю, то збільшується імовірність, що котрась із них застосує її. Небезпідставно люди бояться застосування цієї страхітливої зброї. Як говориться у книжці «Трансформація війни» (англ.): «Її потужність є настільки величезною, що звичайна зброя здається поганим жартом».

Роззброєння й мир

Але що сталося б, якби держави позбулися своєї витонченої руйнівної зброї? Чи це забезпечило б мирний світ? Аж ніяк. Воєнний історик Джон Кеґен зауважує: «Після 9 серпня 1945 року ні одна людина не загинула від ядерної зброї. А 50 000 000 чоловік, які загинули на війні після цієї дати, переважно були вбиті дешевою зброєю масового виробництва, патронами малого калібру, що коштують трохи більше за радіоприймач і батарейки на сухих гальванічних елементах, котрі з’явилися у світі в той самий час».

Свіжий приклад використання зброї, виготовлення якої не потребує складної технології — це вбивства в Руанді, країні, про котру в «Уорлд бук енсайклопідія» (1994 рік) говориться: «Більшість населення є римо-католиками. (...) Римо-католицька та інші християнські церкви керують більшістю початкових і середніх шкіл». Але в Руанді до півмільйона чоловік було вбито мачете. Вочевидь, щоб забезпечити мир у світі, потрібно чогось більшого, ніж скорочення звичайного та ядерного озброєння. Також потрібно чогось іншого, ніж вчення релігій світу.

Зростає число етнічних сутичок

Садако Оґата, головний уповноважений ООН у справах біженців, нещодавно заявила: «Ми вважали, що відразу після «холодної війни» вирішаться усі проблеми. Ми не усвідомлювали, що «холодна війна» мала й іншу сторону: наддержави забезпечували або утримували силою порядок на відповідних територіях свого впливу. (...) Отже нині, у період після «холодної війни», ми бачимо вибух більш традиційних типів етнічних сутичок, мабуть, характерних для періоду перед першою світовою війною».

Артур Шлесінґер, лауреат Пулітцеровської премії, історик та письменник, робить подібне зауваження: «Один вид ненависті замінився іншим. Звільнення від залізних лещат ідеологічного гніту в Східній Європі й колишньому Радянському Союзі випустило на волю придушену етнічну, націоналістичну, релігійну й мовну ворожнечу, глибоко вкорінену в історії та пам’яті. (...) Якщо XX сторіччя було сторіччям війни ідеологічної, то XXI сторіччя починається як сторіччя війни націоналістичної».

Згідно із звітом Організації Об’єднаних Націй, за 1989—1992 роки відбулося 82 збройних конфлікти, більшість яких спалахнула у країнах, що розвиваються. Протягом 1993 року в 42 країнах пройшли великі сутички, а ще 37 країн зазнали державного насилля. А тим часом Організація Об’єднаних Націй, бюджет якої вичерпався, боролася безуспішно за мир лише в 17 операціях. Очевидно, що людству потрібно шукати шляхів до мирного світу по-іншому.

Загрозливі майбутні проблеми

Дедалі частіше, замість того щоб дивитися у майбутнє з оптимізмом, багато людей говорить про недобрі передчуття. На титульній сторінці «Щомісячника Атлантики» (англ.) за лютий 1994 року було підсумовано передбачення на наступні десятиріччя: «Держави розвалюються під нестримним потоком біженців від соціальних та природних катастроф. (...) Війни точаться за природні ресурси, яких не вистачає, особливо за воду, і сама війна стала продовженням злочинства, оскільки озброєні банди мародерів, котрі не мають громадянства, вступають у сутички з приватними загонами безпеки, що належать еліті».

Чи це значить, що міцний мир є недосяжним? Ні в якому разі! Наступна стаття виявляє підстави, чому ми можемо з упевненістю дивитися у майбутнє.

[Рамка на сторінці 5]

Релігія — Рушій миру?

Коли держави розпочинають війну, релігії світу забувають вчення про мир і братерство. Британський бригадний генерал Френк П. Кроз’є сказав про ситуацію під час першої світової війни: «Християнські церкви є найкращими підбурювачами до кровопролиття, і ми часто користувалися їхніми послугами».

Роль релігії у війні протягом сторіч залишалася незмінною. Католицький історик Е. І. Воткен визнав: «Хоч як болісно визнати це, але ми не можемо заради фальшивого повчання або нечесної вірності заперечити чи зігнорувати історичний факт, що єпископи послідовно підтримували усі війни, які провадили уряди їхніх країн». А редакційна стаття у ванкуверській газеті «Сонце» (Канада) зауважила: «Це слабкість, мабуть, усіх релігійних організацій: церква завжди йде за прапором. (...) Чи була війна, в якій би обидві сторони не заявляли, що Бог з ними?»

Очевидно, замість того щоб бути рушієм миру, релігії світу підтримували війни й вбивства, яскравим підтвердженням чого є кровопролиття в Руанді.

[Рамка на сторінці 6]

Марнота війни

У книжці «Я не знайшов миру» (англ.), опублікованій 1936 року, іноземний кореспондент Веб Міллер написав: «Як не дивно, але я не відчував жаху [першої світової війни] з усім її непереборним цинізмом і марнотою, поки не пройшло вісім років». Потім він згадує поле бою поблизу Вердена, де, як він говорить, загинуло 1 050 000 чоловік.

«Протягом війни мене обманювали, як і мільйони інших,— написав Міллер.— Світова війна лише спричинила нові війни. Вісім з половиною мільйонів чоловік загинуло даремно, десятки мільйонів пережили невимовні жахи й сотні мільйонів зазнали горя, втрат і нещастя. І все це сталося через величезну оману».

Через три роки після видання цієї книжки почалася друга світова війна. У «Вашингтон пост» зауважувалося: «Війни нашого XX сторіччя стали «тотальними війнами» як проти бійців, так і проти цивільних. (...) Варварські війни минулих сторіч були маленькими і незначними в порівнянні з ними». За підрахунками одної посадової особи, 197 мільйонів чоловік загинуло після 1914 року у війнах і цивільних повстаннях.

Однак ті людські війни й повстання не принесли миру й щастя. Як було сказано у «Вашингтон пост»: «Ні одна політична чи економічна система поки що не змогла вгамувати та задовольнити неспокійні мільйони».

[Ілюстрація на сторінці 7]

Ця матір є однією з сотень тисяч людей, вбитих у Руанді; багато з них були вбиті своїми одновірцями.

[Відомості про джерело]

Albert Facelly/Sipa Press