Служити Єгові з духом самопожертви

«Коли хоче хто йти вслід за Мною,— хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (МАТВІЯ 16:24).

 1. Як Ісус повідомив своїм учням про його неминучу смерть?

В ОКОЛИЦЯХ покритої снігом гори Гермон Ісус Христос досягає головної віхи у своєму житті. Йому залишається жити менше року. Він знає про це, його учні — ні. Тепер прийшов час повідомити їм про це. Щоправда, Ісус вже не раз згадував про свою неминучу смерть, але він вперше висловлюється про це прямо (Матвія 9:15; 12:40). Матвій повідомляє: «Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути,— і воскреснути третього дня» (Матвія 16:21; Марка 8:31, 32).

 2. Якою була Петрова реакція на Ісусові слова про Його майбутні страждання і що відповів Ісус?

² Ісусові дні пораховані. Проте Петро виявляє обурення при такій, здається, неприємній думці. Він не може погодитися з тим, що Месія буде вбитий. Отже, Петро наважується докоряти своєму Вчителю. Він, спонуканий найкращими прагненнями, запально наполягає: «Змилуйся, Господи,— такого Тобі хай не буде!» Але Ісус відразу відкинув Петрову недоречну добрість, як той, хто розчавлює голову отруйній змії. «Відступися від Мене, сатано,— ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (Матвія 16:22, 23).

 3. а) Як Петро мимовільно зробився представником Сатани? б) Яким чином Петро став каменем спотикання на шляху самопожертви?

³ Петро мимовільно зробився представником Сатани. Ісус заперечив так рішуче, як тоді, коли відповідав Сатані в пустині. Там Диявол намагався спокусити Ісуса легким життям і здобуттям царської влади без попереднього страждання (Матвія 4:1—10). Тепер Петро заохочує його змилосердитися над собою. Ісус знає, що це не є волею його Отця. Він повинен був виявляти у своєму житті дух самопожертви, а не потурання своїм бажанням (Матвія 20:28). Петро стає каменем спотикання на цьому шляху; його співчуття, спонукане добрими намірами, стає пасткоюa. А втім, Ісус ясно усвідомлює, що коли б він плекав будь-яку думку про життя без принесения жертви, то втратив би Боже схвалення через те, що потрапив би у смертельні лещата пастки Сатани.

 4. Чому здобуття задоволення у житті шляхом потурання своїм бажанням — не для Ісуса та його послідовників?

⁴ Отже, треба було виправити Петрове ставлення до цієї справи. Його звернення до Ісуса відбивало не Боже міркування, а людське. Здобуття задоволень у житті шляхом потурання своїм бажанням, тобто легкий стиль життя без страждання,— не для Ісуса і не для його послідовників, бо пізніше він звернувся до Петра та до решти учнів: «Коли хоче хто йти вслід за Мною,— хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста [стовпа тортур, НС], та й іде вслід за Мною» (Матвія 16:24).

 5. а) Яка трудність існує в тому, щоб жити по-християнськи? б) До яких трьох важливих справ повинні приготуватися християни?

⁵ Знову і знову Ісус повертається до цієї ключової думки: трудно жити по-християнськи. Щоб бути Ісусовими послідовниками, християни, так само як їхній Керівник, повинні служити Єгові з духом самопожертви (Матвія 10:37—39). Тому він згадує три важливі справи, до виконування яких повинні приготуватися християни: 1) зректися самого себе; 2) взяти свого стовпа тортур; 3) постійно слідувати Йому.

«Коли хоче хто йти вслід за Мною»

 6. а) Яким чином людина зрікається себе? б) Кому ми понад усе повинні догоджати?

⁶ Що означає зректися себе? Це означає, що людина повинна повністю відмовитися від себе, зректися себе. Основне значення грецького слова, перекладеного словом «зректися», є «сказати «ні»; це означає «зовсім відректися». Отже, коли ви погоджуєтеся жити по-християнськи, то з готовністю залишаєте амбіції, відмовляєтесь від власних вигод, прагнень, добробуту і задоволень. По суті, ви віддаєте назавжди ціле своє життя і все, що входить у нього, Богу Єгові. Зректися себе є чимсь більшим, ніж зрекатися час від часу якихось задоволень. Радше це означає, що людина повинна віддати право володіти нею Єгові (1 Коринтян 6:19, 20). Людина, яка зреклася себе, живе для того, щоб задовольняти Бога, а не себе (Римлян 14:8; 15:3). Це значить, що кожної хвилини свого життя ця людина говорить «ні» егоїстичним бажанням і «так» — Єгові.

 7. Що є стовпом тортур для християнина і в якому значенні він носить цей стовп?

⁷ Отже, взяти свій стовп тортур — серйозний вчинок. Носіння стовпа — це символ тягара і смерті. Якщо виникне потреба, християнин готовий зазнати страждань, сорому, катування, а навіть смерті за те, що є послідовником Ісуса Христа. Ісус сказав: «Хто не візьме свого хреста [стовпа тортур, НС], і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Матвія 10:38). Не всі ті, хто страждає, носять стовпа тортур. Злі зазнають багато «мук», але вони не несуть стовпа тортур (Псалом 32:10, Хоменко). Однак життя християнина — це носіння стовпа тортур відданого служіння Єгові.

 8. Який зразок дав своїм послідовникам Ісус?

⁸ Останньою умовою, про яку згадав Ісус, є постійне слідування йому. Ісус вимагає від нас не тільки прийняти і вірувати у те, чого він навчав, але постійно і цілковито наслідувати його зразок у нашому житті. Які є декотрі головні риси, котрі можна побачити в його житті? Коли він давав своїм послідовникам остаточне доручення, то сказав: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, ... навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:19, 20). Ісус проповідував та навчав доброї новини про Боже Царство. Те саме робили його близькі учні і, звичайно, цілий ранній християнський збір. Ця ревна діяльність, а також їхнє відокремлення від світу стягнули на них ненависть та негативне ставлення світу, зробили ще більш важким цей стовп тортур (Івана 15:19, 20; Дії 8:4).

 9. Як Ісус ставився до інших людей?

⁹ Другою видатною рисою Ісусового життя було те, як він ставився до інших людей. Він був доброзичливий та «лагідний і покірливий серцем». Таким чином, Ісусові слухачі відчували себе відновленими духом і підбадьореними завдяки його присутності (Матвія 11:29, Деркач). Він не залякував їх, домагаючись, щоб вони слідували за ним, і не встановлював правила за правилом, згідно з якими вони мали робити це; він не викликав у них почуття провини, щоб примусити їх бути його учнями. Незважаючи на своє саможертовне життя, вони випромінювали щиру радість. Яка ж разюча протилежність тим, хто має світський дух потурання своїм примхам, що характеризує «останні дні»! (2 Тимофія 3:1—4).

Розвивайте і зберігайте Ісусів дух самопожертви

10. а) Згідно із записаним у Филип’ян 2:5—8, як Христос зрікся себе? б) Якщо ми є послідовниками Христа, який склад розуму нам слід виявляти?

¹⁰ Сам Ісус дав приклад самозречення. Він взяв свого стовпа тортур і завжди носив його, виконуючи волю свого Отця. Павло написав християнам у Филипах: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, [не думав про захват, а саме, щоб бути рівним Богові, НС], але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної [на стовпі тортур, НС]» (Филип’ян 2:5—8). Хто ж міг би в більшій мірі зректися себе? Якщо ти належиш до Христа Ісуса і є його послідовником, тобі слід мати такий же склад розуму.

11. Для чиєї волі ми живемо, якщо провадимо саможертовне життя?

¹¹ І апостол Петро говорить про те, що оскільки Ісус постраждав і помер за нас, то християни, неначе добре споряджені воїни, повинні озброюватися таким же духом, як і Христос. Він пише: «Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою, бо хто тілом постраждав, той перестав грішити, щоб решту часу в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі» (1 Петра 3:18; 4:1, 2). Ісусова саможертовна поведінка чітко виявляє його ставлення до виконання Божої волі. Він був відданий своєму присвяченню і завжди ставив волю свого Отця вище власної, навіть під загрозою ганебної смерті (Матвія 6:10; Луки 22:42).

12. Чи саможертовне життя було неприємним для Ісуса? Поясніть.

¹² Хоча Ісусове саможертовне життя було напруженим і важким, він не вважав його неприємним. Радше Ісус відчував задоволення в тому, що підкорявся Божій волі. Виконання праці його Отця було для нього неначе харч. Це приносило йому справжнє задоволення, так само як людина отримує задоволення від смачного обіду (Матвія 4:4; Івана 4:34). Отже, якщо ви хочете у своєму житті мати справжню мету, вам не залишається нічого кращого, як наслідувати Ісусів зразок, розвиваючи його склад розуму.

13. В який спосіб любов є рушійною силою духу самопожертви?

¹³ Яка ж, по суті, рушійна сила стоїть за духом самопожертви? Це любов. Ісус сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:37—39). Християнин не може виявляти послух до цих заповідей і одночасно бути своєкорисливим. Його власне щастя та інтереси повинні передусім керуватися любов’ю до Єгови, а тоді і до ближнього. Таке життя провадив Ісус, і цього він сподівається від своїх послідовників.

14. а) Про які відповідальності повідомляється в Євреїв 13:15, 16? б) Що спонукує нас ревно проповідувати добру новину?

¹⁴ Апостол Павло добре розумів цей закон любові. Він писав: «Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять. Не забувайте ж і про доброчиність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євреїв 13:15, 16). Християни не приносять у жертву Єгові тварин або щось інше, подібне до цього, тому їм не потрібно буквального священика і буквального храму для виконання свого служіння. Ми приносимо свою жертву хвали через Ісуса Христа. І, головним чином, завдяки цій жертві хвали, що є прилюдним свідченням про Боже ім’я, ми виявляємо свою любов до Бога. Особливо наш неегоїстичний дух, який керований любов’ю, спонукує нас із ревністю проповідувати добру новину і старатися бути завжди готовими жертвувати Богові плід своїх уст. Таким чином ми також виявляємо любов до ближнього.

Самопожертва приносить рясні благословення

15. Які запитання щодо самопожертви ми можемо поставити собі?

¹⁵ Зупиніться на хвилинку й задумайтеся над такими запитаннями: чи теперішній стиль мого життя виявляє дух самопожертви? Чи мої цілі зосереджуються на такому житті? Чи члени моєї сім’ї отримують з мого прикладу духовне підкріплення? (Порівняйте 1 Тимофія 5:8). А що можна сказати про сиріт та вдів? Чи їм також приносить щось доброго мій дух самопожертви? (Якова 1:27). Чи можу я збільшити кількість часу, який проводжу у своєму прилюдному принесенні жертви хвали? Чи я можу домагатися привілею піонерського або місіонерського служіння, а може, служіння у домі Бетель; чи можу я переїхати в місцевість, де більша потреба у вісниках Царства?

16. Як винахідливість може допомогти нам провадити саможертовне життя?

¹⁶ Іноді потрібно лише невеликої винахідливості, щоб досягнути свого повного потенціалу в служінні Єгові з духом самопожертви. Наприклад, Жанет, стала піонерка в Еквадорі, працювала на світській роботі з повним робочим днем. Незабаром через її розклад стало неможливо проводити потрібну кількість годин у проповідуванні, щоб бути сталим піонером і мати бадьорий дух. Вона вирішила порозмовляти про цю проблему зі своїм роботодавцем і попросила скоротити години праці. Оскільки він не захотів зробити це, вона пізніше взяла із собою Марію, яка шукала роботи з неповним робочим днем, щоб мати можливість піонерувати. Кожна з них запропонувала присвячувати роботі половину дня, розділивши повний робочий день. Роботодавець погодився на це. Тепер дві сестри є сталими піонерками. Побачивши чудові результати, Каффа, яка також була виснажена роботою з повним робочим днем у цій же фірмі та вела боротьбу, щоб випрацьовувати ціль піонера, взяла із собою Маґалі і дала подібну пропозицію. Цю пропозицію також було прийнято. Таким чином, замість двох сестер, які мало не покинули повночасного служіння, вже чотири сестри в стані піонерувати. Винахідливість та ініціатива оплачуються.

17—21. Як одна подружня пара зробила переоцінку своєї мети в житті і з яким результатом?

¹⁷ Розгляньмо тепер шлях самопожертви, яким крокувала Івона останніх десять років. У травні 1991 року вона написала до Товариства Вартової башти:

¹⁸ «У жовтні 1982 року наша сім’я відвідала Бетель у Брукліні. Побачивши це, я загорілася бажанням працювати там. Прочитавши заяву, я побачила в ній одне вражаюче запитання: «Скільки в середньому годин ти проводив у польовому служінні за останні шість місяців? Якщо в середньому менше десяти, поясни чому». Я не могла знайти дійсного виправдання для себе, отже, встановила ціль і виконувала цю норму протягом п’ятьох місяців.

¹⁹ Хоча я могла навести декілька оправдань того, чому не є піонеркою, але, прочитавши «Щорічник Свідків Єгови за 1983 рік»), переконалася, що інші повинні були подолати ще більші перешкоди, щоб піонерувати. Отже, 1 квітня 1983 року я покинула свою прибуткову роботу з повним робочим днем і стала допоміжним піонером, а в ряди сталих піонерів вступила 1 вересня 1983 року.

²⁰ Радісною подією для мене було те, що у квітні 1985 року я вийшла заміж за одного службового помічника. Через три роки промова на обласному конгресі спонукала мого чоловіка нахилитися до мене і пошепки запитати: «Чи ти бачиш якусь причину, чому я не мав би розпочати піонерське служіння з 1 вересня?» Протягом двох років він працював разом зі мною.

²¹ Мій чоловік також працював протягом двох тижнів на будівельному майданчику при Бруклінському Бетелі і подав заяву на участь у міжнародній будівельній програмі. Отже, у травні 1989 року ми поїхали на один місяць у Нігерію, щоб допомогти в будуванні філіалу. Завтра ми поїдемо в Німеччину, де отримаємо візи до Польщі. Ми сповнені захоплення, бо можемо брати участь у такому історичному будівельному проекті і перебувати в цій галузі повночасного служіння».

22. а) Як ми мимовільно можемо стати каменем спотикання, так само як Петро? б) Від чого не залежить служіння Єгові з духом самопожертви?

²² Якщо ти сам не в стані піонерувати, то чи можеш підбадьорювати тих, хто зайнятий повночасним служіннм, щоб вони трималися їхнього привілею, а можливо, навіть і допомагати їм у цьому? Чи ти будеш таким, як декотрі члени сім’ї або друзі, сповнені добрих намірів, так само як Петро, що радять повночасному служителю заспокоїтись та змилосердитися над собою, не усвідомлюючи, що це може бути каменем спотикання? Щоправда, коли здоров’ю піонера загрожує небезпека або коли він не турбується про свої християнські обов’язки, йому, напевно, треба перервати на якийсь час повночасне служіння. Служіння Єгові з духом самопожертви не залежить від такого звання, як піонер, працівник дому Бетель тощо. Радше воно залежить від того, якими є ми, як ми думаємо, що ми робимо, як ми ставимося до інших, яким є стиль нашого життя.

23. а) Як ми можемо мати постійну радість від того, що співпрацюємо з Богом? б) У чому запевняється нас в Євреїв 6:10—12?

²³ Якщо ми справді маємо дух самопожертви, то матимемо радість від того, що співпрацюємо з Богом (1 Коринтян 3:9). Ми відчуватимемо задоволення, усвідомлюючи, що тішимо серце Єгови (Приповістей 27:11). І ми матимемо запевнення, що Єгова ніколи не забуде і не покине нас доти, доки ми вірні йому (Євреїв 6:10—12).

[Примітка]

Як ви думаєте?

◻ Яким чином Петро мимовільно став каменем спотикання на шляху самопожертви?

◻ Що означає зректися себе?

◻ Яким чином християнин несе свій стовп тортур?

◻ Як ми розвиваємо і зберігаємо дух самопожертви?

◻ Що є рушійною силою, яка стоїть за духом самопожертви?

[Ілюстрація на сторінці 10]

Чи ти готовий зректися самого себе, взяти свого стовпа тортур і завжди слідувати Ісусу?