ПРИКЛАДИ

Грецьке слово параболе́, яке буквально означає «те, що розміщується поруч (разом)», перекладається як «притча», «прислів’я» або «приклад». Цікаво, що слово «приклад» може включати в себе «притчу», а в багатьох випадках і «прислів’я». Прислів’я — це влучний образний вислів, який передає важливу істину у стислій формі, а притча — це коротка, зазвичай вигадана історія, з якої людина може почерпнути моральну чи духовну істину.

Те, що в Біблії слово параболе́ вживається в ширшому значенні, ніж українське «притча», видно з Матвія 13:34, 35. Тут згадується пророцтво, згідно з яким Христос мав навчати за допомогою «прикладів» (НС), «в притчах» (Ог.; Хом.). У Псалмі 78:2, що цитується в цих віршах, вживається єврейське слово маша́л (передане як «прислів’я»), яке Матвій перекладає грецьким параболе́. Буквальне значення цього грецького слова вказує на те, що параболе́ використовують, аби навчити чогось або пояснити щось, «розмістивши це поруч», тобто порівнявши його з чимось схожим. (Пор. Мр 4:30.) Більшість українських перекладів передає це грецьке слово як «притча». Але слово «притча» не охоплює всіх його значень.

Наприклад, в Євреїв 9:9 і 11:19 більшість перекладів не використовують слово «притча». У першому уривку апостол Павло назвав святий намет «наочним прикладом [параболе́, «образом», Ог.; Кул.; Хом.; Дерк.], який стосується теперішнього часу». В другому уривку говориться, що Аврааму було повернено Ісака з мертвих, що послужило «прикладом» (параболе́, «символом», Хом.; «прообразом», Дерк.). З огляду на це параболе́ в «Перекладі нового світу» в більшості випадків перекладено словом «приклад», яке має ширше значення, ніж слова «притча» і «прислів’я».

Іншим поняттям, спорідненим з параболе́, є грецьке аллеґорı́а (алегорія). Алегорія — це художній засіб, за допомогою якого символічні, вигадані події зображають справжні події, а абстрактні поняття втілюються в конкретні образи. Павло вживає грецьке дієслово аллеґоре́о в Галатів 4:24, говорячи про Авраама, Сарру й Агар. Воно перекладається як «має приховане значення» (СМ), «у цьому є алегоричність» (Гижа) і «має символічне значення» (НС).

Апостол Іван використовує ще один термін — пароймı́а, що може передавати думку про порівняння (Ів 10:6; 16:25, 29). Його перекладають як «притча» (Ог.; Хом.; Дерк.; СМ) або «приповість» (Кул.). Петро використав це слово, коли згадав «прислів’я» про пса, який повертається до своєї блювоти, і свиню, яка йде качатися в багні (2Пт 2:22).

Ефективність. Приклади і притчі є чудовим навчальним засобом. Вони допомагають досягти щонайменше п’ять цілей. 1) Приклади приковують увагу. Мало що викликає таке велике зацікавлення, як приклад з життя або якась історія. Хто не знає прикладів про блудного сина і про загублену вівцю? 2) Приклади стимулюють мислення. Коли ми намагаємося зрозуміти значення порівняння, збагнути глибоку істину, приховану в якомусь прикладі, то тренуємо свій мозок. І такі вправи вважаються дуже ефективними. 3) Приклади викликають сильні емоції і, оскільки слухачі чітко розуміють, для чого їх наводять, вони впливають на серце й сумління. 4) Приклади допомагають запам’ятати почуте, пізніше пригадати цілу історію і застосувати урок з неї у своєму житті. 5) Приклади сприяють тому, щоб істина була зрозуміла в усі часи, адже їх беруть з життя і вони не прив’язані до слів, значення яких може змінюватися. Це одна з причин, чому біблійні істини такі ж зрозумілі сьогодні, як і в часи, коли вони були промовлені або записані.

Цілі. Головна ціль усіх прикладів, як уже зазначалося,— навчити якоїсь істини. Але біблійні приклади також наводяться задля інших цілей.

1. Щоб добре зрозуміти якийсь приклад і зробити висновки, які торкнулися б серця, іноді потрібно докласти великих зусиль. Через це відсіюються ті, хто не любить Бога, має лише поверховий інтерес і не відкриває свого серця для правди (Мт 13:13—15). Бог не приводить до себе таких людей. Почувши приклади, смиренні люди просили пояснити їх, а горді цього не робили. Ісус сказав: «Хто має вуха, нехай слухає». Хоча більшість тих, хто слухав Ісуса, розходилися по своїх справах, його учні приходили до нього за додатковими поясненнями (Мт 13:9, 36).

2. Приклади приховують правду від тих, хто міг би використати її, щоб зашкодити Божим служителям. Коли фарисеї намагалися піймати Ісуса на слові, він навів їм приклад про монету, якою сплачують податок, і зробив такий висновок: «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові». Вороги Ісуса були змушені самі збагнути суть цього прикладу, а його учні чудово розуміли, що мова йде про принцип нейтралітету (Мт 22:15—21).

3. Оскільки слухачі мали самі зрозуміти, як приклад стосувався їх, у ньому можна було передати чітке попередження і навіть докір, але при цьому, так би мовити, обеззброїти їх, не даючи підстав помститися тому, хто його наводив. Коли фарисеї критикували Ісуса за те, що він їв разом зі збирачами податків і грішниками, той відповів: «Здоровим лікар не потрібний, а хворим потрібний. Тож ідіть і навчіться, що́ означають слова: “Я хочу милосердя, а не жертви”. Бо я прийшов покликати не праведних, а грішних» (Мт 9:11—13).

4. Навіть коли приклад використовується для виправлення, він допомагає людині прийняти його, а не відкинути, що могло б статися, якби на помилку вказали прямо. Так було тоді, коли Натан виправляв Давида через його гріх з Вірсавією і вбивство Урії (2См 12:1—14). Так сталося і у випадку зі злим царем Ахавом. Пророк використав приклад, щоб показати йому, які принципи він порушив, зберігши життя Божому ворогу, царю Сирії Бен-Гададу. Тож Ахав сам виніс собі вирок за непослух (1Цр 20:34, 38—43).

5. Приклади впливають на людей так, що вони показують своє справжнє обличчя — виявляють, чи вони щиро служать Богові. Коли Ісус сказав: «Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя», «багато учнів повернулися до своїх справ і більше з ним не ходили». Так Ісус відсіяв тих, хто насправді не вірив у нього (Ів 6:54, 60—66).

Правильний підхід до розуміння прикладів. Біблійні приклади не лише висвітлюють різні принципи і допомагають їх зрозуміти, але й часто мають пророче значення. Деякі з них містять пророцтва, які виконалися в той час, коли наводився приклад або невдовзі після того, а пророцтва з інших прикладів стосувалися також і далекого майбутнього.

Існує два основні неправильні погляди, які заважають належно розуміти біблійні приклади. Один з них — це те, що вони є просто цікавими повчальними історіями. Скажімо, дехто вважає приклад про блудного сина лише чудовим літературним твором, а приклад про багача і Лазаря — історією, яка навчає, що після смерті хтось отримує нагороду, а хтось покарання.

У зв’язку з цим слід сказати, що, хоча приклади бралися зі щоденного життя, вони не обов’язково були реальними історіями. Тож навіть ті з них, що починаються такими словами, як «один чоловік мав», «один землевласник», «один багатий чоловік», «якось» тощо, були всього лиш прикладами або притчами, придуманими під впливом святого духу (Сд 9:8; Мт 21:28, 33; Лк 16:1, 19). Про Ісуса Христа сказано: «Усе це Ісус розповідав натовпам за допомогою прикладів. І без прикладів він до них не говорив» (Мт 13:34; Мр 4:33, 34).

Інший хибний погляд полягає в тому, що кожна подробиця історії має символічне значення, яке можна тлумачити на власний розсуд.

Щоб правильно зрозуміти біблійний приклад, треба взяти до уваги контекст, тобто розглянути обставини та умови, за яких він наводився. Скажімо, коли про правителів та народ Ізраїля говориться як про «диктаторів Содома» та «жителів Гоморри», зрозуміло, що мова йде про закоренілих грішників (Іс 1:10; Бт 13:13; 19:13, 24). А коли псалмоспівець просить Єгову зробити з Його ворогами та ворогами Його народу «те саме, що з Мідіяном», пригадується цілковита поразка гнобителів Божого народу, коли загинуло 120 000 мідіянітян (Пс 83:2, 3, 9—11; Сд 8:10—12).

Розуміти приклади також допомагає знання Закону, звичаїв та ідіом, які використовувались у біблійні часи. Приміром, не знаючи Закону, було б важко зрозуміти приклад про невід (Мт 13:47—50). Те саме можна сказати про наочний приклад Ісуса з фіговим деревом. У стародавній Палестині фруктові дерева обкладалися податком, а неродючі дерева зрубувалися. Це пояснює, чому Ісус зробив так, щоб фігове дерево, на якому він не знайшов плодів, засохло (Мт 21:18—22).

І зрештою, подробиці прикладів ніколи не можна пояснювати довільно, на власний розсуд або спираючись на якісь філософські погляди. Християни повинні дотримуватися такого правила: «Ніхто не пізнав, що́ в Богові, крім духу Бога. Ми ж отримали не дух світу, а дух, що походить від Бога, аби розуміти все те, чим він нас великодушно обдарував. Про це ми і говоримо, причому не словами, яких навчає людська мудрість, а словами, яких навчає дух, бо пояснюємо духовні речі духовними словами» (1Кр 2:11—13).

Як працює це правило, видно з пророчого прикладу, записаного в 6-му розділі Об’явлення. Перший з чотирьох коней, згаданих у ньому, білий (Об 6:2). Що він символізує? Щоб зрозуміти це, можна розглянути контекст, а також інші частини Біблії. В Прислів’я 21:31 говориться: «На день битви готують коня». Білий колір часто символізує праведність. Божий престол — білий; небесні війська одягнені в біле й чисте вбрання з тонкого лляного полотна і їдуть на білих конях (Об 20:11; 19:14; пор. Об 6:11; 19:8). Тож можна зробити висновок, що білий кінь символізує праведну війну.

Вершник на вороному коні має в руці терези, щоб зважувати харчі (Об 6:5, 6). Очевидно, це символізує голод, оскільки в пророцтві про голод, яке було дане Єзекіїлю, Бог сказав: «Відважуй собі по 20 шекелів... хліба на день... тоді люди в тривозі їстимуть хліб на вагу та в жаху питимуть воду мірою» (Єз 4:10, 16). Отже, розуміння значення образів, згаданих у пророчих прикладах, як-от різних тварин, допомагає збагнути біблійні істини. (Див. ЗВІРІ СИМВОЛІЧНІ.)

Чимало прикладів, серед яких були також пророчі сцени, Біблія пояснює сама. Нерідко в ній міститься не лише приклад, а й розповідь про те, як зображені в ньому події відбуватимуться чи відбулись у реальному житті. Ось два з них: Єзекіїль робить у стіні діру і виходить через неї, закривши собі обличчя (Єз 12:1—16; 2Цр 25:1—7, 11; Єр 52:1—15); Авраам намагається принести в жертву Ісака, але Бог перешкоджає йому це зробити (ці реальні ситуації були пророцтвами, які сповнилися в майбутньому) (Бт 22:9—13; Єв 11:19). Ісус нерідко сам пояснював приклади, які наводив. Часто зрозуміти наведені в Біблії приклади допомагають події, які відбуваються сьогодні.

У Єврейських Писаннях. Єврейські пророки і письменники Біблії, керовані духом Єгови, записали безліч яскравих прикладів. Скажімо, в Буття міститься обіцянка Єгови зробити Авраамове потомство таким численним, «як зорі на небі і як пісок на березі моря» (Бт 22:15—18). Щоб підкреслити, в якому жалюгідному стані через свої гріхи перебувають юдеї, Єгова спонукав Ісаю написати, що вони ніби страждають від бридкої хвороби: «Уся голова ваша в ранах, а серце ваше хворе... Ваші порізи, синці й відкриті рани не очищені, не перев’язані і не змащені олією» (Іс 1:4—6). Царю Навуходоносору Єгова передав пророчу звістку, показавши йому у видіннях височенну статую і надзвичайно високе дерево, а Даниїл побачив деякі держави, зображені звірами (Дн 2, 4, 7).

Часто пророки використовували метафори — вживали слова або вирази в переносному значенні, бажаючи підкреслити окремі риси якихось осіб або груп людей. Скажімо, коли про Єгову говориться, що він «Скеля Ізраїля» і «твердиня», передається думка, що Бог є надійним джерелом безпеки (2См 23:3; Пс 18:2). Юду названо «молодим левом» (Бт 49:9). Про ассирійців написано, що вони — «палиця» Божого гніву (Іс 10:5).

Щоб підсилити свої слова, пророки нерідко розігрували сценки, в яких передавали доручену їм звістку. Єремія передрік лихо, яке насувалося на Єрусалим, і, щоб додати ваги своїм словам, розбив глечик на очах старійшин народу та священиків. Він також передбачив, що багато народів будуть служити Вавилону, і підсилив свої слова, розіславши пута і ярма царям цих народів (Єр 19, 27). Ісая ходив роздягнений і босий, аби показати ізраїльтянам, що в такому вигляді єгиптян і ефіопів, на допомогу яких вони покладаються, відведуть у полон (Іс 20). Єзекіїль накреслив на цеглині місто Єрусалим, насипав облоговий вал, поставив залізний лист між собою і тією цеглиною і, лежачи на боці обличчям до неї, зображав облогу Єрусалима (Єз 4).

Іноді, щоб підкреслити якусь думку, розповідали короткі історії. Так зробив Йотам, аби допомогти провідникам Сихема зрозуміти, наскільки немудро вони вчинили, вибравши своїм царем такого негідного чоловіка, як Авімелех (Сд 9:7—20). Історія про двох орлів і виноградну лозу, записана в книзі Єзекіїля, зображає стосунки між Юдою та Вавилоном і Єгиптом (Єз 17). А щоб показати, як поводилась Самарія (десятиплемінне царство Ізраїля) і Єрусалим (двоплемінне царство Юди), Єзекіїль розказав про двох сестер, Оголу й Оголіву, які стали повіями (Єз 23).

Це лише кілька прикладів, що згадуються в Єврейських Писаннях. Приклади використовували майже всі письменники Біблії і пророки. Деякі з них Бог показував їм у видіннях, деякі передавав на словах, а в інших випадках прикладами служили реальні речі, такі як намет, названий «наочним прикладом» (Єв 9:9).

У Грецьких Писаннях. У Грецьких Писаннях теж міститься багато яскравих прикладів. Про Ісуса Христа казали: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він». З усіх людей, що жили на землі, Ісус мав найглибші знання (Ів 7:46). Через нього Бог створив усе, що існує (Ів 1:1—3; Кл 1:15—17). Ісус чудово знав усе творіння. Тож не дивно, чому він наводив такі влучні порівняння і з глибоким розумінням описував людські почуття. Про нього можна сказати так, як про одного мудрого чоловіка давнини: «Наставник не лише сам став мудрим, але й постійно навчав людей того, що знав. Він роздумував та все старанно досліджував, щоб укласти численні прислів’я. Наставник старався підбирати приємні вислови і точно записувати слова правди» (Ек 12:9, 10).

Ісус доречно назвав своїх учнів «сіллю землі» і «світлом для світу» (Мт 5:13, 14). Він заохочував їх: «Поспостерігайте уважно за птахами небесними, навчіться з того, як ростуть польові лілії» (Мт 6:26—30). Ісус порівняв себе з пастирем, який з готовністю віддасть своє життя за овець (Ів 10:11—15). Звертаючись до Єрусалима, він промовив: «Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під крила свої! Але ви не захотіли» (Мт 23:37). Лицемірних релігійних лідерів він назвав «сліпими провідниками», які «відціджу[ють] комара, але ковта[ють] верблюда» (Мт 23:24). А про людину, яка стає каменем спотикання для інших, Ісус сказав: «Для неї було б ліпше, якби їй на шию повісили жорно і кинули її в море» (Лк 17:1, 2).

Деякі приклади Ісуса були короткими й стислими, так само як прислів’я і притчі, що наводяться в Єврейських Писаннях. Але більшість із них були довшими і нагадували історії з різними персонажами. Зазвичай в основу Ісусових прикладів лягало те, що він бачив довкола, буденні справи, реальні або правдоподібні ситуації, а також нещодавні події, які були добре відомі його слухачам.

Деякі з найвідоміших прикладів Ісуса. Нижче подано корисну інформацію про історичне тло і контекст 30 прикладів, які Ісус Христос навів під час свого земного служіння і які записані в Євангеліях.

1. Два боржники (Лк 7:41—43). Мету прикладу про двох боржників, один з яких заборгував вдесятеро більше, ніж інший, можна зрозуміти з контексту, а саме з Луки 7:36—40, 44—50.

Ісус навів цей приклад, коли був в гостях у Симона і побачив, як той поставився до жінки, яка вилила йому на ноги пахучу олію. Вона прийшла без запрошення, але в ті часи це не вважалося чимось дивним. Схоже, іноді незапрошені особи могли ввійти в дім під час гостини і, сівши під стіною, розмовляти з тими, хто був за столом посередині кімнати. Пояснюючи мету свого прикладу, Ісус сказав Симону, що той не дав йому води, щоб обмити ноги, не зустрів його поцілунком і не вилив олію на голову. Так тоді було прийнято вітати гостей. А ця жінка, відома в місті як грішниця, виявила Ісусові більшу любов і гостинність, хоча й не була господинею дому. Ісус промовив до неї: «Твої гріхи прощено».

2. Сіяч (Мт 13:3—8; Мр 4:3—8; Лк 8:5—8). Цей приклад було б складно зрозуміти, якби він не пояснювався в Матвія 13:18—23, Марка 4:14—20 та Луки 8:11—15. У цих віршах увагу зосереджено на тому, що впливає на ґрунт, тобто серце, і може заважати прорости насінню, тобто слову про Царство.

У біблійні часи насіння сіяли по-різному. Часто сіяч носив сумку з насінням, перекинуту через плече і прив’язану до пояса. Іноді насіння насипали в складку верхнього одягу. Йдучи, сіяч розсівав його розмашистими рухами. Насіння якомога швидше загортали землею, щоб його не повидзьобували круки та ворони. Але коли насіння падало на незорані стежки між полями або на твердий ґрунт при дорозі, птахи його видзьобували. «Кам’яниста земля» — це не просто ґрунт з камінням. Як сказано в Луки 8:6, насіння «впало на скелю», тобто на скелясту породу, покриту тонким шаром ґрунту. Рослини в такому ґрунті швидко в’яли на сонці. Ґрунт, порослий тернами, очевидно, був зораний, але бур’яни залишились, тож вони виросли і заглушили посіяне насіння. Те, що деяке насіння принесло плід в 100, 60 або 30 разів більше, ніж було посіяно, не є перебільшенням. Сіяння та різні види ґрунтів були добре відомі Ісусовим слухачам.

3. Бур’яни серед пшениці (Мт 13:24—30). Пояснення цього прикладу записане в Матвія 13:36—43. Ісус протиставляє «пшеницю», тобто «синів Царства», «бур’янам» — «синам Злого».

На Близькому Сході траплялися випадки, коли з помсти хтось сіяв бур’яни на чиємусь пшеничному полі. Вважається, що Ісус мав на увазі пажитницю п’янку (Lolium temulentum), трав’янисту отруйну рослину. На думку багатьох, її отруйні властивості зумовлені грибком, що розвивається в насінні. На ранніх стадіях дозрівання ця рослина і пшениця дуже подібні, але пізніше їх легко розрізнити. З’ївши насіння пажитниці, людина може відчути сильне запаморочення, а за певних обставин і померти. Коріння цих бур’янів сильно переплітається з корінням пшениці, тому,— навіть коли бур’яни вже можна відрізнити від неї,— їх не виривають до жнив, щоб разом з ними не вирвати пшениці.

4. Гірчичне зернятко (Мт 13:31, 32; Мр 4:30—32; Лк 13:18, 19). За словами Ісуса, цей приклад стосується «небесного Царства», або, як видно з інших уривків, того, що пов’язане з Царством. Приклад наголошує на дивовижному поширенні звістки про Царство і на захисті, який знаходять люди, які приймають цю звістку.

Гірчичне зернятко дуже дрібне, тому воно може символізувати щось зовсім маленьке (Лк 17:6). Однак сама гірчиця, коли виростає, іноді сягає 3—5 метрів заввишки,  має розлоге віття і, по суті, стає деревом. Подібно й християнський збір взяв свій початок у П’ятидесятницю 33 року н. е від малої групи учнів. Але в I ст. вона швидко розрослася, і в наші дні віття цього символічного гірчичного дерева досягло небувалого розміру (Іс 60:22).

5. Закваска (Мт 13:33). У цьому прикладі мова теж іде про «небесне Царство». «Три великі міри» — це три сеї, що становлять загалом близько 22 л борошна. Кількість закваски, порівняно з кількістю борошна, зовсім невелика, проте вона заквашує все тісто. Яку думку стосовно Царства ілюструє цей приклад? Духовний ріст окремих людей також часто невидимий для людських очей, але він відбувається безперервно. Крім того, подібно до закваски у великій кількості борошна, праця проповідування про Царство, яка сприяє духовному росту, набула таких масштабів, що сьогодні добра новина звіщається «навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8).

6. Захований скарб (Мт 13:44). Ісус розповів цей приклад своїм учням після того, як відпустив натовп (Мт 13:36). Мова в ньому йде про «небесне Царство», яке приносить радість тому, хто «знаходить» його. А для цього людині потрібно зробити великі зміни в житті і насамперед шукати Царства, жертвуючи всім іншим.

7. Купець, який шукає перлини (Мт 13:45, 46). Ісус розказав цей приклад лише своїм учням. Він порівняв небесне Царство до гарної перлини, яка була настільки цінною, що купець продав усе своє майно, щоб придбати її.

Перлини — це коштовності, які знаходять в мушлях перлівниць та деяких інших молюсків. Однак не всі перлини гарні — білі, гладкі й напівпрозорі. Деякі бувають жовтуваті, тьмяні або мають нерівну поверхню. У давнину на Близькому Сході перлини дуже цінувалися, і власники пишалися й милувалися ними. Купець з прикладу, який шукав перлин, зумів розпізнати особливу цінність знайденої перлини. Він був готовий піти на великі жертви і продати весь свій маєток, щоб її купити. (Пор. Лк 14:33; Флп 3:8.)

8. Невід (Мт 13:47—50). Цим прикладом Ісус описав відділення тих, хто непридатний для небесного Царства. Згідно з віршем 49, слова Ісуса повною мірою сповняться «під час закінчення віку».

Невід — це сітка, виготовлена з лляних або інших мотузок. Її тягнуть по дні водойми, ловлячи різну рибу. Цей приклад був дуже підхожим для Ісусових учнів, оскільки деякі з них були рибалками. Вони добре знали, що риба, яка не мала плавників і луски, за Мойсеєвим законом вважалась нечистою і її треба було викинути (Лв 11:9—12; Пв 14:9, 10).

9. Немилосердний раб (Мт 18:23—35). Ситуація, яка спонукала Ісуса навести цей приклад, описана в Матвія 18:21, 22, а про те, чого можна з нього навчитися, розповідається в 35-му вірші. У ньому наголошується, наскільки незначними є борги наших одновірців перед нами в порівнянні з нашим боргом перед Богом. Якщо Бог завдяки жертві Ісуса Христа прощає нам, грішним людям, наш великий борг, то і ми маємо прощати гріхи наших одновірців, які є значно меншими.

Денарій становив денний заробіток простого робітника, тож 100 денаріїв, менший борг, становили приблизно третину річного заробітку. Десять тисяч талантів срібла, більший борг, дорівнювали 60 мільйонам денаріїв, і, щоб зібрати їх, людина мала б працювати десятки тисяч років. Те, наскільки величезним був борг раба перед царем, видно зі слів Йосифа Флавія. Згідно з його повідомленням, у ті часи Юдея, Ідумея, Самарія і деякі міста разом взяті щороку платили податок, який становив 600 талантів, а Галілея і Перея — 200. Ісус сам пояснив суть цього прикладу: «Так само мій небесний Батько поведеться з вами, якщо кожен з вас не простить свого брата від усього серця».

10. Милосердний самарянин (Лк 10:30—37). З Луки 10:25—29 видно, що Ісус навів цей приклад у відповідь на запитання: «А хто мій ближній?» Урок, якого можна навчитися, міститься у віршах 36 і 37.

Дорога з Єрусалима до Єрихона пролягала через пустельну місцевість, де часто нападали грабіжники. Небезпека була такою великою, що з часом там розташували гарнізон для захисту подорожніх. У I ст. Єрихон розташовувався приблизно за 20 км на Пн. Сх. від Єрусалима. Щоб показати, ким є «ближній», кого Закон наказував любити, Ісус розповів про те, як повелися священик і левіт, побачивши напівживого пограбованого чоловіка. Священики ходили до Єрусалима, щоб приносити у храмі жертви, а левіти їм допомагали. Самаряни визнавали Закон, записаний у П’ятикнижжі, але євреї не вважали їх своїми ближніми і взагалі не спілкувалися з ними (Ів 4:9). Вони зневажали самарян (Ів 8:48), а деякі навіть проклинали їх прилюдно в синагогах і щодня молилися Богу, щоб ті не отримали вічного життя. Олія і вино, якими самарянин полив рани побитого чоловіка, часто використовувались як ліки. А два денарії, залишені господарю заїжджого двору, щоб той попіклувався про чоловіка, дорівнювали дводенному заробітку (Мт 20:2).

11. Наполегливий друг (Лк 11:5—8). Ісус навів цей приклад у відповідь на прохання учнів навчити їх молитися (Лк 11:1—4). Як видно з віршів 9 і 10, Ісус говорив не про те, що Бога втомлюють наші прохання, а про те, що він хоче, аби ми продовжували невпинно просити.

Гостинність була невід’ємною рисою мешканців Близького Сходу. Хоча гість прийшов несподівано, опівночі (можливо, через якісь непередбачувані обставини в дорозі), господар почувався зобов’язаним нагодувати його. Оскільки не завжди вдавалося точно визначити, скільки саме хліба буде потрібно сім’ї, люди іноді позичали його в сусідів. Але в цьому прикладі сусід уже спав. У ті часи доми, особливо бідних, складалися лише з однієї великої кімнати. Якби чоловік встав серед ночі, він розбудив би цілу сім’ю. Тому він і не хотів допомогти.

12. Нерозумний багатий чоловік (Лк 12:16—21). Ісус навів цей приклад, відповідаючи чоловікові, який попросив його вирішити суперечку щодо спадщини. Як видно з вірша 15, суть цього прикладу така: «Навіть якщо людина й має достаток, її життя залежить не від її майна» (Лк 12:10—21). Також варте уваги те, що Ісус сказав своїм учням, починаючи з 22-го вірша.

За Законом старший син успадковував подвійну частку всього, що належало батькові (Пв 21:17). Очевидно, суперечка виникла через те, що чоловік не хотів дотримуватись закону про спадщину. Тому Ісус застеріг слухачів від жадібності.

13. Безплідне фігове дерево (Лк 13:6—9). Ісус розповів цей приклад під кінець 32 р. н. е., через три роки після свого хрещення. Йому щойно розповіли про те, що Пилат убив деяких галілеян. Ісус також згадав про смерть 18-ти людей, на яких впала вежа в Сілоамі, і сказав слухачам, що коли вони не покаються, то теж загинуть (Лк 13:1—5). Тоді він і навів цей приклад.

В давнину у виноградниках часто садили фігові та оливкові дерева. Завдяки цьому власник отримував прибуток навіть у ті роки, коли виноград давав поганий урожай. Зазвичай вирощені з живців молоді фігові дерева через два-три роки приносять хоча б кілька плодів. Паралель між трьома роками, згаданими в прикладі, і трьома роками Ісусового служіння, очевидно, не є випадковою. Оскільки фігові дерева обкладалися податком, неплідне дерево було тягарем для власника і його слід було зрубати.

14. Пишна вечеря (Лк 14:16—24). Як видно з 1-го по 15-й вірші, Ісус розповів цей приклад під час гостини. Він сказав: «Щасливий той, хто споживатиме їжу в Божому Царстві».

Зазвичай запрошених на бенкет повідомляли про те, що гостина вже готова. Ті, хто відмовився прийти на цю пишну вечерю, пояснювали це тим, що вони зайняті іншими справами, і, на перший погляд, їхні відмовки були переконливі. Однак, як показували їхні відповіді, насправді вони не хотіли прийти і не поважали господаря. Більшість із тих, кого запросили пізніше, були бідними, каліками, сліпими і кульгавими, тобто людьми, яких вважали нічого не вартими. (Пор. Лк 14:13.)

15. Загублена вівця (Лк 15:3—7). З Луки 15:1, 2 можна побачити, що Ісус розповів цей приклад через нарікання фарисеїв і книжників на те, що він приятелює з грішниками та збирачами податків. В Матвія 18:12—14 записаний подібний приклад, який було наведено за інших обставин.

Євреї ненавиділи і зневажали збирачів податків, особливо своїх співвітчизників, оскільки ті збирали податки для ненависних римлян. Ісусів приклад про загублену вівцю був добре зрозумілий його слухачам, адже був взятий з їхнього повсякденного життя. Загублена вівця цілком безпорадна, тому пастух мусить шукати її, щоб повернути в отару. Ангели в небі радіють, коли грішники каються. На відміну від них, книжники і фарисеї нарікали на Ісуса за те, що він турбувався про таких людей.

16. Загублена драхма (Лк 15:8—10). Обставини, за яких Ісус навів цей приклад, описуються в Луки 15:1, 2. Він розповів його відразу після прикладу про загублену вівцю. Суть прикладу міститься в 10-му вірші.

Вартість однієї драхми становила майже денний заробіток. Проте у цьому випадку загублена драхма, ймовірно, мала особливу цінність. Можливо, вона входила до набору з 10 монет, які були сімейною реліквією, або ж була частиною намиста з монет, яким жінка дорожила. Щоб знайти драхму, необхідно було запалити світильник, адже зазвичай будинки мали тільки одне маленьке вікно або не мали вікон взагалі. У ті часи підлога в домах, як правило, була глиняною, і, замітаючи дім, жінці було легше знайти загублену монету.

17. Блудний син (Лк 15:11—32). Фарисеї й книжники нарікали на Ісуса через те, що він приятелює з грішниками і збирачами податків та їсть з ними. У відповідь Ісус навів приклади про загублену вівцю, загублену драхму і про блудного сина.

За Законом спадок молодшого сина був наполовину меншим, ніж старшого (Пв 21:17). Подібно до того як молодший син пішов у далеку країну, збирачі податків, на думку євреїв, залишили їх, щоб служити римлянам. Те, що єврей був змушений пасти свиней, було дуже принизливим, оскільки за Законом свині вважалися нечистими тваринами (Лв 11:7). Коли молодший син повернувся додому, то попросив прийняти його не як сина, а як наймита. На відміну від рабів, які входили до числа домашніх, наймити були сторонніми людьми, і їх часто наймали всього лиш на один день (Мт 20:1, 2, 8). Але батько наказав, щоб для його молодшого сина принесли найліпші шати. Це був не просто звичайний одяг, а найкраще вбрання, можливо з багатою вишивкою. Таке вбрання давали почесному гостю. Перстень і сандалії, схоже, вказували на те, що їхній власник був не рабом, а шанованою вільною людиною.

18. Неправедний управитель (Лк 16:1—8). Суть цього прикладу наводиться у віршах 9—13. Управитель отримав похвалу не за неправедність, а за те, що діяв з практичною мудрістю.

Управитель керував справами свого пана, і той цілковито йому довіряв (Бт 24:2; 39:4). Управитель з Ісусового прикладу втратив свою посаду, а це означало, що він залишився без даху над головою і без засобів для існування. Зменшивши боржникам свого пана їхні борги, він не отримав жодного прибутку, але здобув собі друзів, які могли б допомогти йому в майбутньому. Сто мір оливкової олії дорівнювали 2200 л, а сто великих мір пшениці — 22 000 л.

19. Багач і Лазар (Лк 16:19—31). В Луки 16:14, 15 говориться, що грошолюбні фарисеї, які слухали Ісуса, почали кепкувати з нього. Тоді Ісус сказав їм: «Перед людьми ви себе видаєте за праведних, але Бог знає ваші серця. Бо те, що звеличують люди,— мерзота в Божих очах».

«Пурпур і лляне вбрання» багача нагадує про одяг, який носили лише князі, вельможі і священики (Ес 8:15; Бт 41:42; Вх 28:4, 5). Таке вбрання було дуже дороге. Після смерті багач, згідно з Луки 16:23, перебував у могилі, або, як подано в деяких українських перекладах, у «пеклі» чи «аду». Однак вжите в оригіналі грецьке слово гадес насправді означає «спільна могила людства». Те, що в прикладі не йдеться про буквальне місце, де палає вогонь, видно з Об’явлення 20:14, де сказано, що смерть і могила, або гадес, були вкинені «в озеро вогняне». Таким чином Ісус говорив про смерть багача і його перебування в могилі в переносному значенні. Смерть згадується в переносному значенні також і в інших частинах Біблії (Лк 9:60; Кл 2:13; 1Тм 5:6). Тож, коли багач мучився у вогні, він був мертвий лише в переносному значенні. В Біблії вогонь часто символізує вироки Бога (Єр 5:14; 23:29), а про пророків, які їх виголошували, сказано, що вони мучили тих, хто противився Богу і його служителям (Об 11:7, 10).

Лазар — це грецька форма єврейського імені Елеазар, що означає «Бог допоміг». Пси, які облизували нариви Лазаря, очевидно, були бродячими і вважалися нечистими. Те, що Лазар перебував біля «Авраамового лона», означало, що він мав його прихильність (Лк 16:22, прим.; пор. Ів 1:18, прим.). Цей образний вислів походить від звичаю напівлежати за столом під час прийняття їжі, коли особа могла відхилитися назад на груди близького друга (Ів 13:23—25).

20. Нікчемні раби (Лк 17:7—10). Урок, якого можна навчитися з цього прикладу, міститься в 10-му вірші.

Раби, які працювали на полі, потім часто прислуговували пану під час вечері. Не було нічого дивного, що раби їли тільки після того, як повечеряв їхній пан. Крім того, вони вважали за честь обслуговувати свого пана за столом. Для них це було не додатковим тягарем, а тим, на що їхній пан мав повне право.

21. Наполеглива вдова (Лк 18:1—8). Як сказано у вірші 1, приклад був «про те, що необхідно завжди молитися і не падати духом». Суть прикладу показано у віршах 7 і 8. Цей приклад, в якому підкреслюється важливість молитви, був особливо доречним з огляду на те, що́ записано в попередньому розділі, у віршах з 20 по 37.

Очевидно, цей суддя не міг бути членом одного з юдейських судів. У I столітті існували чотири види юдейських судів: 1) сільський суд, який складався з трьох чоловіків; 2) суд, до складу якого входило семеро старійшин села; 3) суди нижчої інстанції, які були в Єрусалимі та інших великих містах Палестини і складалися з 23 осіб і 4) верховний суд в Єрусалимі, або Великий Синедріон, до складу якого входив 71 член і влада якого поширювалася на весь народ. (Див. СУД.) Суддя з Ісусового прикладу не був одним з юдейських суддів, адже суд у юдейській судовій системі складався щонайменше з трьох чоловіків. Тож він, мабуть, був суддею або охоронцем порядку, якого призначили римляни. У прикладі чітко сказано, що він не боявся Бога і не надто переймався тим, що подумають інші люди. Ісусові слова не означають, що Бог чимось схожий на неправедного суддю. Насправді Ісус використовує протиставлення: якщо навіть неправедний суддя зрештою зробив те, що правильне, то тим більше це зробить Бог. Наполегливість вдови спонукала неправедного суддю до дій. Божі служителі теж повинні бути наполегливими у своїх молитвах, і тоді у відповідь на їхні благання праведний Бог встановить справедливість.

22. Самовдоволений фарисей і розкаяний збирач податків (Лк 18:9—14). У віршах 9 і 14 пояснюється, чому і для кого Ісус навів цей приклад.

Тим, хто приходив у храм, не дозволялося входити у Святе і Найсвятіше, але вони могли бути на подвір’ях храму. Очевидно, два євреї у цьому прикладі стояли на зовнішньому подвір’ї, подвір’ї жінок. Фарисеї були гордими та самовдоволеними і ставились до інших зі зневагою (Ів 7:47, 49). Вони постили двічі на тиждень, хоча Мойсеїв закон цього не вимагав. За деякими джерелами, для посту вони обирали базарні дні, коли в місто приходило багато людей, а також коли відбувались особливі зібрання в синагогах і коли збирався місцевий суд, який іноді називали місцевим Синедріоном. Фарисеї хотіли, щоб їхню набожність бачили інші (Мт 6:16). Євреям, які були збирачами податків, дозволяли приходити в храм, але їх ненавиділи за те, що вони служили римлянам.

23. Робітники, які отримали по денарію (Мт 20:1—16). Ісус навів цей приклад у відповідь на запитання Петра: «А от ми... ми полишили все і пішли за тобою. Що ж нам за це буде?» (Мт 19:27; див. також Мт 19:30; 20:16).

Для господарів виноградників час збору винограду був дуже напруженим. Деяких робітників наймали на весь період збору врожаю, а деяких наймали поденно, коли виникала потреба. Мойсеїв закон вимагав, щоб робітникам платили в кінці кожного дня; особливо важливо це було для бідних людей (Лв 19:13; Пв 24:14, 15). Платою за один робочий день був денарій, римська срібна монета. У I столітті н. е. юдеї ділили день від сходу до заходу сонця на 12 рівних частин. Тому третя година — це приблизно 8:00—9:00, шоста година — приблизно 11:00—12:00, дев’ята — приблизно 14:00—15:00, а одинадцята — приблизно 16:00—17:00.

24. Міни (Лк 19:11—27). Ісус розповів цей приклад у 33 р. н. е., коли востаннє йшов до Єрусалима (Лк 19:1, 28). Він навів його через те, що люди, які його слухали, «думали, що Боже Царство має з’явитись негайно» (Лк 19:11).

У Римській імперії особи шляхетного роду іноді вирушали до Рима, щоб отримати царську владу. Саме так зробив Архелай, син Ірода Великого. Тоді євреї відправили до Цезаря Августа 50 послів, щоб представити проти нього звинувачення і, якщо можливо, перешкодити йому отримати владу. Срібна міна, яку отримав кожен раб, дорівнювала в ті часи платні робітника за 88 днів.

25. Двоє синів (Мт 21:28—31). Ісус навів цей приклад в Єрусалимському храмі, відповідаючи на запитання: «Якою владою ти чиниш все це? І хто дав тобі таку владу?» (Мт 21:23). Після цього він розповів ще інші приклади, щоб показати релігійним провідникам, якими вони є насправді.

Суть цього прикладу записана у віршах 31 і 32. Ісус вказав на те, що старші священики та інші впливові чоловіки, з якими він розмовляв, схожі на другого сина. Вони твердили, що служать Богові, але насправді не робили цього. Натомість збирачі податків і повії, які повірили в Івана Хрестителя, нагадували першого сина. Спочатку вони взагалі не хотіли служити Богові, але згодом покаялися і змінились.

26. Виноградарі, які стали вбивцями (Мт 21:33—44; Мр 12:1—11; Лк 20:9—18). Ісус розказав цей приклад у храмі, продовжуючи відповідати на запитання про те, хто дав йому владу. Це було всього лиш за три дні до того, як його вбили (Мр 11:27—33). Як тільки релігійні провідники почули його приклади, то відразу зрозуміли, що він говорить про них (Мт 21:45; Мр 12:12; Лк 20:19).

Огорожа довкола винограднику могла бути з каменю (Пр 24:30, 31) або живоплоту (Іс 5:5). Давильня зазвичай складалася з двох резервуарів, висічених у вапняку на різних рівнях. Сік з резервуару на вищому рівні стікав у резервуар, що був нижче. Вежа служила пунктом спостереження для вартових, які охороняли його від злодіїв і тварин. Іноді виноградарі працювали за частину врожаю. А іноді вони винаймали виноградник в оренду і платили за нього гроші або ж віддавали власникові певну частину плодів. Саме так, очевидно, було в Ісусовому прикладі. Убивши сина, спадкоємця, виноградарі, мабуть, планували привласнити виноградник, оскільки його господар перебував в іншій країні. В Ісаї 5:1—7 сказано, що «виноградник Єгови» — це «народ Ізраїля». Пояснюючи суть прикладу, Ісус, як видно з Євангелій, процитував Псалом 118:22, 23.

27. Весільний бенкет для царського сина (Мт 22:1—14). Як видно з 1-го вірша, цей приклад є продовженням відповіді Ісуса на запитання, якою владою він чинить свої діла (Мт 21:23—27). Суть прикладу пояснюється у віршах 2 і 14.

За декілька місяців до цього Ісус навів схожий приклад про пишну вечерю, на яку було запрошено багато гостей. Запрошені відмовились прийти через інші справи і так показали свою зневагу до господаря (Лк 14:16—24). Цього разу, всього лиш за три дні до своєї смерті, Ісус говорить, що запрошені не тільки відмовились прийти, але й деякі з них стали вбивцями. Вбивши представників царя, вони збунтувались проти нього самого, тому його військо вигубило тих убивць, а їхнє місто спопелило. Оскільки це було царське весілля, господар, імовірно, давав гостям особливий одяг. Не вдягнути його було виявом зневаги до господаря.

28. Десять дівчат (Мт 25:1—13). Цей приклад про «Царство небесне» є частиною відповіді Ісуса на запитання його учнів, записане в Матвія 24:3. Мета прикладу вказана в Матвія 25:13.

У біблійні часи важливою частиною шлюбної церемонії вважалась святкова процесія, метою якої було привести наречену з батькового дому в дім нареченого або в дім його батька. Наречений, вдягнений у найліпший одяг, разом з друзями ввечері виходив зі свого дому і прямував у дім батьків нареченої. А звідти наречені в супроводі музикантів, співаків і нерідко людей, які несли світильники, рушали до дому нареченого. Процесія привертала неабияку увагу перехожих, і дехто приєднувався до неї, зокрема дівчата, які мали світильники (Єр 7:34; 16:9; Іс 62:5). Оскільки все відбувалось без поспіху, процесія могла вирушити досить пізно, і дехто з тих, хто чекав на неї, міг задрімати й заснути. Спів та веселощі було чути здалека, і ті, до кого вони долинали, вигукували: «Дивіться, наречений!». Після того як наречений і ті, хто його супроводжував, заходили в дім і двері зачинялись, гостей, які спізнилися, вже не впускали. Під час довгого періоду чекання потрібно було доливати оливу у світильники.

29. Таланти (Мт 25:14—30). Приклад про чоловіка, який збирався вирушити в іншу країну. Ісус розповів його чотирьом своїм учням всього за три дні до своєї смерті, невдовзі після якої він воскрес і пішов на небо. Цей приклад також є частиною відповіді на запитання, записане в Матвія 24:3 (Мр 13:3, 4).

На відміну від прикладу про міни, в якому кожен раб отримав по одній міні, в цьому прикладі чоловік дав рабам різну кількість талантів — «кожному за його спроможністю» (Лк 19:11—27). У прикладі, очевидно, згадуються таланти срібла. Один такий талант простий робітник міг заробити приблизно за 20 років. Усі раби мали прагнути збагачення свого пана, тому їм слід було докладати зусиль, щоб мудро розпоряджатися тим, що вони отримали від нього. Якщо раби самі не хотіли нічого робити, щоб примножити майно свого пана, то принаймні вони мали віддати гроші лихварям. Тоді б ці гроші не лежали дарма, а повернулися б з відсотками. Але лихий та ледачий раб закопав отриманий талант. Таким чином він діяв усупереч інтересам свого пана.

30. Вівці і козли (Мт 25:31—46). З віршів 31, 32, 41 і 46 видно, що в цьому прикладі говориться про час, коли Син людський прийде у своїй славі, відділить одних людей від інших і буде судити всі народи. Ісус навів цей приклад, відповідаючи на запитання своїх учнів: «Яка буде ознака твоєї присутності та закінчення цього віку?» (Мт 24:3).

На Близькому Сході вівці і кози часто паслися разом, і пастух легко відрізняв одних тварин від інших та міг їх відділити. Ісус використовує козлів у цьому прикладі не тому, що вважав цих тварин гіршими (у щорічний День примирення кров козла, який був приношенням за гріх, використовувалась для примирення Ізраїля з Богом). Тож козли просто символізували одну групу людей, а вівці — іншу. Ісус поставив «овець» «праворуч» і цим виявив свою прихильність до них (Дії 2:33; Еф 1:19, 20), а «козлів» — «ліворуч», показуючи своє несхвалення. (Пор. Ек 10:2.) «Вівці», що поставлені праворуч від Сина людського, який сидить на престолі, не є «братами» Ісуса Христа, адже говориться, що вони робили цим «братам» добро (Мт 25:34—40; Єв 2:11, 12).

Книга Об’явлення. Ця остання біблійна книга містить більше символів і прикладів, ніж будь-яка інша книга Біблії. Апостол Іван, який написав її, сказав, що вона була представлена «у символічних образах» (Об 1:1). Тому можна впевнено стверджувати, що від самого початку і до самого кінця Біблія містить багато доречних прикладів.

Приклади Ісусових учнів. Письменники Грецьких Писань не лише записували приклади, які розповідав Ісус, але й наводили інші. В книзі Дії Лука записав цікаві приклади, які використав апостол Павло, розмовляючи в Афінах з неєвреями. Павло говорив про знайомі його слухачам святині, а також цитував їхніх поетів (Дії 17:22—31). У Листі до євреїв Павло (очевидно, що цей лист написав саме він) використав багато прикладів з історії стосунків Бога з Ізраїлем. А пишучи коринфянам, які були знайомі з грецькими видами спорту, він порівняв життя християнина з забігом (1Кр 9:24—27). Особливо яскравим є приклад про оливкове дерево, в якому Павло застерігає християн від самовдоволення і заохочує служити Богу, використовуючи свою здатність мислити (Рм 11:13—32; 12:1, 2).

Яків, Ісусів брат по матері, використовував у своєму листі чимало прикладів з повсякденного життя. Пояснюючи духовні істини, він говорив про чоловіка, який дивиться в дзеркало, про вудила для коня, про стерно, яким керують кораблем, тощо (Як 1:23, 24; 3:3, 4). Петро і Юда наводили приклади з написаних раніше натхнених книг, щоб зробити зрозумілішою звістку, яку вони передавали під дією святого духу. Завдяки усім цим яскравим прикладам, написаним під впливом духу Єгови, Боже Слово, Біблія, є живою книгою.