Погляд Біблії
Простити і забути. Як це можливо?
«ЇХНЮ ПРОВИНУ ПРОЩУ, І НЕ БУДУ ВЖЕ ЗГАДУВАТИ ЇМ ГРІХА» (ЄРЕМІЇ 31:34).
ЦІ СЛОВА, записані пророком Єремією, виявляють щось чудове про милосердя Єгови: коли він прощає — забуває (Ісаї 43:25). Окрім того, у Біблії говориться: «Як і Христос [«Єгова», НС] вам простив, робіть так і ви» (Колосян 3:13). Отже, ми, християни, повинні наслідувати Єгову у його способі прощати.
Проте постає декілька важливих запитань. Коли Єгова прощає, то чи і справді він більше не пам’ятає наших гріхів? І коли ми прощаємо, то чи повинні забувати у тому розумінні, що вже не в стані пригадати провини? Чи можна сказати, що коли ми не забули таким чином, то не простили по-справжньому?
Як Єгова прощає
Забути — це залишити свої обра́зи. Коли Єгова прощає, то прощає цілкомa. Псалмоспівець Давид написав: «[Єгова] не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його» (Псалом 103:9, 12, 13).
Повнота Божого прощення також описується в Дії 3:19 (Хоменко): «Покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті». Вираз «були стерті» походить від грецького дієслова е·кса·ле́і·фо. (Дивіться Об’явлення 7:17; 21:4). «Новий міжнародний словник теології Нового Завіту» (англ.) пояснює: «У цьому місці та, можливо, в якомусь іншому це дієслово, дуже ймовірно, означає стирати поверхню воскової письмової таблички для наступного користування». Коли ми розкаюємось, Єгова стирає з пам’яті наші гріхи. Чи це значить, що він більше не пам’ятає наших гріхів? Розгляньмо один біблійний приклад.
Коли цар Давид учинив перелюб з Вірсавією, а пізніше намагався приховати цей гріх тим, що організував убивство її чоловіка, Єгова послав до Давида свого пророка Натана (2 Самуїла 11:1—17; 12:1—12). І з яким результатом? Давид щиро покаявся, і Єгова простив йому (2 Самуїла 12:13; Псалом 32:1—5). Чи Єгова забув Давидів гріх? Аж ніяк! Біблійні письменники Ґад і Натан пізніше описали усі ці події в Другій книзі Самуїла (написання її завершилось близько 1040 року до н. е.) незадовго до Давидової смерті.
Отже, пам’ять про Давидів гріх, а також про його каяття та наслідки прощення Єгови залишилися для того, щоб сьогодні читачі Біблії могли повчитися з його прикладу (Римлян 15:4; 1 Коринтян 10:11). І фактично ця історія про Давидів гріх ніколи не забудеться, бо «Слово Господнє [що в Біблії] повік пробуває»! (1 Петра 1:25).
То як це можливо, щоб Єгова стер наші гріхи, коли ми щиро розкаюємось? Авжеж, як нам розуміти слова Єгови: «Їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха»? (Єремії 31:34).
В якому розумінні Єгова забуває
Єврейське дієслово, перекладене словом «згадувати» (форма слова за·ха́р), не означає просто пригадувати минуле. За «Теологічним словником Старого Завіту» Р. Л. Гаріса (англ.), воно також означає «оголошувати, декламувати, оповіщати, закликати, шанувати пам’ять, звинувачувати, зізнаватись у гріху». В «Теологічному словнику Старого Завіту» Ґ. Ботарвека (англ.) додається: «Дуже часто [за·ха́р] стосується якоїсь дії або стоїть разом з активними дієсловами». Отже, коли Єгова сказав своєму свавільному народові, що «Він тепер їхню провину згадає», то це означало, що він вдасться до дій проти них через їхню нерозкаяність (Єремії 14:10). І навпаки, коли Єгова каже: «Не буду вже згадувати їм гріха», то запевняє, що забув наші гріхи і вже ніколи не згадуватиме їх, аби нас звинуватити, засудити чи покарати.
Єгова пояснив через пророка Єзекіїля, в якому розумінні він прощає і забуває: «Коли б несправедливий відвернувся від усіх гріхів своїх, яких наробив, і виконував усі устави Мої, і робив право та справедливість,— буде конче він жити, не помре! Усі його гріхи, які наробив він, не згадаються йому,— він буде жити в своїй справедливості, яку чинив» (Єзекіїля 18:21, 22; 33:14—16). Авжеж, коли Єгова прощає розкаяному грішнику, він стирає з пам’яті провину, тобто забуває її у тому розумінні, що вже не вдаватиметься до дій проти тієї людини за ці гріхи (Римлян 4:7, 8).
Будучи недосконалими, ми не можемо з досконалістю прощати, як це робить Єгова, бо його думки та діла набагато вищі наших (Ісаї 55:8, 9). Отже, до якої міри нам слід прощати і забувати, коли інші грішать проти нас?
Як нам прощати і забувати
‘Прощайте один одному’,— заохочується в Ефесян 4:32. За словами лексикографа В. Е. Вайна, грецьке слово, перекладене як «прощати», (ха·рı́·зо·маі) означає «обдаровувати безмежною ласкою». Якщо образа, нанесена нам, є незначною, то не важко простити образникові. Факт, що ми також недосконалі, допомагає нам легше прощати прогріхи інших (Колосян 3:13). Коли ми прощаємо, то залишаємо свою образу і наші стосунки з кривдником, либонь, не розриваються надовго. З бігом часу з нашої пам’яті стираються такі дріб’язкові обра́зи.
Але що, коли хтось згрішив проти нас дуже серйозно, завдавши нам глибокої рани? У крайніх випадках, як, наприклад, кровозмішення, ґвалтування та спроба вбивства, аби простити, слід врахувати багато різних чинників. Це особливо справджується у випадку, коли кривдник не зізнається в гріху, не розкаюється і не просить вибаченняb (Приповістей 28:13). Єгова також не прощає нерозкаяних, твердошиїх правопорушників (Євреїв 6:4—6; 10:26). Коли нам завдано глибокої рани, ми, напевно, ніколи не зможемо повністю викинути з голови те, що трапилось. А втім, ми знаходимо розраду в запевненні, що у чимраз ближчому новому світі «не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце» (Ісаї 65:17; Об’явлення 21:4). Хоч би що ми тоді пригадали собі, це вже не завдаватиме нам глибокого болю, який може бути в нас сьогодні.
В інших випадках перед тим, як простити кривднику, нам потрібно виявити ініціативу, аби вирішити питання, приміром, порозмовлявши з ним (Ефесян 4:26). Таким чином можна усунути будь-які непорозуміння, належно вибачитися і дарувати прощення. А що сказати про забуття? У нас може ніколи не стертися з пам’яті скоєне, але ми зможемо забути в тому розумінні, що не пам’ятатимемо кривднику його злочинів і не порушуватимемо знову того самого питання. Ми не розноситимемо пліток про скоєне і не уникатимемо повністю свого кривдника. Однак щоб налагодити стосунки з кривдником, нам потрібно буде більше часу й ми, може, вже не матимемо з ним таких взаємин, як колись.
Розгляньмо ілюстрацію: припустімо, ви вилили душу перед своїм другом, на котрого покладалися, але пізніше довідалися, що він розголосив це іншим, збентеживши вас і заподіявши вам прикрість. Ви підходите до нього, щоб обговорити цю справу, і він дуже шкодує за скоєне, просить пробачення і хоче, щоб ви простили йому. Таке щире вибачення зворушує ваше серце, і ви прощаєте йому. Але чи з легкістю ви забудете цей інцидент? Дуже ймовірно, що ні; безсумнівно, наступного разу, перш ніж вилити свою душу перед ним, ви добре подумаєте. Але ви таки простили йому, ви вже більше не обговорюєте цю справу з ним. Ви не затаїли у собі злоби, не розносите пліток про нього іншим. Ви з ним, либонь, уже не в настільки тісних стосунках, як колись, але, як і раніше, любите свого християнського брата. (Порівняйте Приповістей 20:19).
Однак що, коли, незважаючи на ваші зусилля вияснити справу, кривдник не визнає себе винним і не просить вибачення? Чи вам простити йому, залишивши свою образу? Простити іншим не означає дивитися крізь пальці на скоєне чи применшувати їхню провину. Почуття обра́зи є важким тягарем, воно обтяжує думки, позбавляє нас спокою. Сподівання того, що кривдник попросить пробачення, чого може так і не відбутись, лише більше розчаровує нас. По суті, ми дозволяємо кривднику контролювати наші почуття. Отже, нам потрібно прощати іншим і залишати почуття обра́зи не лише задля них, але й задля себе, аби ми змогли жити в спокої.
Прощати не завжди легко. Але коли кривдник щиро покаявся, ми можемо наслідувати Єгову у його прощенні іншим. Якщо він простив розкаяному правопорушникові, то залишив свою образу на нього, стер з пам’яті, забув, тобто він вже більше ніколи не згадає його гріхів. Нам також потрібно працювати над тим, аби залишати свої образи, коли кривдник розкаюється. А втім, є багато ситуацій, коли ми навіть не зобов’язані прощати. Не можна змушувати жертву крайньої несправедливості чи жорстокості прощати нерозкаяному правопорушникові. (Порівняйте Псалом 139:21, 22). Але у більшості випадків, коли інші грішать проти нас, нам слід прощати, тобто залишати свою образу, і забувати, або більше не порушувати цієї справи проти нашого брата.
[Примітки]
a Дивіться статтю «Погляд Біблії. Наскільки повним є Боже прощення?» у «Пробудись!» (англ.) за 8 грудня 1993 року, сторінки 18, 19.
b Енциклопедія «Проникливість у суть Святого Письма» (англ.), том I, сторінка 862, говорить: «Від християн не вимагається прощати тим, хто продовжує злісно, свідомо грішити і не розкаюється. Такі люди стають Божими ворогами». (Опублікована Товариством Вартової башти).
[Ілюстрація на сторінці 9]
Йосип і його брати.