Зрада й арешт Христа

Вже далеко за північ. Священики погодились заплатити Юді 30 срібняків за зраду Ісуса. Тож тепер Юда веде численний натовп старших священиків і фарисеїв на його пошуки. Їх супроводжує озброєний загін римських воїнів на чолі з воєначальником.

Очевидно, коли Ісус відправив Юду з пасхальної вечері, той відразу пішов до старших священиків (Івана 13:27). Вони зібрали свою варту, а також загін воїнів, і спочатку Юда повів їх, можливо, туди, де Ісус святкував з апостолами Пасху. Тепер же вся юрба, перетнувши долину Кедрон, прямує до саду. Вороги несуть з собою не тільки зброю, але й світильники і смолоскипи, тому що хочуть неодмінно розшукати Ісуса.

Юда веде всіх на Оливкову гору. Він впевнений, що знає, де його знайти. Протягом останнього тижня, коли Ісус і апостоли ходили з Віфанії в Єрусалим і назад, вони часто зупинялися у Гефсиманському саду. Але зараз ніч, і Ісус, мабуть, перебуває в тіні оливкових дерев. Як же воїни, які, можливо, ніколи не бачили Ісуса, впізнають його? Юда каже, що подасть їм знак: «Той, кого я поцілую,— це він. Схопіть його і відведіть під вартою» (Марка 14:44).

Привівши натовп у сад, Юда бачить Ісуса з апостолами і підходить прямо до нього.

— Вітаю, Учителю! — промовляє він до Ісуса і ніжно цілує його.

— Чоловіче, навіщо ти прийшов? — каже Ісус (Матвія 26:49, 50). І, відповідаючи на своє запитання, він продовжує: «Юдо, ти зраджуєш Сина людського поцілунком?» (Луки 22:48). Але досить говорити зі зрадником!

Ісус виходить вперед, щоб його було добре видно у світлі смолоскипів та світильників, і запитує:

— Кого ви шукаєте?

— Ісуса назарянина,— лунає відповідь з натовпу.

— Це я,— сміливо відповідає Ісус (Івана 18:4, 5). Не знаючи, чого від нього чекати, чоловіки падають на землю.

Ісус не намагається використати цю можливість, щоб втекти під покровом ночі, а знову запитує, кого вони шукають, і чує у відповідь:

— Ісуса назарянина.

— Я ж сказав вам, що це я,— спокійно говорить Ісус.— І якщо ви шукаєте мене, то відпустіть інших.

Навіть у цю вирішальну мить Ісус пам’ятає про те, що казав раніше,— що не втратить жодного з апостолів (Івана 6:39; 17:12). Він зберіг своїх вірних апостолів і не втратив жодного з них, крім Юди, «сина загибелі» (Івана 18:7—9). Тож тепер Ісус просить відпустити його вірних послідовників.

Коли воїни підводяться і підходять до Ісуса, апостоли починають розуміти, що відбувається, і запитують: «Господи, може, нам вдарити мечем?» (Луки 22:49). Перш ніж Ісус встигає відповісти, Петро вихоплює один з двох мечів, які вони мають з собою, вдаряє Малха, раба первосвященика, і відсікає йому праве вухо.

Але Ісус торкається до вуха Малха і зціляє його. Далі він дає важливий урок, наказуючи Петрові: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьметься за меча, від меча й загине». Ісус дозволяє заарештувати себе і пояснює чому: «Як тоді виконалися б слова з Писання про те, що саме так має статися?» (Матвія 26:52, 54). Він додає: «Невже я не вип’ю чаші, яку дав мені Батько?» (Івана 18:11). Ісус готовий повністю виконати Божу волю, навіть якщо для цього потрібно піти на смерть.

Потім Ісус звертається до натовпу: «Хіба я розбійник, що ви прийшли арештувати мене з мечами й палицями? Я день у день сидів з вами, навчаючи в храмі, та ви не брали мене під варту. Однак усе це відбувається, щоб сповнилися писання пророків» (Матвія 26:55, 56).

Тоді воїни, воєначальник і юдейська варта хапають Ісуса і зв’язують його. Побачивши це, апостоли втікають. Проте «один юнак» — мабуть, учень Марко,— залишається серед натовпу і йде за Ісусом (Марка 14:51). Його впізнають і намагаються схопити, але він залишає свій одяг з лляного полотна і втікає.