Розділ 121

Перед Синедріоном, а потім до Пилата

НІЧ підходить до кінця. Петро вже тричі зрікся Ісуса, а члени Синедріону закінчили свою пародію на суд і розійшлися. Але в п’ятницю на світанку, вони збираються знову, цього разу в залі Синедріону. Очевидно, вони хочуть надати нічному суду законний вигляд. Коли до них приводять Ісуса, вони питають його те саме, що й вночі:

— Якщо ти Христос, скажи це.

— Навіть якби я вам сказав,— відповідає Ісус,— ви ніколи б не повірили, а якби запитав, ніколи б не відповіли.

Однак Ісус сміливо підтверджує, хто він:

— Відтепер Син людський сидітиме біля могутньої Божої правиці.

— Значить, ти Божий Син? — запитують всі вони.

— Ви самі кажете, що це я,— відповідає Ісус.

Для цих чоловіків, які задумали вбивство, такої відповіді достатньо. Вони вважають її богохульством. «Хіба треба нам ще якогось свідчення? — вигукують вони.— Ми ж на власні вуха чули це з його уст». Тож, зв’язавши Ісуса, вони відводять його і віддають римському наміснику Понтію Пилату.

За цим судилищем спостерігає Юда, Ісусів зрадник. Коли він бачить, що Ісуса засудили, його починає мучити сильне почуття вини. Тому він іде до старших священиків та старійшин і повертає їм тридцять срібняків, пояснюючи: «Згрішив я, бо видав праведну людину!»

«А нам що до того? Це твоя справа»,— безсердечно кажуть вони. Тоді Юда кидає срібняки в храмі, іде звідти і намагається повіситись. Однак гілка, до якої він прив’язує мотузку, очевидно, ламається, і його тіло падає та розбивається об каміння.

Старші священики не знають, що робити зі срібняками. «Не можна вкинути їх у священну скарбницю,— розмірковують вони,— бо це плата за кров». Тож, порадившись, вони купують за ті гроші гончарське поле, щоб ховати чужинців. Тому його називають «Полем крові».

Рано-вранці Ісуса приводять до палацу намісника. Юдеї, які привели Ісуса, не входять з ним у палац, бо вважають, що таке близьке спілкування з язичниками опоганить їх. Пилат, виявляючи розуміння, виходить до них і питає:

— У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?

— Якби він не був злочинцем, ми б його до тебе не привели,— відповідають вони.

Не бажаючи втягуватись у цю справу, Пилат пропонує:

— Забирайте його і самі судіть за вашим Законом.

Юдеї не погоджуються: «За Законом ми нікого не можемо вбити»,— і цим виявляють, що задумали вбивство. Якщо вони вб’ють Ісуса під час Пасхи, то це може викликати незадоволення народу, тому що багато людей глибоко поважають його. Якщо ж їм вдасться добитися того, щоб Ісуса стратили римляни за політичним звинуваченням, то так вони уникнуть відповідальності перед народом.

Тому релігійні провідники, не згадуючи свого попереднього суду, під час якого визнали Ісуса винним у богохульстві, тепер вигадують інші звинувачення. Вони висувають проти нього звинувачення, яке складається з трьох пунктів: «Ми виявили, що цей чоловік [1] баламутить наш народ, [2] забороняє платити податки кесарю і [3] говорить про себе, що він Христос, цар».

Звинувачення в тому, що Ісус називає себе царем, непокоїть Пилата. Тому він знову входить у палац, кличе до себе Ісуса й запитує: «Ти цар юдейський?» Іншими словами, чи ти порушив закон, оголосивши себе царем і пішовши проти цезаря?

Ісус хоче дізнатись, що Пилату вже відомо про нього, тому він питає: «Ти сам так думаєш? Чи, може, почув про мене від інших?»

Пилат дає зрозуміти, що йому нічого не відомо про Ісуса і що він хоче знати факти. «Хіба я юдей? — відповідає він.— Мені тебе видав твій власний народ і старші священики. Що ж ти зробив?»

Ісус не намагається ухилитись від обговорення цього питання — питання про царство. Відповідь Ісуса, без сумніву, дивує Пилата. Луки 22:66—23:3; Матвія 27:1—11; Марка 15:1; Івана 18:28—35; Дії 1:16—20.

▪ З якою метою Синедріон знову збирається зранку?

▪ Як помирає Юда і що роблять з тридцятьма срібняками?

▪ Чому юдеї не вбивають Ісуса самі, а хочуть, щоб його вбили римляни?

▪ Які звинувачення юдеї висувають проти Ісуса?