Глибоко роздумуйте про витривалість Ісуса

1—3. а) Наскільки сильні муки відчуває Ісус, перебуваючи в Гефсиманському саду, і чому? б) Що можна сказати про приклад витривалості Ісуса і які у зв’язку з цим виникають запитання?

ІСУС ще ніколи не зазнавав таких сильних емоційних мук. Він вкрай напружений. Спливають останні години його життя на землі. Разом з учнями він приходить до місця, де вони не раз бували,— до Гефсиманського саду. Але цього вечора Ісус хоче трохи побути на самоті. Він залишає апостолів, іде вглиб саду, падає на коліна і починає молитись. Ісус молиться настільки палко і відчуває такі нестерпні муки, що його піт стає «немов краплі крові», які падають на землю (Луки 22:39—44).

² Чому Ісус такий схвильований? Звичайно, він знає, що невдовзі йому доведеться зносити невимовні фізичні страждання, але він стривожений не через це. Ісуса турбує щось набагато важливіше. Він думає про Боже ім’я. Також він розуміє, що майбутнє всього людства залежить від того, чи залишиться він вірним. Ісус усвідомлює, наскільки важливо виявляти витривалість. Якщо йому це не вдасться, то на ім’я Єгови буде стягнуто докір. Але цього не стається, Ісус зберігає вірність. Пізніше, за мить до смерті, Божий Син, який подав найвеличніший приклад витривалості, вигукує: «Здійснилось!» (Івана 19:30).

³ Біблія заохочує нас глибоко роздумувати про витривалість Ісуса (Євреїв 12:3). У зв’язку з цим виникає кілька важливих запитань: які випробування довелося знести Ісусові? Завдяки чому він залишався витривалим? Як ми можемо наслідувати його приклад? Перш ніж відповісти на ці запитання, розгляньмо, що таке витривалість.

4, 5. а) Що означає слово «витривалість»? б) Чому виявляти витривалість — це не просто переживати випробування, якого неможливо уникнути? Поясніть на прикладі.

⁴ Мабуть, кожному з нас не раз доводилось «зажуритися через різні випробування» (1 Петра 1:6). Чи той факт, що ми зазнаємо́ випробування, означає, що ми виявляємо витривалість? Ні. Грецький іменник «витривалість» означає «здатність витримувати чи залишатися непохитним перед лицем труднощів». Стосовно витривалості, про яку згадується в Біблії, один науковець написав: «Це той дух, який може зносити труднощі не просто з покірністю, але з палкою надією... Це та риса, яка втримує на ногах людину, що стоїть лицем до вітру. Це та чеснота, яка може перетворити найважче випробування у славу, тому що за стражданнями бачить ціль».

⁵ Отже, виявляти витривалість — це не просто переживати випробування, якого неможливо уникнути. У біблійному контексті витривалість включає в себе стійкість, вміння зберігати правильний склад розуму та оптимізм за важких обставин. Ось приклад. Двоє чоловіків сидять у в’язниці в однакових умовах, але з абсолютно різних причин. Один з них — злочинець; змирившись з ситуацією, він відбуває свій термін з сумом і невдоволенням. Другий — християнин; ув’язнений за вірність Богові, він залишається непохитним і має позитивний склад розуму, тому що розглядає ув’язнення як нагоду виявити свою віру. Навряд чи злочинця можна назвати взірцем витривалості, проте вірний християнин подає чудовий приклад у виявленні цієї риси (Якова 1:2—4).

 6. Як ми можемо розвивати витривалість?

⁶ Витривалість необхідна для того, щоб отримати спасіння (Матвія 24:13). Проте ми не народжуємося з цією рисою. Її потрібно розвивати. Як? У Римлян 5:3 сказано: «Лихо... виробляє витривалість». Тому, якщо ми хочемо розвивати витривалість, ми не повинні через страх ухилятися від усіх випробувань віри. Навпаки, потрібно сміливо їх приймати. Коли день за днем ми долаємо як незначні труднощі, так і великі випробування, то стаємо витривалими. Зносячи одне випробування, ми зміцнюємось, щоб витримати наступне. Звичайно, ми не розвиваємо витривалості самотужки, а покладаємося «на силу, котрою наділяє Бог» (1 Петра 4:11). Аби допомогти нам залишатися непохитними, Єгова дав найкращу допомогу — приклад свого Сина. Тож розгляньмо, як Ісус виявляв бездоганну витривалість.

7, 8. Що довелося знести Ісусу під кінець свого земного життя?

⁷ Під кінець свого земного життя Ісус зазнав вкрай жорстокого ставлення з боку інших. В останній вечір перед смертю Ісус страждав не лише від надзвичайного емоційного напруження. Яке ж розчарування він, мабуть, відчував та яке приниження зносив тоді! Один з учнів зрадив Ісуса, найближчі друзі покинули його, члени найвищого релігійного суду несправедливо судили його, насміхались над ним, плювали йому в обличчя і били кулаками. Але все це він гідно й мужньо витерпів (Матвія 26:46—49, 56, 59—68).

⁸ У ті останні години Ісус зносив ще й страшні фізичні муки. Його висікли бичем, так що це призвело до «глибоких рваних ран й значної крововтрати». Ісуса прибили до стовпа. Під час такої страти людина «помирала повільно, зазнаючи невимовного болю й страждань». Які нестерпні муки відчував Ісус, коли йому в руки і ступні ніг вбивали великі цвяхи! (Івана 19:1, 16—18). Який жахливий біль проймав його, коли піднімали стовп, коли він зсувався по стовпі пошматованою спиною, коли його тіло всією вагою повисло на цвяхах! Та Ісус витримав усі ці нелюдські фізичні муки, а також емоційні страждання, про які згадувалося на початку цього розділу.

 9. Що означає взяти свого «стовпа мук» і йти за Ісусом?

⁹ А що нам, як послідовникам Христа, можливо, доведеться знести? Ісус сказав: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай... візьме свого стовпа мук і постійно йде за мною» (Матвія 16:24). Вираз «стовп мук» вживається тут у переносному значенні і символізує страждання, ганьбу чи навіть смерть. Іти за Христом нелегко. Ми відрізняємось від інших тим, що дотримуємося християнських норм. Світ ненавидить нас, бо ми не належимо йому (Івана 15:18—20; 1 Петра 4:4). Проте ми охоче взяли свій стовп мук. Так, ми готові йти за Христом, нашим взірцем, навіть якщо доведеться страждати чи померти (2 Тимофія 3:12).

10—12. а) Чому недосконалість тих, хто оточував Ісуса, випробовувала його витривалість? б) Які нелегкі ситуації доводилось зносити Ісусу?

¹⁰ Під час свого служіння Ісус стикався і з іншими випробуваннями, які виникали через недосконалість тих, хто його оточував. Пригадаймо, що Ісус був «майстром», котрим Єгова послуговувався, щоб створити землю й усе живе на ній (Приповістей 8:22—31). Ісус добре знав намір Єгови щодо людей; він знав, що вони мали відображати риси Бога і втішатися життям, будучи досконало здоровими (Буття 1:26—28). Коли Ісус прийшов на землю, він побачив трагічні наслідки гріха зовсім з іншої позиції — з позиції людини, котра мала такі ж почуття та емоції, як ми. Як же йому, мабуть, було боляче бачити, наскільки недосконалими стали люди у порівнянні з досконалими Адамом і Євою! Це також випробувало витривалість Ісуса. Чи він знеохотився і здався, вважаючи грішних людей пропащими? Подивімося.

¹¹ Нечулість євреїв так засмутила Ісуса, що він прилюдно плакав. Але чи він дозволив, щоб їхня байдужість послабила його ревність або змусила припинити проповідування? Навпаки, «він щоденно навчав у храмі» (Луки 19:41—44, 47). Ісус «до глибини душі засмутився» через несприйнятливість сердець фарисеїв, які пильно стежили, чи Ісус зцілить хворого чоловіка в суботу. Чи вдалось тим самовдоволеним противникам залякати Ісуса? Ні. Він залишився непохитним і посеред синагоги зцілив того чоловіка (Марка 3:1—5).

¹² Також Ісусу, мабуть, було нелегко зносити й інше випробування, тобто слабкості апостолів. Як ми дізналися з 3-го розділу, вони постійно прагнули видатного становища (Матвія 20:20—24; Луки 9:46). Ісус неодноразово радив їм виявляти смирення (Матвія 18:1—6; 20:25—28). Однак вони не відразу застосовували ці поради. Згадаймо, як в останній вечір з Ісусом між ними виникла «гостра суперечка» про те, хто з них найбільший (Луки 22:24). Чи Ісус безнадійно махнув на них рукою? Ні. Як завжди, спокійний, Ісус не розчарувався і бачив у них позитивне. Він знав, що їхні серця сповнені любові до Єгови і що вони щиро прагнуть чинити Його волю (Луки 22:25—27).

13. З якими випробуваннями, подібними до Ісусових, ми можемо стикатися?

¹³ Ми можемо стикатись з такими ж випробуваннями, які мав Ісус. Наприклад, люди, котрим ми проповідуємо, часто не відгукуються на звістку про Царство або навіть противляться їй. Чи така негативна реакція знеохотить нас, чи все-таки ми будемо й далі проповідувати з ревністю? (Тита 2:14). Недосконалість наших християнських братів теж іноді стає для нас випробуванням. Вони можуть образити нас необачним словом чи вчинком (Приповістей 12:18). Чи ми будемо розчаровуватись у співхристиянах через їхні недоліки чи, навпаки, будемо і далі терпеливо зносити їх і шукати в них позитивні риси? (Колосян 3:13).

14. Які два чинники допомагали Ісусу залишатись непохитним?

¹⁴ Що допомагало Ісусові залишатись непохитним та зберігати непорочність попри розчарування, страждання і зневагу з боку інших? По-перше, він завжди звертався до «Бога — джерела витривалості» (Римлян 15:5). По-друге, Ісус дивився вперед, зосереджуючись на тому, що принесе його витривалість. Розгляньмо детальніше кожен з цих чинників.

15, 16. а) З чого видно, що Ісус не покладався на власні сили? б) У чому Ісус був цілковито впевненим і на підставі чого?

¹⁵ Хоч Ісус був досконалим Божим Сином, все ж він не покладався на власні сили. Щоб залишатися витривалим, він звертався до свого небесного Батька і молився до нього про допомогу. Апостол Павло написав: «Христос із сильним голосінням та слізьми звертав свої прохання й палкі молитви до Того, хто міг врятувати його від смерті» (Євреїв 5:7). Як бачимо, Ісус звертався до Бога не лише з проханнями, але й з палкими молитвами. Вислів «палка молитва» стосується особливо щирого, ревного благання про допомогу. А те, що цей вислів вжито у множині, показує, що Ісус звертався до Єгови неодноразово. Отже, в Гефсиманському саду Ісус знову й знову палко молився до Бога (Матвія 26:36—44).

¹⁶ Ісус мав цілковиту впевненість, що Єгова вислухає його благання, оскільки знав, що його Батько вислуховує молитви (Псалом 65:3). Ще до приходу на землю первонароджений Син бачив, як його Батько відповідає на молитви своїх відданих поклонників. Приміром, цей Син був свідком того, як Єгова у відповідь на щиру молитву пророка Даниїла послав до нього ангела, навіть перед тим як він закінчив молитися (Даниїла 9:20, 21). То як же Батько міг не відповісти, коли його єдинородний Син виливав своє серце з «сильним голосінням та слізьми»? Єгова відповів на благання свого Сина і послав ангела, який зміцнив його в час важкого випробування (Луки 22:43).

17. Чому для того, щоб залишатися витривалими, треба звертатися до Бога і як це можна робити?

¹⁷ Для того щоб бути витривалими, нам теж треба звертатися до Бога, який зміцнює (Филип’ян 4:13). Якщо досконалий Божий Син відчував потребу палко молитися до Єгови про допомогу, тим більше це маємо робити ми! Можливо, нам доведеться звертатися до Бога знову й знову, подібно як Ісус (Матвія 7:7). Хоча сьогодні ми не сподіваємось побачити ангела, все ж можемо бути впевнені: турботливий Бог виконає прохання вірних християн, які день і ніч перебувають в благаннях і молитвах (1 Тимофія 5:5). Хоч би які випробування нам випали,— хвороби, смерть близької людини чи переслідування,— Єгова відповідатиме на наші щирі молитви про мудрість, сміливість та силу, необхідні для того, щоб усе витримати (2 Коринфян 4:7—11; Якова 1:5).

18. Чому можна сказати, що Ісус дивився вперед, не зосереджуючись на своїх стражданнях?

¹⁸ Ісус залишався витривалим і завдяки тому, що не зосереджувався на своїх стражданнях, а дивився вперед, у майбутнє. Про нього в Біблії сказано: «Заради радості, яка очікувала його, він зніс смерть на стовпі» (Євреїв 12:2). Приклад Божого Сина показує, як пов’язані між собою надія, радість і витривалість. Надія сприяє радості, а радість — витривалості (Римлян 15:13; Колосян 1:11). На Ісуса чекало чудове майбутнє. Він знав, що завдяки його вірності буде доведено правомірність верховної влади його Батька і людство буде викуплене від гріха та смерті. Ісус також мав надію стати Царем і Первосвящеником, щоб злити на слухняне людство чимало інших благословень (Матвія 20:28; Євреїв 7:23—26). Ісус, зосереджуючись на тому, що його чекало попереду, відчував безмежну радість, а радість сприяла витривалості.

19. Як надія, радість та витривалість допоможуть у час випробування віри?

¹⁹ Ми, так само як Ісус, повинні мати надію, радість та витривалість, бо всі ці риси принесуть нам велику користь. Апостол Павло радив: «Тіштесь надією. У час лиха будьте стійкими» (Римлян 12:12). Чи ти зараз зносиш якесь суворе випробування віри? Тоді з усіх сил намагайся дивитись вперед. Не забувай, що твоя витривалість принесе славу імені Єгови. Зосереджуйся на чудовій надії на Царство. Уявляй себе в прийдешньому новому світі та роздумуй про ті благословення, які матимеш в Раю. У той час вже ніхто не піддаватиме сумніву право Єгови на верховну владу, з лиця землі буде знищене зло, а також хвороби і смерть. Надія на виконання таких чудових обітниць сповнить твоє серце радістю, а радість допоможе стійко знести будь-яке випробування. Якщо роздумувати про те, що принесе Боже Царство, страждання в цій системі здаватимуться «короткочасними і легкими» (2 Коринфян 4:17).

20, 21. Чого Єгова сподівається від нас, якщо говорити про витривалість, і що нам слід постановити?

²⁰ Ісус знав, що його послідовники зазнаватимуть труднощів, а отже, їм буде потрібна витривалість (Івана 15:20). Ісус був готовий стати для них провідником, щоб зміцняти їх своїм прикладом (Івана 16:33). Звичайно, Ісус подав досконалий приклад витривалості, проте ми далеко не досконалі. А чого Єгова сподівається від нас? Петро пояснює: «Христос постраждав за вас, залишивши приклад, щоб ви точно йшли його слідами» (1 Петра 2:21). Ісус показав, як справлятися з випробуваннями; він залишив нам приклад, який потрібно наслідуватиa. Кожен вияв його витривалості можна прирівняти до сліду, або відбитка ноги. Ми не в стані досконало наслідувати Ісуса, але з усіх сил намагаймося точно йти його слідами.

²¹ Тож постановімо завжди наслідувати приклад Ісуса. Ніколи не забуваймо: чим точніше ми йдемо Ісусовими слідами, тим легше нам буде витримати «до кінця» — до кінця цієї старої системи або до кінця свого життя. Ми не знаємо, що настане скоріше, і все ж ми впевнені: Єгова цілу вічність буде винагороджувати нас за витривалість (Матвія 24:13).