Нагірна Проповідь. „Будьте досконалі”: любіть ворогів своїх
СКАЗАВШИ, що Його слухачі не повинні „противитись злому”, Ісус тоді сказав: „Ви чули, що сказано: ,Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога’”.— Матвія 5:39, 43.
Ті, що слухали Нагірної Проповіді були ті євреї, які „чули” наказ Божий: „Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе!” — 3 Мойсеєва 19:18.
Однак, релігійні провідники Ізраїлю наполягали на те, що вислови „сини свого народу” і „ближній” стосувались тільки до євреїв. Вони також підкреслювали те, що інші накази Божого закону вимагали відокремлення ізраїльтян від інших людей. (5 Мойсеєва 7:1—4) Хоч цей наказ стосувався до відокремлення Ізраїлю, як народ від інших національних груп, то згодом виник погляд, що всі язичники були ,ворогами’ і що, як осіб їх слід ненавидіти. Таке відношення можна легко бачити з наступної заяви в книзі Мішна:
„Не слід лишати худобу в заїжджих дворах язичників, оскільки їх підозрівають у скотолозтві; жінка не може залишатись самою з ними, оскільки їх підозрівають у похітливості; чоловік також не може залишатись самому з ними, оскільки їх підозрівають у вбивсті. Дочка ізраїльтянина не може помагати жінці-язичниці при пологах, бо таким чином помагала б породжувати дитину до життя ідолопоклонства, але язичниця може помогти дочці ізраїльтянина. Дочка ізраїльтянина не може годувати дитину язичниці груддю, але язичниця може годувати груддю дитину дочки ізраїльтянки в своїй власності.” — Трактат Абодаг Зараг („Ідолопоклонство”) 2:1.
„А Я вам кажу,” заявив Ісус з освіжаючою протилежністю, „Любіть ворогів своїх,.. і моліться за тих, хто вас переслідує”. (Матвія 5:44) Тут бачимо додатковий доказ, що Син Божий прийшов „не руйнувати, але виконати” написаний Закон Божий, бо той Закон наказував, щоб уважно й ласкаво поводитись з іноземцями.— Матвія 5:17; 2 Мойсеєва 22:21; 23:4, 5; 3 Мойсеєва 19:33, 34; 5 Мойсеєва 10:19.
Але Ісус не мав на думці, щоб цей принцип стосувався тільки до язичеських ворогів Ізраїлю. Він бажав, щоб Його послідовники поводились ласкаво з усіма людьми, навіть ворожими. Пишучи загально до язичників, Лука записав Ісусові слова так: „А вам, хто слухає, Я кажу: ,Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить’”.— Луки 6:27, 28.
Згідно зі словами Ісуса, ті які „слухали”, тобто ті, що дійсно брали до серця те що Він говорив, мусять зустрічати потрійний виклик ненависті з відповідним потрійним виразом любові: (1) „Робити добро тим, хто ненавидить” їх, відносячись добрими ділами до ворожості противника. (2) В разі усної образи, „благословляти тих, хто їх проклинає”. Замість платити прокляттям за прокляття, послідовники Ісуса повинні говорити ласкаво й уважно до своїх противників. (3) Якщо усна образа обернеться на дійсне „переслідування” учнів Христа фізичним насильством або іншими „образливими” вчинками, тоді вони повинні „молитись” за переслідувачів, благаючи Бога, щоб їхні противники змінили їхню поведінку і за це одержали від Бога ласку.— Порівняйте з пос. до Римлян 12:14—21; 1 Коринтян 4:12; 1 Петра 3:8, 9.
Потім Ісус дав сильну причину чому потрібно виявляти любов до своїх ворогів: „Щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі”. (Матвія 5:45) Заради своїх язичеських читачів, Лука замінює вислів „Отця вашого, що на небі”, висловом „Всевишнього”.— Луки 6:35.
Люди, які слухаються Ісусової поради, стають „синами” Божими, у розумінні що наслідують Його, відображуючи Його безсторонню доброзичливість приятелям, а також ворогам. (Порівняйте з Єв. Матвія 5:9; Ефесян 4:31 до 5:2; 1 Івана 3:9—12.) У цьому Бог є досконалим прикладом, бо Він „наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Матвія 5:45); „добрий бо Він до невдячних і злих!” — Луки 6:35.
Щоб підкреслити Своїм слухачам важливість вислову ,любіть ворогів своїх’, Ісус додав: „Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?” — Матвія 5:46, 47.
Особи, що бажають наслідувати Бога, не повинні обмежувати свою любов тільки до тих, які їх люблять. Така обмежена любов не заслуговувала б жодної особливої „нагороди” або ласки від Бога. Навіть „митники” показували любов тим, хто їх любив, незважаючи на те, що євреї вважали митників бути найнікчемнішими.— Луки 5:30; 7:34.
Загальний привіт між ізраїльтянами був шалом („мир”), який містив у собі побажання здоров’я та добробут привітаній особі. Обмежувати такий привіт тільки до осіб, яких вважали бути „братами”, не було б нічого „незвичайного”, тому що „погани” робили щось подібного, яких то поган євреї вважали бути безбожниками, нечистими, і яких було слід уникати.
Євангеліє Луки, написане для язичників, замінює вислів „митники” і „погани” (які в розумінні цих віршів мали б значення тільки для євреїв) більш загальним висловом „грішники”. Читаємо так: „А коли любите тих, хто любить вас,— яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам,— яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти,— яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж”.— Луки 6:32—34.
Ісус закінчив цю частину Нагірної Проповіді заявою: „Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”.— Матвія 5:48.
Це не є наказ учням Ісуса ставати бездоганними фізично, а також морально, бо тепер це не є можливим, через успадкований гріх. (Римлян 3:23; 5:12) Краще, ці слова заохочують людей наслідувати „Отця Небесного”, Єгову, й удосконалювати їхню любов до повної міри, завершуючи ту любов так, щоб вона помістила в собі їхніх ворогів. Згідно з цим, Лука сказав: „Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” — Луки 6:36.