Нагірна Проповідь. „Коли постиш, намасти свою голову”
ОБГОВОРИВШИ благодійність і молитву, Ісус звернув увагу Своїх слухачів на третю головну точку Богослужіння, яку Євреї практикували, тобто, піст. Але перш ніж звернемо увагу на те, що Син Божий говорив відносно цієї справи, давайте розглянемо походження цього обряду.
У Божому законі, даному через Мойсея, не згадується точно про піст. Але Закон наказував ізраїльтянам, „впокоряти” себе — і розуміється, що це значить постити. (3 Мойсеєва 23:27; 4 Мойсеєва 29:7; також дивіться 3 Мойсеєва 16:29—31; порівняйте з Псалмом 35:13; Ісаєю 58:3, 5.) Хоч за вимогами Мойсеєвого закону, ізраїльтяни мали постити тільки в цей час публічно то вони постили багато інших разів. Вони постили публічно на річницях національних катастроф і під час посухи, недостачі врожаю, пошесті та війни.— Захарія 7:5; 8:19.
Крім того, декотрі особи добровільно зобов’язувалися постити приватно, щоб прохати в Бога особливої ласки, або при жалобі. (2 Самуїлова 12:16) Такий піст міг тривати один день або багато довше. Єврейська традиція точно визначає, що людина мала постити, не протягом цілої доби, але тільки вдень. Звичайно, люди зобов’язувалися добровільно постити тільки під час жахливих обставин.
Але у фарисеїв було зовсім інакше. Згідно з Ісусовою притчою, деякі члени того релігійного братства брали на себе обов’язок постити „два рази на тиждень”. (Луки 18:12) Звичайно вони постили в понеділок і четвер. Очевидно, фарисеї вірили, що регулярно й добровільно постити принесло б благословення від Бога і таким чином вони запобігли б нещастя в країні. Щоб показати, до якої крайності декотрі дотримували цей звичай, у Вавілонському Талмуді говориться про рабина, який жив у першому столітті н. е.:
„Р[абин] Садок дотримував піст протягом сорок років, щоб запобігти знищення Єрусалима, [і так схуд, що] коли їв, то можна було бачити харч [проходячий стравоходом]. Коли він бажав відновити свої сили, то йому приносили фігу, а він висмоктував з неї сік, а решта відкидав”.
Ісусова порада про пощення
Ісус почав Свою пораду про стриманість від їжи, цими словами: „А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони”.— Матвія 6:16.
Ісус ніколи не наказував Своїм учням, щоб вони постили, і було всім відомо, що вони не постили регулярно. (Матвія 9:14, 15) З другого боку, Син Божий не наказував Своїм послідовникам, щоб вони зовсім не постили. Вираз, „як постите”, значить, що декотрі з Його учнів мали звичай постити під час спеціальних оказій.— Дивіться кн. Дії Апостолів 13:2, 3; 14:23.
Але вони ніколи не повинні „зміняти обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони”. Лицеміри, про яких Ісус говорив, навмисно змінювали свої обличчя, щоб набирати „сумного вигляду”. Вони не звертали уваги на вигляд своїх облич протягом днів посту — мабуть не вмивались або не підстригались і посипали свої голови попілом. Цим чином вони виявляли своє бажання, „щоб бачили люди, що постять вони”. Вони зазнавали втіху від шанобливих поглядів та схвалення від своїх ближніх, на яких їхній вигляд побожності справляв велике враження.
Подібно до тих осіб, які відкрито показували свою милостиню і молилися публічно, щоб бачили їх люди, Ісус сказав про тих, які постили з подібних причин: „Поправді кажу вам: вони мають повністю нагороду свою!” (Матвія 6:16, НС; порівняйте з 6:2, 5.) Замість одержувати благословення від Бога, то їхня „нагорода” була схвалення від своїх ближніх. Вони „повністю” мали свою нагороду і Бог більше нічого не дасть їм.
„А ти, коли постиш,” продовжував Ісус, „намасти свою голову, і лице своє вмий”. (Матвія 6:17) Євреї регулярно натирали тіло олією й вмивались. Проте, єврейська традиція забороняла такий звичай під час публічного пощення, як наприклад, у день Покути та дев’ятого дня п’ятого місяця, Аб (річниця знищення Божого храму в Єрусалимі). Фарисеї брали на себе обов’язок дотримувати подібні заборони під час своїх добровільних постів два рази на тиждень. Проте, коли б Ісусові слухачі хотіли постити, тоді вони мали ,намастити свою голову, і лице своє вмити’, тобто виглядати нормальними.
Щодо причини на це, Ісус сказав: „Щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні.” (Матвія 6:18) Вони мусили задовольняти, не людей, але Бога, Який є в „таїні”, тому що люди не можуть бачити Його. Отже, не потрібно видимого доказу на те, що людина постить.
Але Ісус запевнив, що хоч люди мабуть не будуть помічати і не будуть зауважувати того, хто відмовився постити публічно напоказ, то „Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.” (Матвія 6:18) Бог справді „бачить”, спостерігає поклоніння Своїх слуг. Те що має значення в Бога не є показ благодійних учинків, але щирість серця, разом з ділами милості і люблячої доброти до свого ближнього. (1 Самуїлова 16:7; 1 Хроніки 28:9) Відносно пощення, Ісая написав:
„Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати,— чи це назвеш ти постом та днем, Господеві [Єгові, НС] вгодним?
„Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись”.— Ісаї 58:3—7, Переклад Хоменко.
Ісус запевнив, що Бог „віддасть” тим, які деколи постять з правильної спонуки. Така винагорода значно перевищує все те, що люди можуть дати їй. В дійсності, тим слухачам Нагірної Проповіді давалось нагоду здобути безсмертного життя на небі і стати частиною Божого Месіанського царства.— Луки 22:28—30; Івана 14:2—4; Об’явлення 20:6.