Ісус виявляє «мудрість від Бога»

1—3. Як Ісусові колишні сусіди реагували на його навчання і чого вони не визнавали стосовно цієї людини?

СЛУХАЧІ були приголомшені. У синагозі перед ними стояв молодий чоловік, на ім’я Ісус, і навчав. Це не був якийсь незнайомець: він виріс у їхньому місті й роками працював там теслею. Можливо, дехто з присутніх жив у домі, який допоміг збудувати Ісус, або ж обробляв землю плугом чи користувався ярмом, зробленим його рукамиa. Але як ці люди реагуватимуть на навчання колишнього теслі?

² Більшість слухачів здивовано запитували: «Звідки в Нього ця мудрість?» І також говорили: «Хіба ж Він не тесля, син Маріїн?» (Матвія 13:54—58; Марка 6:1—3). На жаль, Ісусові колишні сусіди міркували: «Цей тесля такий, як і ми,— звичайний тутешній чоловік». Хоча слова Ісуса містили мудрість, ці люди відкинули його. Вони навіть не здогадувались: мудрість, якою він ділився з ними, була не його власною.

³ Але справді, звідки в Ісуса була така мудрість? «Наука Моя — не Моя,— пояснив він,— а Того, Хто послав Мене» (Івана 7:16). Апостол Павло зазначив, що Ісус «став нам мудрістю від Бога» (1 Коринтян 1:30). Отже, через Ісуса, Божого Сина, виявляється мудрість самого Отця, Єгови. Це настільки відповідало дійсності, що Божий Син міг сказати: «Я й Отець — Ми одне» (Івана 10:30). Розгляньмо три способи, за допомогою яких Ісус показав «мудрість від Бога».

 4. а) Що стало темою Ісусової звістки і чому це було надзвичайно важливо? б) Чому поради Ісуса завжди були практичними і приносили якнайбільше користі слухачам?

⁴ По-перше, розгляньмо, про що Ісус навчав. Тема його звістки — «Добра Новина про Боже Царство» (Луки 4:43). Це було надзвичайно важливо з огляду на ту роль, яку Царство мало відіграти, щоб довести правомірність суверенітету Єгови та уможливити довічні благословення людству. Навчаючи, Ісус також давав мудрі поради стосовно щоденного життя. Він дійсно показав, що є передреченим «Чудесним порадником» (Ісаї 9:5, Хом.). Та й хіба ж його поради могли бути не чудесними? Він досконало знав Слово і волю Бога, дуже добре розумів людську природу і щиро любив людей. Тому його поради завжди були практичними і приносили якнайбільше користі слухачам. Ісус промовляв «слова життя вічного». Отже, дотримання його порад веде до спасіння (Івана 6:68).

 5. Яких питань торкнувся Ісус у Нагірній проповіді?

⁵ Нагірна проповідь — це яскравий приклад незрівнянної мудрості, яка віддзеркалюється у вченні Ісуса. Щоб виголосити цю проповідь в такому обсязі, як її подано в Матвія 5:3—7:27, імовірно, знадобилося б лише 20 хвилин. Однак поради в ній не старіють з часом: нині вони такі ж актуальні, як і тоді, коли Ісус дав їх. Він торкнувся багатьох питань, зокрема того, як поліпшувати стосунки з людьми (5:23—26, 38—42; 7:1—5, 12), залишатися морально чистим (5:27—32) і вести змістовне життя (6:19—24; 7:24—27). Але Ісус не лише розповідав своїм слухачам, яка поведінка є мудрою, він переконував їх у цьому, пояснюючи, обґрунтовуючи та наводячи докази.

6—8. а) За допомогою яких переконливих доказів Ісус заохочує нас уникати тривоги? б) З чого видно, що Ісусові поради віддзеркалюють мудрість, що зверху?

⁶ Візьмімо для прикладу Ісусову мудру пораду стосовно того, як поборювати тривогу, викликану клопотами про матеріальні речі (це обговорюється в 6-му розділі Матвія). Ісус радить: «Не журіться про життя своє — що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє,— у що зодягнетеся» (вірш 25). Харчі та одяг є основними потребами людини, і турбуватися про них — цілком природно. Але Ісус каже нам ‘не журитися’, тобто перестати тривожитися про такі речіb. Чому?

⁷ Послухайте, які переконливі аргументи наводить Ісус. Оскільки Єгова дав нам життя і тіло, хіба ж він не зможе забезпечити нас їжею, щоб ми жили, і вбранням, щоб були одягнутими? (Вірш 25). Якщо Бог годує птахів і дарує прекрасні шати квітам, наскільки ж більше він подбає про людей, які йому поклоняються! (Вірші 26, 28—30). Дійсно, надмірна тривога все одно нічого не змінить. Вона не продовжить нам життя навіть на митьc (вірш 27). Як її уникати? Ісус радить повсякчас ставити поклоніння Богові на перше місце в житті. Ті, хто чинить так, можуть не сумніватися, що небесний Отець ‘додасть’ їм усього, чого вони потребують щодня (вірш 33). Зрештою Ісус висловлює надзвичайно практичну думку: зосереджуйте увагу на одному дні. Навіщо долучати турботи завтрашнього дня до тривог нинішнього? (Вірш 34). Також для чого надмірно хвилюватися за те, що, можливо, ніколи не трапиться? Застосовуючи такі мудрі поради, ми можемо вберегтися від багатьох душевних переживань у цьому неспокійному світі.

⁸ Безсумнівно, Ісусові поради такі ж практичні у наш час, як і були тоді, коли він їх дав,— майже 2000 років тому. Хіба ж це не свідчить про мудрість, що зверху? Навіть найліпша порада людини, як правило, з плином часу стає неактуальною, і згодом її виправляють чи замінюють іншою. Проте вчення Божого Сина витримало випробування часом. Але в тому немає нічого дивного, адже Чудесний порадник промовляв «Божі слова» (Івана 3:34).

 9. Що вояки сказали про Ісусове навчання і чому вони не перебільшували?

⁹ Другий спосіб, за допомогою якого Ісус відображав Божу мудрість,— це його методи навчання. Одного разу кількох вояків послали, щоб заарештувати Ісуса. Ті повернулися ні з чим, кажучи: «Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік» (Івана 7:45, 46). Вони не перебільшували. З усіх людей, що будь-коли жили, Ісус, прийшовши «звисока», мав найбільше знань і досвіду (Івана 8:23). Він справді навчав так, як не могла навчати жодна інша людина. Розгляньмо тільки два методи, які використовував цей мудрий Учитель.

10, 11. а) Чому неможливо не захоплюватися тим, як Ісус застосовував ілюстрації? б) Що таке притчі і з якого прикладу стає зрозуміло, чому Ісусові притчі надзвичайно ефективні в навчанні?

¹⁰ Ефективне застосування ілюстрацій. «В притчах Ісус говорив до людей,— читаємо ми,— і без притчі нічого Він їм не казав» (Матвія 13:34). Хіба можна не захоплюватися його неперевершеною здатністю навчати глибоких істин на прикладі буденних речей? Землероби сіють зерно, жінки готують розчину на хліб, діти грають на ринку, рибалки витягують невода, пастухи шукають загублену овечку — такі сцени Ісусові слухачі бачили не раз. Коли важливі істини пов’язані з чимось знайомим, вони швидко й глибоко закарбовуються в розумі та серці (Матвія 11:16—19; 13:3—8, 33, 47—50; 18:12—14).

¹¹ Ісус часто використовував притчі — короткі розповіді, які містили в собі мораль і вчили духовних істин. Легше було зрозуміти і запам’ятати такі розповіді, ніж абстрактні ідеї, тому притчі допомогли зберегти Ісусове вчення. У багатьох притчах Ісус описав свого Батька, використовуючи яскраві незабутні ілюстрації. Скажімо, хто не зрозуміє суті притчі про блудного сина: коли людина, яка збочила з правильної дороги, щиро кається, Єгова пожаліє її і, як ніжний батько, прийме назад (Луки 15:11—32).

12. а) З якою метою Ісус використовував запитання, коли навчав людей? б) Як Ісус змусив замовкнути тих, хто поставив під сумнів його владу?

¹² Уміле використання запитань. Ісус використовував запитання, щоб його слухачі самі робили висновки, перевіряли свої спонуки чи приймали рішення (Матвія 12:24—30; 17:24—27; 22:41—46). Коли релігійні провідники піддали сумніву те, що Ісус має Богом дану владу, він запитав: «Іванове хрищення з неба було, чи від людей?» Спантеличені таким запитанням, вони почали міркувати: «Коли скажемо: «Із неба», відкаже Він нам: «Чого ж ви йому не повірили?» А як скажемо: «Від людей»,— боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка». Зрештою ті провідники відповіли: «Ми не знаємо» (Марка 11:27—33; Матвія 21:23—27). Поставивши просте запитання, Ісус змусив їх замовкнути і виявив, що їхні серця були віроломними.

13—15. Як притча про милосердного самарянина віддзеркалює Ісусову мудрість?

¹³ Іноді Ісус поєднував ці два методи, вставляючи в ілюстрації запитання, які спонукували до роздумів. Якось єврейський правник запитав Ісуса, що необхідно робити, аби здобути вічне життя. Божий Син звернув його увагу на Мойсеїв Закон, який наказував любити Бога і ближнього. Бажаючи виправдати себе, чоловік вів далі: «А хто то мій ближній?» Ісус дав відповідь, розповівши історію. Один єврей самотньо подорожував, коли на нього напали розбійники і, побивши, кинули ледве живого. Повз цього чоловіка пройшло два євреї — священик, а згодом левит, і жоден із них не допоміг йому. Аж тут над’їхав самарянин. Змилосердившись, він обережно обробив та перев’язав побитому рани і дбайливо довіз його до безпечного заїжджого двору, де той зміг би одужати. Завершуючи розповідь, Ісус запитав правника: «Котрий же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?» Чоловікові не залишалось нічого, як відповісти: «Той, хто вчинив йому милість» (Луки 10:25—37).

¹⁴ Як ця притча показує Ісусову мудрість? За його днів євреї вважали, що «ближнім» є лише той, хто дотримується їхніх традицій; безумовно, про самарян вони так не думали (Івана 4:9). Якби Ісус розповів історію, в якій жертвою був самарянин, а благодійником — єврей, чи це усунуло б упередження? Божий Син мудро побудував розповідь так, що власне самарянин сердечно потурбувався про єврея. Також зверніть увагу на Ісусове запитання в кінці оповіді. Він підкреслив слово «ближній». Правник, по суті, запитав: «Кого я повинен вважати своїм ближнім і виявляти до нього любов?» А Ісус відказав: «Котрий же з цих трьох — на думку твою — був ближній?» Ісус зосередив увагу не на тому, хто спізнав доброзичливості, тобто не на потерпілому, а на тому, хто її виявив,— на самарянині. Правдивий ближній бере на себе ініціативу, проявляючи любов до людей, хоч би яким було їхнє етнічне походження. Навряд чи можна було це пояснити ще ліпше.

¹⁵ Тож хіба є щось надзвичайне в тому, що люди дивувалися з Ісусової «науки» і тягнулись до нього? (Матвія 7:28, 29). Одного разу «багато народу» провело з ним аж три дні, навіть не маючи при собі їжі! (Марка 8:1, 2).

16. Як Ісус довів «на ділі», що керувався Божою мудрістю?

¹⁶ Ісус відображав мудрість Єгови ще в третій спосіб — своїм життям. Мудрість — практична і приносить добрі результати. «Хто мудрий поміж вами?» — запитав учень Яків. А тоді відповів на своє запитання: «Нехай доведе це на ділі своєю правильною поведінкою» (Якова 3:13, «Нова англійська Біблія»). Своєю поведінкою Ісус довів «на ділі», що керувався Божою мудрістю. Розгляньмо, як спосіб життя Ісуса, а також його ставлення до людей виявляли тверезу розсудливість.

17. Які існують докази того, що Ісус виявляв бездоганну врівноваженість у житті?

¹⁷ Чи помічали ви, що люди, котрим бракує розсудливості, часто вдаються до крайнощів? Дійсно, щоб бути врівноваженим, необхідно мати мудрість. Віддзеркалюючи Божу мудрість, Ісус виявляв бездоганну врівноваженість. Але найголовніше — він ставив духовні справи на перше місце у своєму житті. Він запопадливо звіщав добру новину. «На те Я прийшов»,— сказав Ісус (Марка 1:38). Звичайно, матеріальні речі не були для нього чимось найважливішим, і здається, що Божий Син мав їх дуже мало (Матвія 8:20). Але він не вів аскетичного способу життя. Ісус, подібно до свого Батька — «щасливого Бога», був радісною людиною і дарував радість іншим (1 Тимофія 1:11, НС; 6:15). Будучи одного разу на весіллі,— а така подія не обходилася без музики, співів та веселощів,— він не намагався зіпсувати святкову атмосферу. Коли забракло вина, Ісус перетворив воду на добре вино, яке ‘серце людині звеселяє’ (Псалом 104:15; Івана 2:1—11). Він часто приймав запрошення на гостини і не раз використовував ці оказії, щоб навчати (Луки 10:38—42; 14:1—6).

18. У чому виявилось те, що Ісус непомильно оцінював своїх учнів?

¹⁸ Ісус непомильно оцінював людей. Знаючи людську природу, він добре бачив, якими були його учні. Ісус розумів, що вони недосконалі. Проте він помічав у них і позитивні риси, а також усвідомлював, які можливості мають ці люди — люди, котрих притягнув Єгова (Івана 6:44). Попри їхні недоліки, Ісус охоче довіряв їм. Така довіра виявилася в тому, що він поклав на своїх учнів велику відповідальність. Божий Син доручив їм проповідувати добру новину і був упевнений в їхній спроможності виконати це завдання (Матвія 28:19, 20). Книга Дії свідчить: учні вірно виконували те, що він наказав (Дії 2:41, 42; 4:33; 5:27—32). Тож, безсумнівно, Ісус вчинив мудро, виявивши до них довіру.

19. Як Ісус показав, що він «лагідний і сумирний серцем»?

¹⁹ Як уже говорилося в 20-му розділі, Біблія пов’язує смирення і лагідність з мудрістю. Звичайно, найліпший приклад у цьому дає Єгова. А Ісус? Його смиренне поводження з учнями теж дуже зворушує. Як досконалий чоловік, він був вищий від учнів, але не дивися на них з погордою. Ісус ніколи не змушував їх почуватися нижчими чи невмілими. Навпаки, він зважав на їхні обмеження і терпеливо зносив їхні недоліки (Марка 14:34—38; Івана 16:12). Хіба ж не варте уваги те, що навіть діти почувалися вільно поряд з ним? Безсумнівно, вони тяглися до Ісуса, оскільки відчували, що він «лагідний і сумирний серцем» (Матвія 11:29, Хом.; Марка 10:13—16).

20. Як Ісус виявив поміркованість у ставленні до жінки-язичниці, доньку якої мучив демон?

²⁰ Ісус віддзеркалював Боже смирення ще одним важливим способом. Він був поміркований, тобто поступливий, якщо цього вимагало милосердя. Згадайте, наприклад, випадок, коли жінка-язичниця благала Ісуса зцілити її доньку, яку тяжко мучив демон. Ісус тричі дав зрозуміти, що не допоможе їй: спочатку нічого не відповідав; потім прямо сказав, що його послано до євреїв, а не до язичників; і врешті ввічливо наголосив на тій самій думці, навівши ілюстрацію. Але жінка далі наполягала, виявляючи неабияку віру. Як повівся Ісус у цій винятковій ситуації? Зробив те, що відмовлявся робити перед тим,— зцілив її доньку (Матвія 15:21—28). Хіба ж таке смирення не вражає? Пам’ятайте: смирення — це основа справжньої мудрості.

21. Чому ми повинні намагатися наслідувати риси Ісуса, його манеру говорити та спосіб дій?

²¹ Наскільки ж вдячними нам слід бути за те, що Євангелія розповідають про слова і вчинки наймудрішої людини в історії! Не забуваймо, що Ісус був досконалим відображенням свого Отця. Наслідуючи риси Ісуса, його манеру говорити та спосіб дій, ми розвиватимемо мудрість, що зверху. Наступний розділ розповість, як можна застосовувати Божу мудрість у своєму житті.