А коли не послухає їх,— скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви,— хай буде тобі, як поганин і митник» (Матвія 18:15—17).

Якщо справа не піддавалася вирішенню, то її слід було передати до збору. Спочатку це стосувалося старших Ізраїлю, потім — старійшин християнського збору. Нерозкаяний кривдник мусив бути виключеним зі збору. Власне кажучи, для них він ставав, «як поганин і митник», тобто особою, від котрої євреї трималися осторонь. Ці серйозні заходи не робляться приватно якимось християнином. Вживати таких серйозних заходів можуть лише призначені старійшини, що репрезентують збір. (Порівняйте 1 Коринтян 5:13).

Ситуація, при якій нерозкаяного грішника виключається, описана в Матвія 18:15—17, не стосується незначних суперечок. Ісус мав на увазі серйозні порушення, а не такі, котрі можна було б вирішити між двома причетними до цього особами. Приміром, до таких гріхів належить пліткування, яке може серйозно заплямувати репутацію жертви. Або провина може полягати у фінансових справах, бо у попередніх віршах описувалось Ісусову ілюстрацію про немилосердного раба, якому було прощено великий борг (Матвія 18:23—35). Позика, невиплачена вчасно, може стати лише тимчасовим тертям між двома особами, яке легко усувається. Але це може перерости у серйозний гріх, зокрема злодійство, якщо позичальник вперто не віддає позиченого.

Інші гріхи не можливо просто вирішувати між двома християнами. Під Мойсеєвим Законом серйозні гріхи слід було виявляти (Левит 5:1; Приповістей 29:24). Подібно як і тоді, про тяжкі гріхи, які заплямовують чистість збору, слід повідомляти християнським старійшинам.

А втім, у більшості випадків тертя між християнами не підлягають цій процедурі.