Нагірна Проповідь. „Не кляніться зовсім”

ОБГОВОРИВШИ справу про перелюб та розвід, у Своїй Нагірній Проповіді Ісус тоді звернув увагу на клятви. Він сказав: „Ще ви чули, що було стародавнім наказане: ,Не клянись неправдиво’, але ,виконуй клятви свої перед Господом [Єговою, НС]’”.— Матвія 5:33.

Євреї, слухаючі Ісусову проповідь знали, що їхні предки були добре ознайомлені з Мойсеєвим законом про клятви. Деколи, заприсягати було примусово. (2 Мойсеєва 22:10, 11; 4 Мойсеєва 5:21, 22) Повторно Боже Слово нагадує на важливість, щоб виконувати присяги.— 4 Мойсеєва 30:2, 3; 5 Мойсеєва 23:21—23; Екклезіястова 5:4, 5.

„А Я вам кажу”, продовжує Ісус, „не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю,— бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною”.— Матвія 5:34—36.

Чи Ісус мав намір скасувати всі присяги й клятви? Ні, бо Божий закон, наказуючий заприсягати на деяких оказіях ще був у силі. (Галатів 4:4) На суді перед первосвящеником, Ісус не противився, коли Йому казали присягати. (Матвія 26:63, 64) Коли Ісус сказав, щоб люди „не клялись зовсім”, то мав на думці зіпсуття та перекручення клятви. А як це?

Клятви про яких Біблія сприятливо згадує завжди стосувались до таких важливих справ, як вирішування правдивого поклоніння, коли складали угоди та свідчили по судових переслуханнях. (1 Мойсеєва 24:2—4, 9; 31:44, 50, 53; 2 Мойсеєва 22:10, 11) Проте, із збігом часу, євреї призвичаїлись давати клятви в різноманітних щоденних справах. Наприклад, стародавні рабинські писання згадують декотрих осіб, які заприсягали не спати, не говорити, не проходжуватись і не мати статевих зносин з їхніми дружинами. Коли давали клятви, то вживали слово „корван”, означаючи „дар присвячений Богові”. Вони вірили, що вимовлянням того слова, вони признавали, що деякі речі були заборонені для них та інших так як храмові жертви. У цьому відношенні Ісус сказав фарисеям:

„Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання. Бо Мойсей наказав: ,Шануй батька свого та матір свою’, та: ,Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре’. А ви кажете: ,Коли скаже хто батькові чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили”.— Марка 7:9—13.

Спосіб, яким давали клятви чи присяги, також дуже зіпсувався. Замість наслідувати біблійні приклади відносно присяг у Боже ім’я, то популярний звичай став присягати „небом”, „землею”, „Єрусалимом”, а навіть „головою” (або життям) іншої людини. (5 Мойсеєва 6:13; Даниїла 12:7) Між єврейською владою часто виникала суперечка про те чи різні клятви, яких давалося в ім’я таких створених речей були законні. Очевидно деякі особи відчували, що вони могли безкарно зрікатись клятви.— Порівняйте з Єв. Матвія 23:16—22.

Проте, Ісус показав, що тому що небо було „Божий престол”, земля, „підніжок ногам Його”, а Єрусалим „місто Великого Царя”, то присягати ними було таке саме, як би дати присягу в Боже ім’я. (Ісаї 66:1; Псалом 48:3) Подібно, клястися „головою”, або чиїмсь життям було таке саме як би присягати в Боже ім’я, тому що Він є Автором життя і підтримує його; жодна людина не має влади над своїм життям, щоб могла ,вчинити волосинку білою чи чорною’.— Псалом 36:10.

Знеохочуючи нерозбірливі присяги чи клятви, Ісус продовжує: „Ваше ж слово хай буде: ,так-так’ ,ні-ні’. А що більше над це, то те від лукавого”.— Матвія 5:37.

Тому що було багато неправди та обману, то люди часто давали клятву, щоб їм довіряли. Але, Ісус показав, що в щоденних справах, тільки слово Так або Ні повинно вистачати й їх не потрібно було підкріпляти клятвою. Людина, відчуваюча, що вона завжди мусить говорити щось „більше” від цього, підкріпляти те що говорить ,клятвою’ показує, що сама є особою, якій в основному не можна довіряти. Такі особи відбивають дух „лукавого”, Сатани Диявола, якого Біблія називає „батько неправди”.— Івана 8:44; Якова 5:12.