ВОГОНЬ

За біблійних часів, як і сьогодні, вогонь відігравав важливу роль у житті людей. Біблія згадує, що його використовували в роботі з металом (під час очищення, кування та лиття), а також для приготування їжі, обігріву оселі, для жертвоприношення і спалювання фіміаму. Але оскільки неконтрольований вогонь має руйнівну силу, його згадано серед чотирьох речей, що ніколи не скажуть: «Досить!» (Пр 30:15, 16). З тієї ж причини Яків прирівняв до вогню язик, який завдає серйозної шкоди, коли ним неправильно послуговуються (Як 3:5—8; пор. Пр 16:27).

Перші чоловік і жінка знали, що таке вогонь. Адже, вигнавши їх з Едемського саду, Єгова поставив з його сх. боку «херувимів і палаючий меч, який постійно обертався» (Бт 3:24). Коли Каїн і Авель склали приношення для Єгови, то, можливо, зробили це перед херувимами. І, хоча в Біблії прямо про це не говориться, вони, ймовірно, використовували вогонь або ж очікували, що вогонь вийде від херувимів та поглине приношення (Бт 4:3, 4). Тувал-Каїн кував знаряддя з міді й заліза; для такої роботи потрібен дуже сильний вогонь, оскільки залізо плавиться при температурі 1535°C (Бт 4:22). Після Потопу у вогні випалювали цеглу, хоча іноді її висушували на сонці (Бт 11:3). Розпалювати вогонь було доволі важко, тож, мабуть, його зазвичай переносили з одного місця на інше (Бт 22:6; Іс 30:14).

Використовувався Богом і його служителями. Ангел Єгови з’явився Мойсею в охопленому полум’ям терновому кущі, який не згоряв (Вх 3:2). Стовп вогню вів ізраїльтян пустелею в нічну пору; згодом він почав зупинятися над святим наметом, що було ознакою присутності Єгови (Вх 13:21; 40:38). Даючи ізраїльському народу Закон, Єгова виявив у вогні свою славу, і від цього гора Сінай задимилася (Вх 19:18; 24:17).

У святому наметі і храмі. Вогонь використовувався під час поклоніння у святому наметі, а пізніше у храмі. Щодня вранці й після заходу сонця первосвященик запалював фіміам на жертовнику (Вх 30:7, 8). Божий закон вимагав, щоб на жертовнику для цілопалень вогонь горів постійно (Лв 6:12, 13). За юдейською традицією, вогонь на цьому жертовнику вперше запалив сам Бог. Хоча цей погляд дуже поширений, він не ґрунтується на Біблії. Згідно з вказівкою, яку Єгова на самому початку дав Мойсею, Ааронові сини, перш ніж принести жертву, мали «покласти на жертовник вогонь і поскладати на ньому дрова» (Лв 1:7, 8). І лише після посвячення Аарона та його синів на священиків, а отже, після принесення жертв посвячення, вогонь від Єгови (імовірно, з хмари, що була над святим наметом) поглинув приношення на жертовнику. Тож чудо полягало не в тому, що вогонь запалив дрова на жертовнику, а в тому, що він «пожер цілопалення та жир». Вогонь, який відтоді горів на жертовнику, скоріш за все, походив частково від вогню, посланого Богом, і частково від вогню, розпаленого там раніше (Лв 8:14—9:24). Подібно вогонь від Єгови пожер жертви під час присвячення храму, відразу після Соломонової молитви (2Хр 7:1; див. також Сд 6:21; 1Цр 18:21—39; 1Хр 21:26, де записані інші приклади того, як Єгова посилав вогонь, приймаючи приношення від своїх служителів).

Закони щодо вогню; вогонь як засіб страти. Мойсеїв закон забороняв запалювати вогонь у суботу (Вх 35:3). Якщо вогонь виходив з-під контролю і спричиняв пожежу на чужому полі, Закон вимагав, аби той, через кого вона почалася, відшкодував збитки (Вх 22:6). Одяг і шкіряні вироби, з яких не сходила проказа, мали бути спалені (Лв 13:53—58). За порушення деяких законів людину закида́ли камінням до смерті, після чого її тіло спалювали у вогні (Лв 20:14; 21:9; ІсН 7:15, 25). Коли мешканці якогось ізраїльського міста ставали відступниками, їх треба було вбити мечем, а саме місто і здобич — спалити (Пв 13:12—16).

Воюючи зі своїми ворогами, ізраїльтяни іноді спалювали їхні міста (Чс 31:10; ІсН 6:24; 11:11—13). Також вони спалювали різьблених ідолів та священні палі (Пв 7:5, 25; 12:3). Металеві предмети, які ізраїльтяни брали як здобич, пропускали через вогонь, щоб простерилізувати (Чс 31:22, 23).

Єгова неодноразово використовував буквальний вогонь для виконання вироків над грішниками (Чс 11:1; 16:35; 2Цр 1:10—12; Юд 7). У 607 р. до н. е. вавилоняни спустошили Юду та Єрусалим, які погрузли у відступництві. Так Єгова, образно кажучи, «вилив свій гнів, як вогонь», і цей прояв гніву супроводжувався буквальним вогнем (2Цр 25:9; Пл 2:3, 4). Іван Хреститель попереджав релігійних провідників про хрещення вогнем; воно спіткало Єрусалим у 70 р. н. е., коли римські війська знищили місто і спалили храм (Мт 3:7—12).

Використовувався тими, хто противився Божій волі. Божі вороги використовували вогонь для залякувань, жорстоких страт і жертвоприношень. Розлючені єфремівці погрожували Їфтахові: «Ми спалимо твій дім разом з тобою». Подібно 30 філістимлян, які були дружбами Самсона, залякували його наречену, погрожуючи спалити її та дім її батька, якщо вона не випитає в Самсона відповідь на його загадку і не повідомить їм. Після того як Самсон пустив 300 лисиць із запаленими смолоскипами у невижаті поля філістимлян, вони таки спалили ту жінку і її батька (Сд 12:1; 14:15; 15:4—6). З Божого дозволу Сатана Диявол послав вогонь «з неба», щоб випробувати Йова (Йв 1:12, 16).

Ханаанські народи спалювали власних дітей, приносячи їх у жертву фальшивим богам. Хоча Єгова забороняв ізраїльтянам це робити і за порушення цієї заборони передбачалася смертна кара, ізраїльтяни-відступники спалювали своїх дітей у долині Гіннома (Лв 20:2—5; Пв 12:31; 2Хр 28:1—3; Єр 7:31; 19:5). Однак вірний Богові цар Йосія поклав край цьому жахливому звичаю, зробивши Тофет, що в долині Гіннома, непридатним для поклоніння (2Цр 23:10; див. МОЛОХ).

Переносне значення. Слово «вогонь» і споріднені з ним вирази вживаються у переносному значенні, коли мова йде про любов (Псн 8:6), пристрасть (Рм 1:27; 1Кр 7:9), суд (Мл 4:1), гнів (Сф 2:2; 2Кр 11:29) чи інші сильні емоції (Лк 24:32). Якось Єремія вирішив більше не звіщати слово Єгови, але не зміг тримати його в собі, бо воно було мов палючий вогонь, мов полум’я в його кістках (Єр 20:9). У Біблії Єгову названо нищівним вогнем, тому що Він чистий і вимагає цілковитої відданості, а також тому, що Він знищує своїх ворогів (Пв 4:24; 9:3). Його гнів палає, наче вогонь, і до вогню подібні його «язик» і слово (Пс 79:5; 89:46; Іс 30:27; Єр 23:29). Крім того, Єгова робить своїх ангелів нищівним вогнем, а полум’я його ревності пожере «землю» (Пс 104:1, 4; Сф 3:8; див. також Дн 7:9, 10).

Випробування та очищення. «Посланець угоди» порівнюється з вогнем, яким плавильник очищає золото й срібло. Через посланця угоди Єгова випробував «синів Левія» вогнем і так очистив їх (Мл 3:1—3; див. ОЧИЩЕННЯ МЕТАЛІВ). Випробування вогнем також виявляє якість матеріалу. Апостол Павло підкреслив цю думку, коли пояснював, наскільки важливо «будувати» на Ісусі Христі, використовуючи вогнетривкі матеріали (1Кр 3:10—15).

Вогонь і сіль були необхідні для приношень у храмі (Лв 2:9, 13; Єз 43:24). Сіль представляла незіпсованість і була символом непорушної відданості, як видно з виразу «угода солі» (2Хр 13:5, прим.). Символом чого тоді є вогонь?

Апостол Петро назвав випробування і страждання «вогнем», який перевіряє якість віри християнина (1Пт 1:6, 7). Пізніше він порівняв страждання за праведність з вогнем, сказавши своїм одновірцям: «Коли зазнаєте́ страждань, які, наче вогонь, випробовують вас, то не дивуйтеся... Радійте, що можете такою мірою поділяти страждання Христа, щоб радіти й веселитися також під час виявлення його слави» (1Пт 4:12, 13). Апостол Павло показав, що страждання за праведність приносять користь. Він написав: «Лиха... допомагають розвивати витривалість» (Рм 5:3). Той, хто з вірністю проходить тяжкі випробування «вогнем», розвиває витривалість, яка робить його сильнішим і стійкішим (Дії 14:22; Рм 12:12).

Знищення. У біблійні часи вогонь був найефективнішим засобом знищення (ІсН 6:24; Пв 13:16). Тому Ісус деколи використовував слово «вогонь» у переносному значенні, щоб передати думку про цілковите знищення неправедних (Мт 13:40—42, 49, 50; пор. Іс 66:24; Мт 25:41). Одного разу Ісус застеріг своїх учнів, щоб рука, нога чи око не доводили їх до спотикання і щоб вони зрештою не опинилися в геєні. Він додав: «Кожен має бути посолений вогнем». Ісус міг мати на увазі, що «кожен», хто робитиме те, проти чого він щойно застеріг, буде посолений «вогнем» геєни, або вічного знищення (Мр 9:43—49; див. ГЕЄНА).

Апостол Петро написав: «Теперішні небеса і земля... призначені для вогню». З огляду на контекст та інші біблійні уривки стає зрозуміло, що тут ідеться не про буквальний вогонь, а про знищення назавжди. Як у Потопі за днів Ноя були знищені не буквальні небеса і земля, а лише безбожні люди, так і під час виявлення Ісуса Христа, який з’явиться разом зі своїми могутніми ангелами в полум’яному вогні, будуть назавжди знищені лише безбожні люди і злий світ, до якого вони належать (2Пт 3:5—7, 10—13; 2Фс 1:6—10; пор. Іс 66:15, 16, 22, 24).

Вогонь як символ вічного знищення згадується також у книгах Об’явлення та Єзекіїля. Там ми читаємо, що «десять рогів» і «дикий звір» обернуться проти повії, Вавилона Великого, і спалять її вогнем (Об 17:16, 17). Напад Гога з його полчищами на Божий народ викличе гнів Єгови, і Він зіллє на них вогонь та сірку. Зброю, що залишиться від нападників, будуть палити сім років (Єз 38:19, 22; 39:6, 9, 10). Вогонь пожере народи, які збунтуються після Тисячолітнього царювання Христа, коли Сатану буде звільнено; Диявол і всі, хто не записаний у книгу життя, будуть вкинені в озеро вогняне, що означає другу смерть (Об 20:7—10, 15; 21:8; див. ГІННОМА, ДОЛИНА; ОЗЕРО ВОГНЯНЕ).