СКРОМНІСТЬ

Усвідомлення своїх обмежень; моральна чистота. У Єврейських Писаннях словом «скромно» перекладається єврейське кореневе дієслово цана́, яке трапляється лише в Михея 6:8. Споріднений прикметник цану́а («скромний») вживається в Прислів’я 11:2, де протиставляється зухвалості. Хоча деякі сучасні вчені вважають, що значення цього кореневого дієслова — «бути обережним, уважним, розсудливим», на думку багатьох інших, воно означає «бути скромним». Наприклад, в одній праці говориться, що це кореневе дієслово описує людину сором’язливу, скромну чи смиренну (Brown F., Driver S., Briggs C. A Hebrew and English Lexicon of the Old Testament. 1980. P. 857). У Грецьких Писаннях словом «скромно» перекладається грецьке слово айдо́с (1Тм 2:9). Коли слово айдо́с вживається в значенні моральної чесноти, то означає глибоку пошану, благоговіння, повагу до почуттів чи поглядів інших і до власного сумління, а тому передає думку про сором, самоповагу, гідність, розважливість і стриманість (Liddell H., Scott R. A Greek-English Lexicon / revised by Jones H. Oxford, 1968. Р. 36). Порівнюючи айдо́с з більш уживаним грецьким словом, що означає «сором» (айсхı́не; 1Кр 1:27; Флп 3:19), лексикограф Р. Тренч зазначає, що айдо́с — це «шляхетніше слово, воно вказує на шляхетніші мотиви: йому притаманна вроджена відраза до негідного вчинку, яка майже або зовсім не відображена у слові айсхı́не». Він говорить, що «айдо́с завжди стримає від негідного вчинку хорошу людину, тоді як айсхı́не лише іноді може стримати погану» (Trench R. C. Synonyms of the New Testament. London, 1961. P. 64, 65). Тому сумління має вирішальну роль у вияві стриманості, з якою пов’язане слово айдо́с.

Скромність перед Богом. Біблія дає багато порад стосовно скромності в значенні правильної самооцінки. У книзі Прислів’я говориться: «Зі скромними мудрість». Це справді так, тому що скромна людина не зазна́є безчестя, до якого призводить зухвалість та хизування (Пр 11:2). Вона йде шляхом, який схвалює Єгова, тому є мудрою (Пр 3:5, 6; 8:13, 14). Єгова любить таких людей і дає їм мудрість. Одна з вимог до того, хто хоче здобути схвалення Єгови,— «скромно ходити зі своїм Богом» (Мих 6:8). Це означає, що людина має правильно оцінювати своє становище перед Богом, визнаючи, що вона грішна, а Єгова — величний, чистий і святий. Це також означає, що особа повинна визнавати себе створінням Єгови, повинна розуміти, що вона цілковито залежна від нього і має підкорятись його верховній владі. Єва не хотіла цього визнавати. Вона вирішила стати цілком незалежною і самостійно приймати рішення. Якби Єва була скромною, вона відкинула б думку про те, що може стати «як Бог» і «знати, що є добром, а що злом» (Бт 3:4, 5). Апостол Павло застерігає проти самовпевненості і зухвалості такими словами: «Продовжуйте так само зі страхом і тремтінням працювати над тим, щоб отримати спасіння» (Флп 2:12).

Чим хвалитися. Хвалькуватість протилежна скромності. У Біблії міститься такий принцип: «Нехай тебе вихваляють люди, а не власні уста, хай це роблять інші, а не губи твої» (Пр 27:2). Сам Єгова сказав: «Хай мудрий не вихваляється своєю мудрістю, хай сильний не хвалиться своєю силою, а багатий — своїм багатством. Якщо ж хтось хвалиться, нехай хвалиться своєю проникливістю і тим, що знає мене, що я Єгова — той, хто виявляє на землі віддану любов, справедливість та праведність, бо це мені до вподоби» (Єр 9:23, 24; пор. Пр 12:9; 16:18, 19).

Бог прихильний до скромних. Звертаючись до християн у Коринфі, апостол Павло показав, що скромні люди подобаються Богу, і згадав, що він сам намагався виявляти скромність у зборі: «Брати, ви по собі бачите, що Бог покликав не багато мудрих з людського погляду, не багато сильних і не багато тих, хто знатного походження, але Бог вибрав безглуздих світу, щоб засоромити мудрих, і слабких світу, щоб засоромити сильних. Також Бог обрав тих, хто незначний у світі і на кого дивляться звисока, кого вважають нічим, аби знищити тих, кого вважають кимсь, щоб ніхто не вихвалявся перед Богом... Щоб виконалось написане: “Хто хвалиться, нехай хвалиться Єговою”. Брати, коли я прийшов до вас, то, звіщаючи священну таємницю Бога, не намагався вразити вас своєю мовою чи мудрістю, бо вирішив, що звертатиму вашу увагу тільки на Ісуса Христа, причому страченого на стовпі. Крім того, я прийшов до вас слабий, зі страхом і сильним тремтінням. І коли я говорив та проповідував, то не вживав переконливих мудрих слів, я підтверджував сказане духом і силою Бога, щоб ваша віра ґрунтувалася не на людській мудрості, а на Божій силі» (1Кр 1:26—2:5).

«Не виходьте за рамки написаного». Далі у своєму листі Павло підкреслив, що скромність має виявляти кожен. Він сам подав приклад скромності, або правильної самооцінки. На жаль, коринфяни почали хвалитися людьми, наприклад Аполлосом чи навіть самим Павлом, і це стало для них пасткою. Апостол докорив їм, звертаючи увагу на те, що вони плотські, а не духовні, і сказав: «Брати, усе це я показав на собі та Аполлосі задля вашого блага, щоб на нашому прикладі ви засвоїли правило: “Не виходьте за рамки написаного [тобто за рамки біблійних принципів, які стосуються нашого ставлення до самих себе і до інших]” — і щоб ніхто з вас не загордився, вважаючи одну людину ліпшою від іншої. Бо чим ти відрізняєшся від інших? І що ти маєш, чого не отримав? Якщо ж ти це отримав, то чому вихваляєшся, ніби не отримав?» Пам’ятаючи ці слова, людина не буде поводитись зухвало і хвалитися собою або кимось іншим: своїм або чиїмось походженням, расою, кольором шкіри, національністю, красою, здібностями, знаннями, розумом тощо (1Кр 4:6, 7).

Приклад Ісуса Христа. Ісус Христос є найвидатнішим прикладом скромності. Він говорив своїм учням, що нічого не може робити від себе, а лише те, що, як він бачить, робить Батько, і що Батько більший від нього (Ів 5:19, 30; 14:28). Ісус не хотів, щоб його називали титулами, які йому не належали. Коли один начальник назвав його «Учителем добрим», Ісус сказав: «Чому називаєш мене добрим? Ніхто не є добрим, крім одного — Бога» (Лк 18:18, 19). Він також говорив учням, що, як раби Єгови, вони не повинні сповнюватися гордощами через свої досягнення в служінні Богові або через те, що Бог їх цінує. Виконавши все доручене, їм слід думати про себе так: «Ми нікчемні раби, бо зробили те, що повинні були зробити» (Лк 17:10).

Крім того, як досконала людина, Господь Ісус Христос у всьому перевершував своїх недосконалих учнів і мав величезну владу від Батька. Все ж у стосунках з учнями Ісус зважав на їхні обмеження. Навчаючи учнів, він був тактовним — і в словах, і в ділах. Ісус не сподівався від них більшого, ніж на той час було їм під силу (Ів 16:12; пор. Мт 11:28—30; 26:40, 41).

Одяг і матеріальні речі. Апостол Павло у своєму листі до Тимофія радив йому, як наглядачеві, дбати про те, щоб члени збору поводились гідно. Павло писав: «Жінки мають одягатися належно, скромно і з розсудливістю. Хай прикрашають себе не вишукано заплетеним волоссям, золотом, перлами чи дуже дорогим одягом, а добрими вчинками, як і належить жінкам, котрі стверджують, що віддані Богу» (1Тм 2:9, 10). Павло не засуджує охайного, гарного вигляду, адже радить «одягатися належно». Однак він вказує на те, що недоречно хизуватися своїм одягом або вдягатися екстравагантно, привертаючи увагу до себе чи своїх матеріальних можливостей. Скромність теж пов’язана з повагою до почуттів інших і до самого себе, з почуттям власної гідності. Манера одягатися не повинна шокувати чи ображати почуття інших у зборі. Павлова порада щодо одягу допомагає також зрозуміти погляд Єгови на те, як християнину слід ставитися до матеріальних речей і як їх використовувати. (Див. СМИРЕННЯ.)