Будь щасливим та організованим

ОРГАНІЗОВАНІСТЬ дає нам можливість добре виконувати свою роботу. Ефективність допомагає якнайкраще використовувати час та ресурси (Галатів 6:16; Филип’ян 3:16; 1 Тимофія 3:2). Але організованість та ефективність — це ще не все. Натхнений псалмоспівець писав: «Щасливий народ, якому Бог — Господь [Єгова, НС]!» (Псалом 144:15, Хоменко). Суть справи полягає в тому, щоб бути і щасливими, і організованими у всьому, що ми робимо.

Організовані і щасливі

Бог Єгова є найвеличнішим взірцем доброї організованості. У всіх його створіннях, починаючи з простих клітин і закінчуючи високоорганізованими живими істотами, від мікроскопічних атомів до колосальних галактик — у всьому видно порядок і точність. Його всесвітні закони дають нам можливість упевнено планувати своє життя. Ми знаємо, що кожного ранку зійде сонце і що після зими настане літо (Буття 8:22; Ісаї 40:26).

Але Єгова не тільки Бог порядку. Він також є «щасливим Богом» (1 Тимофія 1:11, НС; 1 Коринтян 14:33). Факт, що він щасливий, відображається у його творивах. Грайливі кошенята, чудові картини заходу сонця, апетитна їжа, надихаюча музика, заохочуюча праця та безліч інших речей показують, що він хотів, щоб ми втішалися життям. Його закони є не надокучливими перешкодами, а охороною нашого щастя.

Ісус Христос наслідує свого Отця. Він «блаженний [щасливий, НС] і єдиний міцний» і поводиться точно так, як його Отець (1 Тимофія 6:15: Івана 5:19). Коли він трудився зі своїм Отцем під час створення, то був не тільки умілим «майстром». Він був щасливим з того, що робив, «радіючи перед обличчям [Єгови] кожночасно, радіючи на земнім крузі Його, а забава [його] — із синами людськими» (Приповістей 8:30, 31).

Ми хочемо завжди виявляти таку саму доброзичливість, радість та ніжність у стосунках з людьми. Однак деколи в гонитві за ефективністю ми, можливо, забуваємо, що «ходити [Божим] духом» означає також приносити плоди Божого духу (Галатів 5:22—25). Тому постає питання: як можна у нашій власній діяльності та в керуванні працею інших бути організованим і щасливим?

Не будь жорстоким сам до себе

Розгляньмо добру пораду, записану у книзі Приповістей (11:17). Спочатку натхнений письменник каже, що «людина ласкава душі своїй чинить добро». Далі, на відміну від цього, він говорить: «А жорстока замучує тіло своє». У «Новому міжнародному перекладі» (англ.) ці слова звучать так: «Добра людина приносить собі користь, а жорстока — шкоду».

Як же ми можемо бути ненавмисно жорстокими до себе самих? Один із способів — це коли ми діємо з добрих спонук, але є абсолютно неорганізованими. Який результат цього? Один знавець сказав так: «Провал пам’яті, не поставлений на місце документ, наказ, який неправильно зрозуміли, неточно записаний телефонний дзвінок— все це дрібниці, що ведуть до невдачі, «черв’яки», які руйнують ефективність і зводять нанівець найкращі наміри» («Вчись бути ефективним», англ.).

Це погоджується зі словами натхненого письменника, що сказав: «Недбалий у своїй роботі — руїнника брат рідний» (Приповістей 18:9, Хом.). Так, неорганізовані, невмілі люди можуть принести лихо та нещастя і собі, й іншим. З цієї причини люди часто уникають їх. Через власну недбалість вони мучать себе самих.

Живий собака чи мертвий лев?

Однак якщо ставити перед собою занадто високі рівні, також можна стати жорстоким до себе. Згідно зі словами вищезгаданого дослідника ефективності, ми можемо добиватися «рівня бездоганності, якого неможливо повністю досягнути». Наслідком, за його словами, є «розпач і розчарування». Людина, схильна до дріб’язкової точності, може бути організованою, її дії можуть бути ефективними, але вона не буде справді щасливою. Рано чи пізно вона впаде в розпач.

Якщо ми маємо схильність до дріб’язкової точності, нам корисно пам’ятати, що «краще собаці живому, ніж левові мертвому» (Екклезіяста 9:4). Не мається на увазі, що ми буквально загинемо у боротьбі за бездоганність, але ми можемо завдати собі великої шкоди, виснажившись. Згідно з одним джерелом інформації, у це входить «фізичне, емоційне, духовне і розумове виснаження, а також виснаження у спілкуванні з іншими» («Стрес на роботі та виснаження», англ.). Виснажувати свої сили у погоні за недосяжними цілями — це дійсно жорстокість по відношенню до самих себе, і таким способом ми неминуче позбавляємо себе щастя.

Чини добро самому собі

Пам’ятаймо: «Людина ласкава душі своїй чинить добро» (Приповістей 11:17). Ми чинимо собі добро, коли ставимо перед собою реалістичні та розумні цілі, пам’ятаючи, що щасливий Бог Єгова знає наші обмеження (Псалом 103:8—14). Можна бути задоволеними, коли усвідомлюємо свої можливості і «намагаємося» в їх межах добре виконувати свої обов’язки (Євреїв 4:11, Хом.; 2 Тимофія 2:15; 2 Петра 1:10).

Звичайно, завжди є небезпека впасти в іншу крайність — бути занадто добрим до себе. Не забуваймо Ісусової відповіді апостолу Петру, який у ситуації, що вимагала рішучих дій, радив йому: «Пожалій себе, Господи!». Петрове мислення було таким небезпечним, що Ісус промовив: «Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Матвія 16:22, 23, Хом.). Якщо ми чинимо добро самим собі, то не дозволимо собі бути легковажними або потурати власним бажанням. Це може зовсім позбавити нас щастя. Нам потрібна розсудливість, а не фанатизм (Филип’ян 4:5, НС).

Чини добро іншим

Мабуть, книжники і фарисеї Ісусового часу вважали себе дуже ефективними та організованими. У «Біблійному словнику» (англ.) про їхнє поклоніння говориться так: «Кожна біблійна заповідь обплутувалася сіткою дріб’язкових правил. Не приймалося до уваги жодних змін обставин; від кожного єврея невблаганно вимагалося абсолютної слухняності Закону в усіх його подробицях... Деталі закону примножувалися до тих пір, поки релігія не стала ремеслом, а життя — нестерпним тягарем. Люди були духовно понижені до рівня автоматів. Голос сумління приглушувався; жива сила Божого слова послаблювалася і задушувалася масою нескінченних правил».

Не дивно, що Ісус Христос засудив їх за це. «В’яжуть важкі тягарі, які тяжко носити,— говорив він,— і кладуть їх на плечі людям; самі ж не хочуть і пальцем доторкнутися їх» (Матвія 23:4, Деркач). Люблячі старійшини стримуються від того, щоб обтяжувати отару масою дріб’язкових правил та постанов. Вони чинять Божій отарі добро і цим наслідують добрий і підкріпляючий приклад Ісуса Христа (Матвія 11:28—30; Филип’ян 2:1—5).

Навіть якщо організаційних обов’язків стає все більше і більше, турботливі старійшини не забуватимуть, що вони мають справу з людьми — людьми, яких любить Бог (1 Петра 5:2, 3, 7; 1 Івана 4:8—10). Вони ніколи не будуть настільки зайнятими організаційними справами чи порядком виконання праці, щоб забути свою головну роль пастирів, охоронців та захисників отари (Приповістей 3:3; 19:22; 21:21; Ісаї 32:1, 2; Єремії 23:3, 4).

Надмірна заклопотаність графіками та числами може, наприклад, витіснити турботу про людей. Подумаймо про водія автобуса, який вважає, що його головним обов’язком є будь-якою ціною точно дотримуватися графіка. Він прагне проїхати з одного кінця маршруту в інший, точно вклавшись у відведений час. Але, на жаль, пасажири, на його думку, перешкоджають цьому. Вони повільні та неорганізовані і завжди приходять на автобусну зупинку тоді, коли автобус уже рушає. Замість того щоб пригадати, що весь зміст його роботи полягає у служінні потребам пасажирів, він уважає їх перешкодою ефективній праці і уникає їх.

Турбуйся про кожну особу

У сліпій гонитві за ефективністю часто ігноруються потреби людей. Слабші, менш працездатні особи деколи вважаються тягарем. Наслідки цього жахливі. Наприклад, у стародавньому грецькому місті-державі Спарта слабих та хворобливих дітей залишали, щоб вони помирали. З них не вийшли б сильні, вправні воїни, які захищали б сильну, процвітаючу державу. «Коли народжувалася дитина,— говорить філософ Бертранд Рассел,— батько приносив її до старійшин його роду на перевірку: якщо вона була здоровою, її віддавали батькові на виховання, якщо ні — її вкидали у глибоку яму з водою» («Історія західної філософії», англ.).

Така безжалісна держава відзначалася не щастям, а жорстокістю і строгістю. (Порівняйте Екклезіяста 8:9). Звичайно, володарі Спарти були впевнені, що досягнення ефективності оправдує такі дії, однак у їхній поведінці не було і тіні милосердя чи доброти. Їхній спосіб дій не був Божим (Псалом 41:2; Приповістей 14:21). На відміну від них, наглядачі у християнському зборі пам’ятають, що всі Божі вівці є цінними в його очах, і чинять добро кожній з них. Вони доглядають не тільки 99 здорових, але також одну слабу або душевно стривожену (Матвія 18:12—14; Дії 20:28; 1 Солунян 5:14, 15; 1 Петра 5:7).

Будь близьким до отари

Старійшини залишаються близькими до отари, довіреної під їхню опіку. Однак сучасні дослідники ділових стосунків можуть говорити, що для максимальної ефективності керівник чи наглядач повинен триматися від підлеглих на відстані. Один дослідник так описує різні результати, отримані офіцером повітряних сил, коли він був близьким до своїх підлеглих і коли він тримався від них на відстані: «Коли у нього були тісні взаємини з офіцерами, вони почували себе безпечно і не дуже турбувалися ефективністю роботи своїх підрозділів. Як тільки він почав вести себе стриманіше, даючи зрозуміти свою вищість, підлеглі йому командири почали хвилюватися... і їхнє переживання відбилося на якості виконання роботи. У результаті цього ефективність роботи частини значно зросла» («Що таке організація», англ.).

Однак християнський збір не є військовою організацією. Християнські старійшини, що наглядають за працею інших, наслідують Ісуса Христа. Він завжди був близьким до своїх учнів (Матвія 12:49, 50; Івана 13:34, 35). Він ніколи не використовував їхніх хвилювань, щоб змушувати до більшої віддачі. Він будував між собою і ними міцні узи довір’я і взаєморозуміння. Його учні відзначалися тісними зв’язками ніжної прив’язаності (1 Солунян 2:7, 8). Коли існує така близькість, щаслива отара, спонукувана любов’ю до Бога, сприйматиме керівництво без примусу і з усіх сил охоче служитиме Богові. (Порівняйте Вихід 35:21).

Багато біблійних віршів описують такі риси християн, як щастя та любов до братів (Матвія 5:3—12; 1 Коринтян 13:1—13). Але порівняно небагато підкреслює потребу ефективності праці. Звичайно, існує велика потреба в добрій організованості. Божі люди завжди були організованими. Але подумаймо, як часто письменники псалмів описують Божих слуг як щасливих людей. Псалом 119, у якому багато говориться про закони, нагадування та заповіді Єгови, починається такими словами: «Щасливі ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Господнім законом. Щасливі ті, що його свідоцтва пильнують, шукають його всім серцем» (Псалом 119:1, 2, Хом.). Чи ти можеш бути і організованим, і щасливим?

[Ілюстрація на сторінці 28]

Армілярна сфера. Давній винахід для визначення координат великих небесних світил.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Єгова, як люблячий Пастир, є Богом не тільки порядку, але й щастя.

[Відомості про джерело]

Garo Nalbandian