Біблійна книга 41. Марка

Письменник: Марко

Місце написання: Рим

Написання закінчено: бл. 60—65 року н. е.

Описаний період: 29—33 роки н. е.

КОЛИ Ісуса заарештували в Гефсиманії, а його апостоли втекли, слідом за ним пішов «один юнак, який накинув на голе тіло вбрання з тонкого лляного полотна». Коли юрба спробувала схопити і його, «він залишив свій лляний одяг і втік голий». Загалом вважають, що цим юнаком був Марко. У книзі Дії про нього згадано як про «Івана, якого називають Марком». Можливо, Марко походив з заможної родини в Єрусалимі, в якої був власний будинок і прислуга. Його мати, Марія, також була християнкою, і в її домі проводились зібрання раннього збору. Коли ангел звільнив Петра з в’язниці, апостол пішов саме до цього дому, де якраз зібрались брати (Марка 14:51, 52; Дії 12:12, 13).

² Місіонер Варнава, левит з Кіпру, був двоюрідним братом Марка (Дії 4:36; Кол. 4:10). Коли Варнава прибув з Павлом до Єрусалима, аби надати допомогу тим, хто постраждав від голоду, Марко теж познайомився з Павлом. Спілкування зі збором та ревними приїжджими служителями, безсумнівно, спонукало Марка до місіонерського служіння. Тож він приєднався до Павла та Варнави, аби допомагати їм під час їхньої першої місіонерської подорожі. Але з певних причин у Пергії (Памфілія) Марко залишив їх та повернувся до Єрусалима (Дії 11:29, 30; 12:25; 13:5, 13). Саме тому Павло не захотів брати Марка у другу місіонерську подорож, і це призвело до розриву між ним та Варнавою. Тож Павло вибрав собі супутником Силу, а Варнава взяв свого двоюрідного брата Марка і поплив з ним до Кіпру (Дії 15:36—41).

³ Марко добре зарекомендував себе у служінні і став цінним помічником не лише для Варнави, але згодом і для апостолів Петра й Павла. Марко був з Павлом у Римі (бл. 60—61 року н. е.), коли Павло відбував там своє перше ув’язнення (Филим. 1, 24). Згодом, між 62 та 64 роками н. е., Марко перебував з Петром у Вавилоні (1 Пет. 5:13). Павло знову потрапляє до в’язниці в Римі, ймовірно, у 65 році н. е., і в листі він просить Тимофія привести з собою Марка, кажучи: «Я потребую його допомоги» (2 Тим. 1:8; 4:11). Це остання згадка про Марка у Біблії.

⁴ Саме Маркові приписують укладення цього найкоротшого з Євангелій. Він співпрацював з Ісусовими апостолами і присвятив своє життя служінню добрій новині. Але Марко не був одним з 12 апостолів чи найближчих товаришів Ісуса. Звідки ж він міг знати стільки подробиць, які так оживляють цілу його розповідь про Ісусове служіння? Згідно з найдавнішою традицією, відповідно до тверджень Папія, Орігена і Тертулліана, Марко черпав інформацію від Петра, з яким близько товаришувавa. Петро навіть називав його «мій син» (1 Пет. 5:13). Петро був очевидцем майже всіх подій, котрі описав Марко, тож саме від нього Марко міг почути багато цікавих подробиць, які не згадуються в інших Євангеліях. Наприклад, Марко згадує про «найманих робітників», які працювали у Зеведея; про прокаженого, котрий благав Ісуса, «впавши на коліна»; про одержимого демонами чоловіка, який «ранив себе камінням», а також про Ісусове пророцтво стосовно ‘приходу Сина людського з великою силою та славою’, яке він промовив, коли сидів на Оливковій горі, «звідки було видно храм» (Марка 1:20, 40; 5:5; 13:3, 26).

⁵ Сам Петро був надзвичайно емоційною людиною, тож міг зрозуміти Ісусові почуття й переживання та добре передати їх Маркові. Ось чому Марко часто описує, як Ісус почувався і як реагував на певні речі; наприклад, він повідомляє, що Ісус подивився «на них з обуренням» і «до глибини душі засмутився», а також що він «глибоко зітхнув» (3:5; 7:34; 8:12). Саме Марко розповідає нам про почуття Ісуса до багатого молодого начальника, написавши, що він ‘пройнявся до нього любов’ю’ (10:21). А скільки тепла ми знаходимо в описі того, як Ісус не тільки поставив малу дитину серед своїх учнів, але й ‘обійняв її’, і як іншого разу ‘він пригортав дітей’ до себе! (9:36; 10:13—16).

⁶ У стилі Марка — імпульсивному, живому, енергійному, барвистому та образному — віддзеркалюються певні риси характеру Петра. Складається враження, що він не встигає розповідати, що́ відбувалося. Наприклад, він часто вживає слово «відразу», утримуючи надзвичайно швидкий темп розвитку подій.

⁷ Хоча у Марка був доступ до Євангелія Матвія і лише 7 відсотків поданої ним інформації не міститься в інших Євангеліях, було б помилкою вважати, що Марко просто коротко переповів Євангеліє Матвія, додавши кілька подробиць. Матвій зобразив Ісуса як обіцяного Месію і Царя, Марко ж розглядає Ісусове життя та діяльність під іншим кутом. Він представляє Ісуса як Божого Сина, що чинить чуда, а також як переможного Спасителя. Марко більше зосереджується на діяльності Христа, а не на його проповідях та навчанні. Він подає відносно небагато притч, а також одну з довших Ісусових промов, Нагірну ж проповідь взагалі пропускає. Саме тому Євангеліє Марка коротше, хоч у ньому описано стільки ж подій, скільки й в інших Євангеліях. У ньому розповідається принаймні про 19 чуд.

⁸ Матвій написав своє Євангеліє для євреїв, а Марко, очевидно, писав перш за все для римлян. Звідки ми це знаємо? Марко згадує Закон Мойсея лише тоді, коли описує розмови, які стосуються Закону, а родоводу Ісуса взагалі не наводить. Він підкреслює, що Христове євангеліє має велике значення для всіх. Марко детальніше пояснює єврейські звичаї та вчення, з якими читачі неєврейського походження могли бути незнайомі (2:18; 7:3, 4; 14:12; 15:42). Він подає переклад арамейських висловів (3:17; 5:41; 7:11, 34; 14:36; 15:22, 34). Згадуючи географічні назви та рослини Палестини, Марко дає до них деякі пояснення (1:5, 13; 11:13; 13:3). Вартість єврейських монет він подає в римських грошових одиницях (12:42, примітка). І він вживає більше латинських слів, ніж інші письменники Євангелій, наприклад, speculator (охоронець), praetorium (намісницький палац) та centurio (сотник) (6:27; 15:16, 39).

⁹ Оскільки все вказує на те, що Марко в першу чергу писав для римлян, то, найімовірніше, він уклав своє Євангеліє у Римі. Найраніша традиція, а також зміст книги підводять до висновку, що це відбулося там під час чи то першого, чи другого ув’язнення апостола Павла, тобто в період 60—65 років н. е. Протягом тих років Марко принаймні раз, а можливо, й два рази, побував у Римі. Усі авторитетні джерела другого і третього століть підтверджують, що цю книгу написав Марко. У середині другого століття це Євангеліє вже було поширене серед християн. Його достовірність підтверджується тим фактом, що воно міститься у всіх ранніх списках Християнських Грецьких Писань.

¹⁰ Однак не можна вважати достовірним ні довге, ні коротке закінчення, яке іноді додають після 8-го вірша 16-го розділу. Їх немає у більшості стародавніх рукописів, наприклад, у Сінайському кодексі та Ватиканському кодексі 1209. Євсевій та Ієронім, вчені четвертого століття, погоджуються, що автентичний текст закінчується словами «бо боялися». Інші закінчення, мабуть, додали для того, аби не складалось враження, що Євангеліє обривається.

¹¹ Оповідь Марка є точною — адже його Євангеліє цілковито узгоджується не лише з іншими Євангеліями, але й з усім Святим Письмом, від Буття до Об’явлення. Більш того, це Євангеліє неодноразово зображає Ісуса як того, хто має владу,— і він не тільки авторитетно промовляє, але й має владу над силами природи, над Сатаною і демонами, над хворобами й немочами і навіть над смертю. Отож Марко починає свою розповідь захопливим вступом: «Початок доброї новини про Ісуса Христа». Його прихід і служіння були «доброю новиною», тому вивчення Євангелія Марка має бути корисним для всіх читачів. Події, описані Марком, охоплюють період з весни 29 року н. е. до весни 33 року н. е.

ЧОМУ КОРИСНА

¹² Завдяки такому яскравому опису Ісуса Христа усі читачі Євангелія від Марка — від часу ранніх християн і аж дотепер — можуть розпізнати сповнення багатьох пророцтв про Месію, записаних в Єврейських Писаннях. Від поданої на початку цитати: «Ось я посилаю перед твоїм обличчям свого вісника» — до слів Ісуса, які він у муках промовив на стовпі: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» — ціла розповідь Марка про Ісусове ревне служіння узгоджується з тим, що було передречено в Єврейських Писаннях (Марка 1:2; 15:34; Мал. 3:1; Пс. 22:2). Крім того, Ісусові чуда й дивовижні вчинки, його здорова наука і те, що він бездоганно спростовував закиди, цілковито покладався на Слово і дух Єгови, а також дбайливо пас овець,— усе це доводить, що він був Тим, хто прийшов з владою як Божий Син. Ісус навчав «як людина, котра має владу» — владу від Єгови. Він наголошував на ‘проповідуванні доброї новини від Бога’ про те, що «Боже царство наблизилось», і вважав це своєю найважливішою працею тут на землі. Ісусове навчання приносить безцінний пожиток усім тим, хто на нього зважає (Марка 1:22, 14, 15).

¹³ Ісус сказав своїм учням: «Вам дано зрозуміти священну таємницю Божого царства». Марко вживає вираз «Боже царство» 14 разів і подає багато провідних принципів, яких мають триматися ті, хто завдяки Царству сподівається отримати життя. Ісус промовив: «Хто погубить свою душу заради мене і доброї новини, той врятує її». Слід усувати все, що перешкоджає отримати життя: «Ліпше тобі увійти в Боже царство однооким, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну». Крім того, Ісус заявив: «Якщо хтось не прийме Божого царства так, як дитя, то ніколи в нього не ввійде», а також: «Як тяжко тим, що мають гроші, ввійти в Боже царство!» Він запевнив: той, хто розуміє, що дотримання двох найбільших заповідей набагато цінніше від усіх цілопалень та жертв, «недалеко від Божого царства». Ці та інші повчання в Євангелії Марка, що пов’язані з Царством, містять багато корисних порад, які ми можемо застосовувати в щоденному житті (4:11; 8:35; 9:43—48; 10:13—15, 23—25; 12:28—34).

¹⁴ Добру новину «від Марка» можна всю прочитати, мабуть, за годину чи дві, і читач знайде в ній захопливу та динамічну оповідь про служіння Ісуса. Якщо читати цю натхнену розповідь за один раз, а також глибше вивчати й обдумувати її, то ми отримуватимемо багато користі. У наш час, так само як і в першому столітті, Євангеліє Марка дуже допомагає християнам, які зазнаю́ть переслідувань. Адже правдиві християни переживають сьогодні «скрутні часи, коли жити... дуже важко». Тож їм просто необхідне таке натхнене керівництво, яке містить ця розповідь про Ісуса Христа, котрий є нашим Взірцем. Читайте це Євангеліє, уявляйте описані там драматичні події і сповнюйтесь наснаги, щоб іти слідами Ісуса — Керівника, завдяки якому ми маємо віру, та Удосконалювача нашої віри,— іти з такою ж непереможною радістю, яку виявляв він (2 Тим. 3:1; Євр. 12:2). Пам’ятайте, Ісус був людиною дії, майте таку ж ревність, як він, і наслідуйте його безкомпромісну непорочність та мужність, які він виявляв, коли зазнавав випробувань і протидії. Знайдіть для себе підбадьорливі думки у цій змістовній частині натхнених Писань. Нехай вона допомагає вам в бігу до вічного життя!

[Примітка]