Йона пізнає — милість Єгови

ЄГОВА має призначення для свого пророка Йони. Дев’яте століття до н. е. Єровоам II править в Ізраїлі. Йона є з Ґат-Хеферу, Завулонового міста (Ісуса Навина 19:10, 13; 2 Царів 14:25). Бог посилає Йону до ассирійської столиці Ніневії, за 800 кілометрів на північний схід від його рідного міста. Він має застерігати ніневітян, що вони можуть бути знищені Богом.

Йона, можливо, думав: «Іти до того міста та до того народу? Вони ж навіть не присвятили себе Богові. Ці кровожерливі ассирійці не входили в угоду з Єговою, як це зробили ізраїльтяни. Та ж люди того злого народу можуть вважати, що моє застереження є загрозою і піти й завоювати Ізраїль! Це не для мене! Я не піду. Я поспішу до Яфи й знайду корабель, щоб поплисти у зворотному напрямку — у напрямку до Таршішу, аж до іншого кінця Великого моря. Ось що я зроблю!» (Йони 1:1—3).

Небезпека на морі!

Незабаром Йона вже в Яфі, що на узбережжі Середземного моря. Він оплачує свій проїзд і сідає на корабель, який відпливає до Таршішу, як вважають, до Іспанії, за 3500 кілометрів на захід від Ніневії. Як тільки вони виходять у море, стомлений пророк сходить до трюму корабля і засинає. І ось Єгова кидає на море сильний вітер і кожен наляканий моряк кличе до свого бога про допомогу. Корабель гойдається і хитається так сильно, що вони викидають речі за борт, аби його полегшити. Крім того, аварія корабля здається неминучою і Йона чує вигук схвильованого капітана корабля: «Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога,— може згадає цей Бог про нас, і ми не згинемо». Йона встає й піднімається на палубу (Йони 1:4—6).

«Ідіть, і киньмо жеребки,— сказали моряки,— та й пізнаємо, через кого нам оце лихо». Жеребок падає на Йону. Уявіть його занепокоєність, коли моряки говорять йому: «Об’яви ж нам, через що нам це лихо? Яке твоє зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти народу?» Йона каже, що він єврей, поклоняється ‘Господу [«Єгові», НС], Небесному Богові’ і що він має благоговійний страх перед Тим, хто «вчинив море та суходіл». Буря наслана на них тому, що він, замість покірно нести Божу звістку до Ніневії, утікає з-перед лиця Єгови (Йони 1:7—10).

Моряки запитують його: «Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, щоб не заливало нас?» Оскільки шторм на морі дедалі посилюється, Йона говорить: «Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихомириться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас». Не бажаючи кидати слугу Єгови в море й заподіяти йому смерть, ці чоловіки намагаються дістатися до суходолу. Зазнаючи невдачі, моряки кричать: «О Господи [«Єгово», НС], нехай же не згинемо ми за душу цього чоловіка, і не давай на нас неповинної крови, бо Ти, Господи [«Єгово», НС], чиниш, як бажаєш!» (Йони 1:11—14).

У морі

Сказавши це, моряки кидають Йону за борт. Як тільки він поринає в бурхливе море, воно одразу ж втихає. Коли моряки бачать це, то ‘лякаються ці люди Господа [«Єгови», НС] великим страхом, і приносять Господеві [«Єгові», НС] жертви, і складають обітниці’ (Йони 1:15, 16).

Тільки-но вода покриває Йону, він, безсумнівно, починає молитися. Потім він відчуває, що, зісковзуючи вздовж м’якого каналу, непомітно зсовується до великої порожнини. Дивовижно, але він все ще може дихати! Знімаючи водорості зі своєї голови, Йона усвідомлює, що є дійсно в унікальному місці. Це тому, що «призначив Господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі» (Йони 2:1).

Палка молитва Йони

В утробі цієї великої риби Йона має час молитися. Деякі його слова подібні до певних псалмів. Пізніше Йона записав свої молитви, в яких висловлюється як відчай, так і розкаяння. Наприклад, йому здавалося, що утроба цієї риби буде шеолом, його могилою. Тому він молився: «Я кликав з нещастя свого до Господа,— і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я,— і почув Ти мій голос» (Йони 2:2, 3). У двох піснях прочан, які, ймовірно, співали ізраїльтяни, піднімаючись до Єрусалима на щорічні свята, висловлюються подібні думки (Псалом 120:1; 130:1, 2).

Роздумуючи про своє падіння у море, Йона молиться: «Ти [Єгова] кинув мене в глибочінь, у серце [пучину] моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої надо мною пройшли». (Йони 2:4; порівняйте Псалом 42:8; 69:3).

Йона боїться, що цей непослух позбавить його божественного схвалення і що він вже ніколи не побачить знову Божого храму. Він молиться: «Я вигнаний з-перед очей Твоїх, проте ще побачу я храм Твій святий [«як я дивитимуся знову на твій святий храм?», НС]». (Йони 2:5; порівняйте Псалом 31:23). Йонина ситуація здається настільки безнадійною, що він говорить: «Вода аж по душу мене обгорнула [загрожуючи його життю], безодня мене оточила, очерет [у морі] обвиває кругом мою голову». (Йони 2:6; порівняйте Псалом 69:2). Уявіть Йонине становище, бо він додає: «Я зійшов аж до споду гори [у середину риби], а земля — її засуви [наче у могилі] стали за мною навіки! Та підіймеш із ями життя моє [на третій день], Господи, Боже Ти мій!». (Йони 2:7; порівняйте Псалом 30:4).

Хоч Йона і є в утробі риби, він не думає: «Я настільки пригнічений, що не в змозі молитися». Замість того він молиться: «Як у мені омлівала душа моя [майже при смерті], Господа я спогадав [з вірою в те, що Він незрівнянний у силі та милосерді],— і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого» (Йони 2:8). З небесного храму Бог почув Йону й спас його.

На закінчення Йона молиться: «Ті, що тримаються марних божків [надіючись на мертві зображення фальшивих божків],— свого Милосердного кидають [відмовляючись від Того, хто виявляє цю рису]. А я голосною подякою принесу Тобі [Боже Єгово] жертву, про що присягав я [за цих обставин чи за інших], те виконаю. Спасіння — у Господа». (Йони 2:9, 10; порівняйте Псалом 31:7; 50:14). Знаючи, що тільки Бог може звільнити його від смерті, цей розкаяний пророк (подібно до царів Давида й Соломона, які жили до нього) приписує спасіння Єгові (Псалом 3:9; Приповістей 21:31).

Йона слухається

Після того як Йона все глибоко обміркував та серйозно помолився, він відчуває, що його щось виштовхує через той канал, по якому він потрапив в утробу. Нарешті його викинено на суходіл (Йони 2:11). Будучи вдячним за визволення, Йона кориться Божому слову: «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!» (Йони 3:1, 2). Йона йде до ассирійської столиці. Коли Йона дізнається, який то є день, то розуміє, що був він в утробі риби протягом трьох днів. Пророк пересікає ріку Євфрат в її великому західному руслі, подорожує на схід через Північну Месопотамію, йде до ріки Тигр і зрештою досягає великого міста (Йони 3:3).

Йона входить у Ніневію, величезне місто. Він ходить цілий день і після проголошує: «Ще сорок день,— і Ніневія буде зруйнована!» Чи Йона через чудо обдаровується знанням ассирійської мови? Ми не знаємо. Але навіть якщо він говорить єврейською мовою і хтось перекладає, його проголошення привертає увагу. Ніневітяни починають вірити в Бога. Вони оголошують піст і одягають верети, від найбільшого з них аж до найменшого. Коли це слово доходить до царя Ніневії, він устає зо свого трону, скидає свого плаща, покривається веретою і сідає в попіл (Йони 3:4—6).

Наскільки ж здивований Йона! Ассирійський цар розсилає своїх вісників проголосити: «Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого,— і ми не погинемо! [«тож ми й не загинемо?», Хом.]» (Йони 3:7—9).

Ніневітяни виконують царський наказ. Коли Бог бачить, що вони навертаються зі своєї злої дороги, йому стає шкода посилати на них те лихо, про яке говорив, тому він його не насилає (Йони 3:10). Через їхнє розкаяння, покірність та віру Єгова вирішує не здійснювати свого вироку, як це він хотів зробити раніше.

Невдоволений пророк

Сорок днів минає, і нічого не трапляється з Ніневією (Йони 3:4). Зрозумівши, що ніневітяни не будуть знищені, Йона, дуже невдоволений, починає сильно гніватися і молиться: «О Господи, чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло. А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого життя!» А Господь відказав: «Чи слушно ти запалився?» (Йони 4:1—4).

З тим Йона й виходить з міста. Відійшовши на схід, він ставить куреня, аби сидіти під його тінню доти, доки не побачить, що станеться з містом. Єгова у свою чергу співчутливо ‘вирощує рицинового куща, який вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою, щоб урятувати його від його досади’. Як же тішиться Йона цим рициновим кущем! Проте Бог робить так, що черв’як підточує рицинового куща й той починає в’янути. Незабаром він повністю всох. Бог також насилає східний гарячий вітер. І зразу ж вдаряє сонце в Йонину голову, так що він зомліває. Він жадає померти. Так, Йона настійно повторює: «Краще мені смерть від мого життя!» (Йони 4:5—8).

Тепер говорить Єгова. Він запитує Йону: «Чи слушно запалився ти за рициновий кущ?» Йона відповідає: «Дуже розлютився я,— аж на смерть!» Тепер вже Єгова говорить пророкові: «Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч згинув». Далі Бог пояснив: «А Я не змилувався б над Ніневією,— цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?» (Йони 4:9—11). Правильна відповідь є очевидною.

Йона розкаюється і не вмирає, але пише біблійну книгу, яка носить його ім’я. Звідки він довідався про те, що моряки побоялися Єгови, принесли йому жертву й склали обітниці? Через божественне натхнення або, можливо, у храмі від одного з моряків чи пасажирів (Йони 1:16; 2:5).

«Ознака Йони»

Коли книжники та фарисеї попросили Ісуса Христа показати ознаку, він сказав: «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки,— та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони». Ісус додав: «Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі» (Матвія 12:38—40). День в євреїв починався із заходу сонця. Христос помер у п’ятницю після обіду, 14 нісана 33 року н. е. Його тіло поклали у гріб до заходу сонця того ж дня. П’ятнадцятого нісана почалося того ж вечора й продовжувалося аж до заходу сонця у суботу, сьомого й останнього дня тижня. Саме тоді настав початок 16 нісана, і воно продовжувалося аж до заходу сонця того дня, який ми називаємо неділею. Отже, Ісус був мертвим і лежав у гробі щонайменше впродовж періоду, що почався з 14 нісана, коли його захоронили, потім протягом цілого дня 15 нісана та нічний час 16 нісана. Коли декотрі жінки прийшли до гробу у неділю вранці, він вже воскрес (Матвія 27:57—61; 28:1—7).

Ісус був у гробі протягом часу, який охоплював частини трьох днів. Таким чином, його вороги бачили «ознаку Йони», але Христос сказав: «Ніневітяни стануть на суд із цим родом,— і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона» (Матвія 12:41). Як же це правильно! Ісус Христос — пророк, набагато більший за Йону, перебував серед євреїв. Хоч Йона був відповідною ознакою для ніневітян, але Ісус проповідував з набагато більшими повноваженнями й дав більше доказів, ніж той пророк. І все-таки євреї загалом не повірили (Івана 4:48).

Як народ, євреї не прийняли смиренно Пророка, більшого за Йону, і вони не виявляли віри в Нього. Але що можна сказати про їхніх прабатьків? Їм також бракувало віри й смиренного духу. По суті, Єгова, очевидно, послав Йону в Ніневію для того, щоб викрити протилежність між розкаяними ніневітянами та твердошиїми ізраїльтянами, яким дуже не вистачало віри та смирення. (Порівняйте Повторення Закону 9:6, 13).

А що можна сказати про Йону? Він пізнав, наскільки великою є Божа милість. Більше того, відповідь Єгови на Йонине ремствування з приводу того, що було виявлено жалість до покаянних ніневітян, повинна утримувати нас від нарікання тоді, коли наш небесний Отець з милістю ставиться до людей у наші дні. Дійсно, радіймо, що кожного року тисячі людей навертаються до Єгови з вірою і смиренними серцями.