Догляд родини — до якої ж міри?
„АФРИКАНСЬКА культура каже мені, що я є охоронцем брата свого”, сказав один нігерський письменник С. А. Джегеде. „Африканська культура вимагає, щоб шанувати й доглядати своїх батьків”. Так, в Африці, як також по інших країнах світу, допомагати домашнім — це є спосіб життя.
Але, часто, „домашні” розуміється включати тітки, дядьки, двоюрідні брати і сестри, племінники і племінниці — а навіть людей того самого села! Але, як африканські родини залишають сільське господарство й шукають праці в місті, то такі далекі члени родини стали можливим джерелом проблем для них. Родин, які вибираються до міста часто оточують родичі й вимагають від них грошей та приміщення. Але через виняткові вимоги життя в місті, то допомагати далеким родичам або людям того самого села трудно, якщо неможливо.
Біблія каже: „Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного”. (1 Тимофія 5:8) Але, до якої ж міри стосується цей принцип до родинного догляду? Чи християнин є під обов’язком постачати для далеких родичів під усякими обставинами? Або чи буває так як твердить вищецитований нігерський письменник: „На зловживання поширеної родинної системи немає місця ні в африканській культурі ані в Біблії”?
Батьки й діти
У біблійні часи існувала така поширена родинна система. Однак, зобов’язувати християнина „про домашніх дбати”, то Біблія ніде не каже, що в цьому принципі включалися далекі родичі.
Особливо Біблія підкреслює обов’язки батьків до своїх дітей. Щодо допомоги від збору, апостол Павло написав так: „Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки”. (2 Коринтян 12:14) Г. В. Кларк, славний авторитетний юрист, каже: „На батькові спочиває природний й моральний обов’язок давати утримання своїй дитині”. Бувши Богомпризначений голова родини, то батько має основну відповідальність постачати потреби своєї родини. Дружина допомагає йому, коли доглядає дім, розумно витрачає гроші, навіть ходить на працю, коли потрібно.— Порівняйте з Приповістей 31:10—31.
Але, зауважте, що батьків не заохочується тільки заробляти гроші. Їх теж заохочується „збирати” свої заробітки для дітей. Батьки, які слухаються цієї мудрої поради, можуть допомогти своїм дітям навіть коли вони вже виросли і залишили дім. Так робити головно є дуже правильно, коли діти служать повночасно й деколи їм потрібна грошова допомога, щоб продовжувати їхню службу. У Біблії нічого не говориться, щоб батьки „збирали” для далеких родичів.
„Належна віддяка”
Коли батьки будуть люблячо доглядати своїх дітей, то одержать нагороду. Апостол Павло каже в 1 Тимофія 5:4 так: „А як має вдовиця яка дітей чи внучат, нехай учаться перше побожно шанувати родину свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно”. Таке утримування батька похилого віку або дідуся чи бабусі погоджується з біблійним наказом, щоб шанувати своїх батьків.— Ефесян 6:2; 2 Мойсеєва 20:12.
Знову, ми зауважуємо, що Павло не нав’язував обов’язків на далеких родичів, щоб вони доглядали таких вдів. У той час, коли не було близьких родичів доглянути християнської вдови, яка вірно служила Богові, то збір мав понести цю відповідальність.— 1 Тимофія 5:3, 9, 10.
Обов’язок християнина постачати „для своїх ближніх” включатиме дружину або чоловіка й дітей, батьків і дідуся та бабусю. Вони мусять сповняти свою відповідальність навіть коли утриманці не є в правді або є фізичними інвалідами. Таких слід доглядати до самої смерті. І в разі людина є одружена, то можливо буде включати допомагати своїй подрузі шанувати батьків своїх. Деколи виникають серйозні проблеми між подружжями, коли вони зневажають цей принцип.
Постачати що? Коли?
Все ж таки, батьки не повинні думати, що вони можуть марнувати свої гроші думаючи, що можуть коли-небудь вимагати, щоб діти давали їм матеріальної допомоги. І це не значить, що вони повинні ставати нерозсудливо вимогливі, тому що їхні діти часто мають свою власну сім’ю, яка є їхнім першим обов’язком. Цей погляд погоджується з Павловими словами: „Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки”.— 2 Коринтян 12:14.
У нормальному ході подій, батьки можуть мати свій власний дім, майно, і дохід (пенсію урядову або від компанії) і можуть мати вдосталь грошей на похилий вік. „Гроші є на захист”, і коли батьки будуть передбачливо ,збирати’ на їхній похилий вік, то не будуть нав’язувати фінансового або емоційного тягару на своїх дітей пізніше в житті.— Екклезіястова 7:12, НС.
Проте, Соломонові слова в Екклезіястова 9:11 нагадують нам, що навіть найкращі планування підлягають „часу й непередбаченому випадку”. Що робити, коли б, всупереч уважному плануванню, таки забракло засобів на життя? Звичайно це спонукує їхніх Богобоязких дітей допомагати їм у розсудливий спосіб. Можливо треба буде допомагати грішми, запросити батьків жити з дітьми в їхньому домі, недалеко них, або, в разі потреби, зробити розпорядок на догляд у приватній лікарні. Звичайно батьки похилого віку, або дідусь чи бабуся, не повинні сподіватись від дітей розкішного життя, тому що Біблія радить: „Як маємо поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того”.— 1 Тимофія 6:8.
У багатьох випадках, урядові програми соціального забезпечення, пенсії й страхова допомога, а також особисті заощадження можуть відповідно, але скромно, постачати на утримування батьків похилого віку або дідуся чи бабусю. Було б добре взнати яка допомога є досяжна для кваліфікуючих одержувати її.— Римлян 13:6.
Уникайте фарисейських висновків
Ісус висловлював догану книжникам і фарисеям за те, що вони казали нужденним батькам: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові”. (Матвія 15:5) В Ісусові дні, Богобоязливі євреї могли відкладати гроші або майно на пожертву в храм. Фарисеї заохочували думку, що коли таку пожертву вже присвятилось Богові, то під жодними обставинами її неможливо вживати для інших цілей — а навіть доглядати батьків похилого віку.
Христос осудив такі фарисейські висновки, тому що вони не погоджуються з духом Божого Закону. По Його думці, шанувати батьків було на першому місці від людинозробленого правила. Так само сьогодні, декотрі християни присвятили своє життя на службу, і можливо служать як місіонери, піонери, або подорожуючі надзирателі. Коли такі взнали, що їхнім батькам уже потрібно догляду, то старались як могли не залишати своєї служби, однак доглядали батьків. Але, коли неможливо зробити такого розпорядку, то вони не міркували, що такі привілеї служби були важливішими від шанування батьків. Таких слід щиро похвалити за те, що вони зробили зміну в своєму житті — і часто дуже пожертвували особисто — щоб доглянути їхніх родинних обов’язків.
Роблячи всім добро
Хоч Біблія нав’язує на християн обов’язок доглядати нужденних членів близької родини, то це не значить, що вони не повинні показувати любов далеким родичам. Іноді, декотрі тітки, двоюрідні брати або племінники є такі близькі нам, як самі члени родини. Біблія заохочує нас „робити всім добро”. (Галатів 6:10) Якщо християнин може дати таку допомогу, то певно він не повинен ,серце своє зачиняти від нього’. Справді він може відчути моральний обов’язок давати таким допомогу.— 1 Івана 3:17.
Усе ж таки, головний обов’язок християнина є доглядати близьку родину — дружину чи чоловіка, дітей, батьків, і дідуся та бабусю. Він повинен добре обдумати справу перш ніж братиме на себе відповідальність, яка може пошкодити родині — фінансово, емоційно або духовно.
Отже, біблійна порада в справах родинного догляду є добра й розсудлива. Застосовувати цю пораду полегшить журбу християнина, і допоможе йому віддати першість своїм біблійним обов’язкам. Усе це робиться на хвалу Єгови, „Отця, що від Нього має ймення кожний рід на небі й на землі”.— Ефесян 3:14, 15.
[Ілюстрація на сторінці 20]
Головний обов’язок християнських батьків є до їхніх власних дітей.
[Ілюстрація на сторінці 21]
Християнські відповідальності можуть поширюватись до батьків похилого віку, як також до своїх власних дітей.