Єгова добре піклувався про мене
Я ПОЧАВ служити Єгові в незвичайний спосіб, і це без перебільшення. Виріс я в мальовничій сільській місцевості на далекій півночі Нової Зеландії, яку заселяють в основному люди моєї національності — маорі. Коли одного дня я їхав на коні, по дорозі до мене наблизився мій двоюрідний брат Бен. Це було восени 1942 (у південній півкулі, навесні — в північній). Тоді мені було 27 років, і я був активним членом англіканської церкви.
Протягом багатьох років Бен читав книжки судді Рутерфорда, тодішнього президента Товариства Вартової Башти, Біблії та Брошур, і тепер він тримав листа від головного бюро Товариства Вартової Башти в Новій Зеландії, у якому йому було запропоновано запрошувати місцевих людей до визначеного місця, де вони могли б спільно святкувати Господню Вечерю. Крім того, Бенові треба було когось призначити для проведення служіння. Подивившись на мене, Бен сказав: «Ти є той, кого мені треба». Я гордився тим, що мене вважали гідним цього завдання — я приймав причастя в церкві — і тому погодився.
Ввечері для святкування Господньої смерті у Беновому домі зібралося близько 40 осіб, але ні один з них не був Свідком Єгови. Після того як я прийшов, мій двоюрідний брат дав мені конспект промови. Я не оголосив запропонованої пісні, а попросив Бенового зятя розпочати зібрання молитвою. Потім я почав представляти законспектований матеріал, який складався з ряду запитань і основаних на Біблії відповідей. Місцевий священик, який також був там, заважав своїми запереченнями, але на них відповідалося вичитуванням біблійних посилань, які знаходилися в конспекті.
Я пригадую, що одне із запитань у конспекті стосувалося пори року, коли треба святкувати цю подію. Як же радісно було, коли, виглянувши у вікно, всі присутні побачили повний місяць. Безсумнівно, це був день 14 нісана.
Яка ж ніч це була! Наше святкування тривало чотири години! Виникало багато запитань і на них були відповіді з біблійних посилань у конспекті Товариства. Оглядаючись на минуле, я знаю, що не зміг би знести цього випробовування без люблячого піклування Єгови — незважаючи на те, що тоді я ще не був його присвяченим Свідком. Проте на цьому Спомині 1942 року я знайшов мету мого життя.
Раннє життя
Я народився 1914 року. Мій батько вмер близько чотирьох місяців перед моїм народженням, і пригадую, як у дитинстві я заздрив іншим дітям, які мали люблячих батьків. Мені його дуже бракувало. Оскільки моя мати жила без чоловіка, вона вела тяжку боротьбу, яка була збільшена далекосяжними наслідками першої світової війни.
Я рано одружився з молодою жінкою, яку звали Агнеса Коп, і вона є моїм супутником життя понад 58 років. На початку ми разом докладали зусиль, щоб здобути успіх у житті. У землеробстві мене спіткала невдача, бо була сильна засуха. Я віднайшов утіху в спорті, але до того Спомину 1942 року не мав справжньої мети в житті.
Свідчення родичам
Після Спомину я серйозно вивчав Біблію, обговорюючи з декотрими зі своїх двоюрідних братів думки в біблійній літературі, яку видає Товариство Вартової Башти. У вересні 1943 року з іншого району прийшли деякі Свідки Єгови, щоб відвідати нашу ізольовану групу. У нас була інтенсивна чотиригодинна розмова. Тоді, взнавши, що вони від’їжджають наступного ранку, я запитав: «Що мені перешкоджає охреститися тепер?» Мої двоюрідні брат і сестра разом зі мною були занурені у воду о пів на другу ночі.
Після цього я багато подорожував, щоб проповідувати своїм родичам. Дехто з них ставився сприйнятливо, і в розмові з ними я базувався на 24 розділі Євангелії від Матвія. Інші не сприймали, і в таких випадках я користувався Ісусовими словами з 23 розділу від Матвія. Проте з часом я навчився бути тактовнішим, наслідуючи нашого доброго і люблячого небесного Отця (Матвія 5:43-45).
На початку моя дружина противилася моєму бажанню служити Єгові. Проте незабаром вона приєдналася до мене, і в грудні 1943 року стала присвяченим, охрещеним помічником для мене. Разом з нею в цей пам’ятний день з нашого села Вайма охрестилося п’ять інших осіб, тим самим збільшивши загальну кількість вісників Царства в цій місцевості до дев’яти.
Благословення, незважаючи на протидію
Протягом 1944 року до нас знову приїхали брати з-поза меж нашого села, і цього разу вони навчали формального служіння від дому до дому, що було потрібно для нас. Коли наша присутність у місцевості стала явнішою, зросла протидія від представників загальновизнаного християнства (Івана 15:20). Повторювалися спори з місцевими священиками, наслідком яких були довгі дискусії про доктрини. Але Єгова давав перемогу, і тому інші члени громади, включаючи мою сестру, також прийшли, щоб Єгова піклувався і ними.
Збір у Ваймі був заснований 1944 року. Релігійне переслідування та ненависть збільшувалися. Свідкам Єгови було заборонено хоронити на місцевому кладовищі. Часами переслідування ставало насильницьким. Відбувалися напади. Дощенту згорів мій автомобіль і гараж. Однак з благословенням Єгови менш ніж через три місяці ми змогли придбати вантажний автомобіль. І я пристосував кінський фургон для того, щоб перевозити на зібрання мою зростаючу сім’ю.
Зростаюче число відвідуючих зібрання означало, що виникла термінова потреба в більшому приміщенні, таким чином ми вирішили побудувати у Ваймі Зал Царства. Це був перший Зал Царства в Новій Зеландії. Через чотири місяці, після того як зрубали перші дерева, 1 грудня 1949 року разом були проведені конгрес і присвячення нового залу на 260 місць. У ті дні це було великим досягненням, доведеним до кінця з допомогою Єгови.
Подальші докази піклування Єгови
Оскільки число вісників Царства на далекій півночі Нової Зеландії продовжувало зростати, подорожуючі наглядачі заохотили вісників служити там, де є більша потреба. У відповідь на це я переїхав 1956 року зі своєю сім’єю до Пукекохе, на південь від Окленда. Ми служили там 13 років. (Порівняйте Дії 16:9).
Два приклади піклування Єгови у ті часи мені запам’яталися особливо. Коли я працював в окружній раді водієм вантажного автомобіля і оператором машини, мене запросили на чотиритижневий курс Школи служіння Царству до філіалу Товариства Вартової Башти в Окленді. Для цього мені було потрібно чотири тижні відпустки, і головний інженер сказав: «Будь ласка, я хотів би, щоб таких людей, як ви, було більше. Коли ви повернетеся, з’явіться у мій кабінет». Згодом, коли я прийшов до нього у кабінет, отримав платню за всі чотири тижні моєї відсутності. Таким чином, матеріальні потреби моєї сім’ї були забезпечені (Матвія 6:33).
Це був перший приклад. Другий стався після того, як ми з дружиною розпочали стале піонерське служіння 1968 року. Знову ми щодо підтримки покладалися на Єгову, і він винагородив нас. Одного ранку після сніданку дружина відкрила холодильник, але там нічого не було, окрім двохсот грамів масла. «Сарн,— сказала вона,— у нас нічого не залишилося поїсти. Чи ми все ж таки підем сьогодні в служіння?» Що я відповів? «Так!»
При нашому першому візиті господар квартири прийняв літературу, яку ми запропонували, і щедро обдарував нас пожертвою з декількох десятків яєць. Наступна людина, яку ми відвідали, дала нам в дар овочі: кумару (солодка картопля), цвітну капусту і моркву. Ми принесли додому також м’ясо й масло. Якими ж правдивими виявилися в нашому випадку Ісусові слова: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Матвія 6:26).
Закордонне призначення
Раротонга на островах Кука став нашим спеціальним піонерським призначенням 1970 року. Він був нашим домом протягом чотирьох років. Першою трудністю для нас було навчання нової мови. Проте завдяки схожості між новозеландською мовою маорі та маорі островів Кука я зміг виголосити першу публічну промову через п’ять тижнів після прибуття.
На островах Кука жило декілька вісників Царства, і ми не мали місця зустрічі. Знову у відповідь на молитву Єгова задовільнив наші потреби. Випадкова розмова з крамарем привела до оренди підхожої земельної ділянки і в середині року ми мали невеличкий дім та Зал Царства на 140 місць. Відтоді ми отримували благословення за благословенням на славу Єгові.
Особливо цінною була гостинність остров’ян до нас. Часто під час служіння нас пригощали відсвіжаючими напоями — дуже доречними в гарячому, вогкому кліматі. Часто, повертаючись додому, ми знаходили банани, плоди динного дерева, манго й апельсини, які хтось залишив біля порогу.
Ми з дружиною 1971 року в товаристві трьох інших вісників з Раротонга вирушили на острів Айтутакі, який є відомим своєю красивою лагуною. Ми знайшли серед гостинного населення цього острову людей, котрі люблять Боже Слово, і розпочали чотири домашніх біблійних вивчення, які продовжували через листування після нашого повернення на Раротонгу. З часом ті зацікавлені на Айтутакі охрестилися, і там був заснований збір. Там же 1978 року був побудований другий Зал Царства на островах Кука. Єгова продовжував зрощувати у відповідь на наше насаджування і підливання (1 Коринтян 3:6, 7).
Я отримав привілей відвідувати десять островів у групі островів Кука, часто це було в тяжких умовах. Одна подорож човном до Атію, який розташований за 180 кілометрів, тривала понад шість днів, оскільки був сильний вітер та бурхливе море. (Порівняйте 2 Коринтян 11:26). Незважаючи на те що були обмежені запаси провіанту і багато довкола мене страждали морською хворобою, я був вдячний за піклування Єгови, наслідком якого було безпечне прибуття до мого місця призначення.
Нам відмовили 1974 року в дозволі перебування на островах Кука і, таким чином, нам треба було повернутися до Нової Зеландії. У цей час на островах вже було три збори.
Подальші привілеї служіння і випробовування
У Новій Зеландії з’явились нові можливості (1 Коринтян 16:9). Товариству потрібно було когось, хто міг би перекладати «Вартову Башту» та іншу біблійну літературу на мову маорі острова Кука. Я отримав цей привілей і дотепер наділений ним. Потім мені був наданий привілей здійснювати регулярні візити до моїх братів на островах Кука, спочатку в ролі районного, а потім замісника обласного наглядача.
Під час одного з тих візитів брат Алекс Напа, спеціальний піонер з Раротонги, відправився зі мною у 23-денну океанську подорож, яка запровадила до Манахікі, Ракаханґа і Пенрін, які є північними островами Кука. На кожному острові Єгова зворушував серця гостинного місцевого населення для забезпечення нас житлом і охочого прийняття літератури. (Порівняйте Дії 16:15). Ці острови кишать перловими устрицями і в багатьох випадках люди давали перли як пожертву на витрати всесвітньої проповідницької діяльності. Таким чином, в той час як ми давали духовні перли, то отримували буквальні. (Порівняйте Матвія 13:45, 46).
Якою ж прекрасною є ця відокремлена частина світу! Уявіть собі величезних білих акул, які плавають у лагуні разом з дітьми! Яким же розкішним видовищем є нічне небо! Наскільки ж правдиві слова псалмописьменника: «Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку» (Псалом 19:3).
І ось дев’ять років тому, прийшла справжня перевірка непорочності. Мою дружину госпіталізували через крововилив до мозку. Треба було оперувати, але лікар не погоджувався на виконання операції без застосування крові. Ми з дружиною не могли з чистою совістю погодитися на процедуру, яка порушувала б Божий закон. Але сумління хірурга підказувало, що треба вживати всіх можливих заходів для збереження життя, і навіть кров.
Здоров’я моєї дружини погіршувалося і її поклали у відділ інтенсивної терапії, де дозволялися тільки обмежені побачення. Вона втратила слух через тиск на барабанні перетинки. Почалася криза. Після одного відвідання лікар, ідучи зі мною до автомобіля, твердив, що єдиним шансом для моєї дружини є операція із застосуванням крові, і благав мене погодитися на це. Все ж таки ми з дружиною покладалися на Єгову, навіть якщо послух до його закону коштуватиме втрати декількох років у теперішньому житті.
Несподівано стан моєї дружини почав покращуватися. Одного дня, коли я приїхав, то побачив, що вона читає, сидячи в ліжку. Через декілька днів вона почала проповідувати пацієнтам і медперсоналу. Тоді мене покликали до кабінету лікаря. «Містер Хварерау,— сказав він,— вам справді пощастило! Ми вважаємо, що ваша дружина поправилась». Несподівано її кров’яний тиск устабілізувався. Ми з дружиною подякували Єгові і відновили наше рішення робити все можливе в служінні йому.
Тепер мене знову призначили на острови Кука, і я знову служу на Раротонга. Який же благословенний привілей! Оглядаючись на минуле, ми з дружиною вдячні за те, що Єгова піклувався нами в служінні для нього понад п’ять десятиліть. Щодо матеріального, то ми ніколи не були без життєво необхідних речей. У духовному відношенні благословень було так багато, що їх тяжко перерахувати. Видатним благословенням є кількість моїх тілесних родичів, які прийняли правду. Я можу нарахувати понад 200 тих, які тепер є охрещеними Свідками Єгови, включаючи 65-ох прямих потомків. Один внук є членом новозеландської сім’ї Бетель, а одна дочка з чоловіком і двома синами виконують будівельну роботу в філіалах (3 Івана 4).
Дивлячись вперед, я плекаю надію на життя в раю, де по всій землі красота буде перевершувати навіть красоту тієї чарівної зеленої долини, де я народився. Яким же привілеєм буде можливість привітати після воскресіння мою матір та батька і повідомити їм про викуп, Царство, а також про всі інші докази піклування Єгови.
Моє рішення, підкріплене знанням того, що Бог піклується про мене, є таким, про яке заявив псалмописьменник у Псалмі 104:33: «Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!» (Розповів Сарн Хварерау).
[Ілюстрація на сторінці 28]
Перший Зал Царства, якого побудували 1950 року в Новій Зеландії.