Розділ 62
Урок смирення
ЗЦІЛИВШИ опанованого демоном юнака поблизу Кесарії Пилипової, Ісус разом з учнями збирається повернутись додому в Капернаум. Проте він хоче подорожувати лише з учнями, щоб дорогою ще раз порозмовляти з ними про свою близьку смерть, а також про відповідальність, яка пізніше буде на них покладена. «Син людський буде відданий у руки людей,— пояснює він їм,— і вони його вб’ють, однак хоча він і буде вбитий, через три дні воскресне».
Ісус вже говорив їм про це, крім того, троє апостолів бачили його преображення, під час якого обговорювалось, що він має «покинути світ», і все ж учні не до кінця розуміють його слова. Хоча жоден з них не наважується заперечувати, що Ісус буде вбитий, як це колись робив Петро, однак вони бояться його розпитувати.
Зрештою вони приходять до Капернаума, який, очевидно, служить свого роду опорним пунктом Ісусової діяльності. Це також рідне місто Петра та кількох інших апостолів. Тут до Петра підходять чоловіки, які збирають храмовий податок. Можливо, вони намагаються звинуватити Ісуса в порушенні традицій і тому питають:
— Хіба ваш учитель не сплачує дводрахмового [тобто храмового] податку?
— Сплачує,— відповідає Петро.
Коли Ісус приходить додому невдовзі після цього, він вже знає, що сталося. Тож, перш ніж Петро встигає щось сказати, Ісус запитує його:
— Як ти вважаєш, Симоне, від кого земні царі беруть мито чи подушний податок: від своїх синів чи від чужих?
— Від чужих,— каже Петро.
— Отже, сини звільнені від податку,— зауважує Ісус. Оскільки Батько Ісуса — Цар Всесвіту і йому поклоняються в храмі, то Син Бога не зобов’язаний платити храмовий податок.
— Але щоб не давати підстави для спотикання,— говорить Ісус,— піди до моря, закинь рибальський гачок і візьми першу зловлену рибу, а коли відкриєш їй рот, знайдеш статер [монету, вартістю чотири драхми]. Тож візьми його та дай за мене і за себе.
Коли в Капернаумі учні збираються разом, можливо, в домі Петра, то запитують Ісуса: «Хто найбільший у небесному царстві?» Ісус знає, чим викликано таке запитання, бо чув, про що вони говорили в дорозі з Кесарії Пилипової. Він питає їх: «Про що ви сперечалися в дорозі?» Учням соромно, бо вони сперечались, хто з них більший, і вони мовчать.
Ісус навчає учнів уже майже три роки, тож хіба така суперечка не дивна? Вона свідчить про те, наскільки сильний вплив має людська недосконалість і релігійне походження. В юдейській релігії, в якій виховувались учні, велике значення надається становищу і посаді. Крім того, Петро, можливо, вважає себе вищим за інших, оскільки Ісус пообіцяв йому дати «ключі» від Царства. Подібні думки, напевно, виникають і в Якова та Івана, бо вони бачили преображення Ісуса.
Хоч би як там було, Ісус намагається виправити їхнє мислення і наводить зворушливий приклад. Він підкликає до себе дитину, ставить її серед них і, обійнявши, говорить: «Якщо ви не навернетесь і не станете, як малі діти, то ніколи не увійдете в небесне царство. Тож, хто впокориться, як ця мала дитина, той і є найбільший у небесному царстві. І якщо хтось приймає таку малу дитину в моє ім’я, той приймає і мене».
Як же чудово Ісус виправляє неправильне мислення своїх учнів! Ісус не сердиться на них, не називає їх гордими, жадібними і честолюбними. Натомість він виправляє їх за допомогою яскравого прикладу: вказує на малих дітей, яким властива простота і відсутність честолюбних прагнень і яким байдуже, хто яке становище займає. Так Ісус показує, що його учням потрібно наслідувати смирення дітей. Ісус робить такий висновок: «Хто поводиться серед усіх вас як менший, той і є великий». Матвія 17:22—27; 18:1—5; Марка 9:30—37; Луки 9:43—48.
▪ Про що знову говорить Ісус по дорозі в Капернаум і як учні реагують на це?
▪ Чому Ісус не зобов’язаний платити храмовий податок, але чому він все ж таки його платить?
▪ Чим, можливо, викликана суперечка між учнями і як Ісус їх виправляє?