Нагірна Проповідь. „Не судіть”
ПІСЛЯ Своєї поради про необхідність шукати найперш Царства Божого, Ісус застеріг Своїх слухачів, щоб вони утримувалися від дуже шкідливого звичаю. Він сказав: „Не судіть, щоб і вас не судили”. (Матвія 7:1) Згідно з Єв. Луки, Ісус додав: „Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть”.— Луки 6:37, 38.
Протягом першого століття н.е., фарисеї мали схильність судити людей суворо за правилами фальшивих рівнів небіблійних традицій. Якщо деякі з Ісусових учнів мали таку схильність, то вони мали „покинути” її. Замість постійно осуджувати інших, вони повинні „прощати”, тобто, прощати й пробачати провини їхніх ближніх. (Порівняйте з Єв. Луки 6:37, Уповноважений Переклад, анг.) Цим чином, вони спонукували б інших ставитись до них таким самим вибачливим відношенням.
Крім простити людям і бути милосердними, то Ісусові учні мали „давати”. Через це вони тоді одержать у подолок „мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою”. Згідно з Дослідження Слів у Новому Завіті, грецьке слово перекладене „подолок” буквально значить „пазуха” і означає „скупчена складка широкого верхнього одягу, підперезана поясом, яка утворює мішечок. До цих пір по базарах на Сході ще можна бачити, як продавці насипають у пазуху покупця вміст своїх мір”. (Порівняйте з кн. Рут 3:15; Ісаї 65:7; Єремії 32:18.) Чим більше людина буде великодушною до інших, то тим більше вона заохочує їх ставитись так само до них.
Звертаючи увагу на важливий, загальний принцип, Ісус сказав: „Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою [тобто, як ставимось до людей] будете міряти, такою відміряють вам”. (Матвія 7:2) Відносно того, як людина поводиться з іншими, то так би мовити ,жне те, що сіє’. Те підтвердиться, не тільки тим, що людина жне від людей, але, важливіше, тим, що вона пожне від Бога.— Дивіться Матвія 5:7; 6:14, 15.
Щоб підкреслити небезпеку наслідування надто критикуючих фарисеїв, Ісус дав подвійну ілюстрацію: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його”.— Луки 6:39, 40.
Це безглуздя, коли б сліпий старався вести сліпого по незнайомій місцевості. Коли б потрапили в яму на дорозі, то певно обидва впали б у неї. Щодо судження свого ближнього, то єврейські релігійні провідники були „сліпі” в переносному значенні. (Порівняйте з Єв. Матвія 15:14; 23:16, 24.) Вони не хотіли визнавати добрих рис у покірних та простих людей. Одного разу фарисеї відповіли Ісусові: „Та проклятий народ, що не знає Закону”. (Івана 7:49) Хто-небудь, який так осуджує інших, потрапить у небезпеку.
Також, так як „учень”, який засвоює мислення свого вчителя, робиться „як учитель його”, то так само ті, що наслідували фарисеїв, стали б подібними до них — не мали б Божої ласки і могли б загубити своє життя. Тому то Ісус сказав іншим разом:
„Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне,— бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни [вічного знищення], вдвоє гіршим від вас”.— Матвія 23:13—15.
Звертаючи увагу на безглуздя надто критичної натури, Ісус запитав: „І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: ,Давай вийму я заскалку з ока твого’, коли он колода у власному оці?” — Матвія 7:3, 4; порівняйте з Єв. Луки 6:41, 42.
Ісус не говорить тільки про осіб, які звертають увагу на провини інших, тоді як самі мають більші провини, хоч це звичайно для людей так робити. Замість цього, Він мав на думці особу, яка звертає увагу на незначну ваду в „оці” свого брата. Такий критик твердив би, що в його брата немає морального відчування або розсудливості. Навіть якби провина була незначною, немов „соломинка”, осколок або пил, то критик сперечався б над нею пропонуючи „вийняти соломинку” тобто допомогти такій людині краще зрозуміти справу, щоб вона могла приходити до кращих висновків.
Єврейські релігійні провідники особливо мали схильність критикувати розсуд інших. Наприклад, коли особа, яку Ісус зцілив від природженої сліпоти сказала, що Ісус дійсно був від Бога, то фарисеї різко відповіли: „Ти ввесь у гріхах народився,— і чи тобі нас учити?” (Івана 9:34) Проте, щодо чистого духовного зору й спроможності судити, то фарисеї мали, так би мовити, „колоду” в своєму власному оці. Вони були цілком сліпі.
Тому то, Ісус сказав: „Лицеміре,— вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого”.— Матвія 7:5; Луки 6:42.
Чи це значило, що Ісусові учні цілком не мали розпізнавати спонук і задумів інших людей? Ні, бо Ісус потім сказав: „Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас”.— Матвія 7:6.
Згідно з Мойсеєвим законом, собаки й свині були нечистими. (3 Мойсеєва 11:7, 27) Закон дозволяв кидати собакам м’ясо тварини розірваної звірюкою. (2 Мойсеєва 22:31) Але єврейська традиція забороняла кидати собакам „святого” м’яса, тобто, м’ясо тваринних жертов. У Мішні є сказано: „Не можна викупити тваринних жертв [єврейське, кодашім: „святі речі”], щоб ними годувати собаки”. Кидати перли „перед свиней” було б зовсім недоречно. Правдоподібно свині думали б що це горох, жолудь або якийсь інший харч. Узнавши, що це не є харч, свині потоптали б їх ногами, і, роздратувавшись, могли б поранити того, хто кинув їм ті перли.
У переносному значенні, „те, що святе” і „перли” це дорогоцінні біблійні правди відносно Божого Месіанського Царства. Ісусові учні мали ділитись цими правдами з усіма людьми. (Матвія 24:14; 28:19, 20) Але, коли б хтось не оцінював духовних справ, неначе ті собаки або свині, тоді християни мали шукати людей, які будуть слухати їх.— Дивіться Єв. Матвія 10:14; Луки 9:5; 10:11; Дії 13:45, 46; 18:6.