Сирійська Пешітта — вікно в історію перших перекладів Біблії

ПЕРЕД тим як Ісус повернувся на небо, він наказав своїм учням свідчити про нього «в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Учні ревно і з мужністю виконували це завдання. Однак невдовзі їхня проповідницька діяльність в Єрусалимі викликала сильну протидію, внаслідок чого Степан загинув мученицькою смертю. Чимало Ісусових послідовників утекло до одного з найбільших міст Римської імперії, сирійської Антіохії, що лежала приблизно за 550 кілометрів на північ від Єрусалима (Дії 11:19).

Учні продовжували проповідувати в Антіохії «добру новину» про Ісуса, і багато неєвреїв стало християнами (Дії 11:20, 21). Хоча більшість мешканців міста розмовляла грецькою, для людей, що жили за його межами і в провінції, рідною мовою була сирійська.

У другому столітті ставало дедалі більше християн, які розмовляли сирійською, і тому виникла потреба у перекладі «доброї новини» їхньою мовою. Тож, здається, що перший переклад деяких частин Християнських Грецьких Писань з’явився саме сирійською, а не латинською мовою.

Близько 170 року н. е. сирійський письменник Татіан (приблизно 120—173 роки н. е.) об’єднав тексти чотирьох канонічних Євангелій в одну працю, котра була написана грецькою або сирійською мовою і стала відома як «Діатессарон», що в перекладі з грецької означає «через чотири [Євангелія]». Пізніше Єфрем Сирін (приблизно 310—373 роки н. е.) написав коментар до «Діатессарона», тому можна дійти висновку, що ця праця була поширена серед християн у Сирії.

«Діатессарон» має важливе значення і сьогодні. Чому? У XIX сторіччі деякі вчені стверджували, що Євангелія були написані аж у другому столітті, між 130 і 170 роками н. е., а отже не можуть вважатися правдивими оповідями про життя Ісуса. Однак з того часу знайшли чимало давніх копій «Діатессарона», які доводять, що Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана були широко розповсюджені ще до середини другого століття. Тож ці біблійні книги мали бути написані раніше. Крім того, за основу «Діатессарона» Татіан взяв не так звані апокрифічні Євангелія, а виключно чотири загальноприйняті Євангелія. Це показує, що апокрифічні Євангелія не вважалися достовірними і канонічними.

До початку V століття у північній Месопотамії став загальновизнаним один переклад Біблії сирійською мовою. Імовірно, він був зроблений у другому чи третьому столітті н. е., і до нього увійшли всі книги Біблії, крім 2 Петра, 2 і 3 Івана, Юди та Об’явлення. Цей переклад відомий як Пешітта, що означає «простий» або «ясний». Пешітту з упевненістю можна назвати однією з найдавніших і найважливіших спроб донести біблійну звістку до якомога більшої кількості людей.

Цікаво, що на одному рукописі Пешітти стоїть дата, яка відповідає 459—460 рокам н. е., що робить його найдавнішим датованим біблійним манускриптом. Приблизно 508 року н. е. Пешітту було переглянуто і додано до неї п’ять пропущених біблійних книг. Ця праця стала відома як Філоксенівський сирійський переклад (інша назва — переклад Філоксена).

До XIX сторіччя майже всі відомі копії Християнських Грецьких Писань грецькою мовою були датовані п’ятим століттям чи пізніше. Тому біблеїсти особливо цікавилися такими ранніми перекладами, як латинська Вульгата і сирійська Пешітта. У той час дехто вважав, що Пешітта — це виправлена версія давнішого сирійського перекладу, якого не було знайдено. І оскільки Біблію сирійською мовою почали перекладати у другому столітті, такий давньосирійський переклад міг пролити світло на текст ранніх біблійних рукописів. Він став би неоціненним скарбом для дослідників Біблії! Але чи він дійсно існував? І чи його знайшли?

Так, причому було знайдено аж два давньосирійські рукописи. Перший датується п’ятим сторіччям. Він був серед численних сирійських манускриптів в одному монастирі в Нітрійській пустелі (Єгипет), які 1842 року перейшли у власність Британського музею. Цей дорогоцінний манускрипт стали називати К’юртонським сирійським рукописом, тому що його знайшов і опублікував Вільям К’юртон, помічник хранителя рукописів у музеї. Він складається з чотирьох Євангелій, поміщених у такому порядку: від Матвія, Марка, Івана і від Луки.

Другий давньосирійський рукопис, який дійшов до нашого часу,— це Сінайський сирійський рукопис. Його знахідка пов’язана з подорожжю згаданих на початку статті сестер-близнючок. Хоча Агнес не мала університетської освіти, вона знала вісім мов, зокрема сирійську. У 1892 році в монастирі св. Катерини в Єгипті Агнес натрапила на справжній скарб.

У темному приміщенні вона знайшла кодекс, тобто рукописну книжку, сирійською мовою. З її слів, його «гидко було брати до рук: він був дуже брудний, а його аркуші майже всі злиплися, бо до них [вже століттями] ніхто не торкався». Це був палімпсестa — рукопис, з якого стерли оригінальний текст і написали життєпис святих жінок сирійською мовою. Агнес помітила під текстом цих життєписів інший текст, а на верхній частині сторінок — слова «від Матвія», «від Марка» і «від Луки». Вона тримала в руках майже повний сирійський рукопис чотирьох Євангелій! На думку сучасних дослідників, він був написаний наприкінці четвертого століття.

Сінайський сирійський рукопис зараховують до найважливіших біблійних манускриптів, таких, як Сінайський і Ватиканський кодекси, що написані грецькою мовою. Згідно із загальноприйнятою думкою, К’юртонський сирійський і Сінайський сирійський рукописи — це копії давньосирійського перекладу Євангелій, датованого кінцем другого або початком третього сторіччя.

Чи сьогодні ці манускрипти можуть принести користь тим, хто досліджує Біблію? Безумовно, що так! Візьмімо для прикладу так зване довге закінчення Євангелія від Марка, яке в певних перекладах Біблії поміщено після Марка 16:8. Воно наявне в Александрійському кодексі, написаному грецькою мовою у п’ятому столітті, в латинській Вульгаті та в інших манускриптах. Проте у двох авторитетних грецьких манускриптах четвертого століття, в Сінайському і Ватиканському кодексах, 16-й розділ цього Євангелія закінчується 8-м віршем. Сінайський сирійський рукопис також не має довгого закінчення, і це ще раз доводить, що воно було додано пізніше і не входило в оригінальний текст Євангелія від Марка.

Розгляньмо інший приклад. У XIX сторіччі майже всі переклади Біблії містили в 1 Івана 5:7 додані слова, які підтримували вчення про Трійцю. Проте цих слів немає в найдавніших грецьких рукописах. Крім того, вони відсутні і в Пешітті, а це свідчить про те, що додані до 1 Івана 5:7 слова спотворюють біблійний текст.

Тож очевидно, що Бог Єгова, як і обіцяв, зберіг своє Святе Слово. На його сторінках ми читаємо таке запевнення: «Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме» (Ісаї 40:8; 1 Петра 1:25). Звичайно, Пешітта — це лише один з багатьох перекладів Біблії, але вона відіграє важливу роль у тому, щоб біблійна звістка була точно передана і дійшла до кожної людини.