Він проймався жалем

1—3. а) Як реагує Ісус, коли двоє сліпих жебраків благають його про допомогу? б) Що означає вислів «пройнятися жалем»? (Дивіться примітку).

ДВОЄ сліпих чоловіків сидять при дорозі неподалік Єрихона. Сьогодні з ними станеться щось незвичайне — подія, яка змінить усе їхнє життя. Вони щодня приходять туди і, сівши у людному місці, просять милостиню.

² Раптом жебраки чують шум. Вони не бачать, що відбувається, і один з них запитує, чому такий гамір. Йому відповідають: «Це йде Ісус назарянин!» Ісус збирається востаннє відвідати Єрусалим. Але він не один, за ним іде великий натовп людей. Жебраки, дізнавшись, хто проходить поряд, починають кричати: «Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів!» Люди з натовпу роздратовані, вони наказують жебракам мовчати, але сліпі чоловіки у розпачі. Вони не хочуть мовчати.

³ Попри шум натовпу до Ісуса долинає їхній крик. Що він зробить? Ісуса обтяжують різні переживання. Йому залишається жити на землі близько тижня. Він знає, що в Єрусалимі його чекають страждання і мученицька смерть. І все ж Ісус не ігнорує настійного крику жебраків. Він зупиняється і просить привести їх. «Господи, нехай розкриються наші очі»,— благають сліпі. «Пройнявшись жалем», Ісус доторкається до їхніх очей, і вони відразу прозріваютьa. Не зволікаючи, ці чоловіки йдуть за Ісусом (Луки 18:35—43; Матвія 20:29—34).

 4. Як сповнилось пророцтво, в котрому передрікалось, що Ісус «змилується над убогим»?

⁴ Ісус не тільки в тій ситуації, але й у багатьох інших виявляв співчуття. У біблійному пророцтві передрікалось, що він «змилується над убогим» (Псалом 72:13). І справді, Ісус переймався почуттями інших і пропонував їм допомогу. Співчуття спонукувало його проповідувати. Розгляньмо, що говорять Євангелія про те, як Ісус виявляв співчуття і словом, і ділом. Також обговорімо, як ми, подібно до Ісуса, можемо виявляти цю рису.

5, 6. Які приклади показують, що Ісус був дуже чуйною людиною?

⁵ Ісус був дуже чуйною людиною. Він розумів тих, хто страждає, і співчував їм. Ісус не стикався зі всім тим, чого зазнавали ці люди, проте відчував їхній біль у своєму серці (Євреїв 4:15). Коли Ісус зціляв жінку, яка 12 років мала кровотечу, то назвав її недугу «тяжкою хворобою». Отже, він розумів, наскільки сильних страждань хвороба завдавала тій жінці (Марка 5:25—34). Також, коли Ісус побачив, як Лазаря оплакувала Марія і юдеї, котрі були з нею, він настільки перейнявся їхнім горем, що став дуже схвильованим. З його очей покотилися сльози, хоча він і знав, що воскресить Лазаря (Івана 11:33, 35).

⁶ В іншій ситуації до Ісуса підійшов прокажений і став благати: «Якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити». Як повівся Ісус, досконалий чоловік, котрий ніколи не хворів? Від усього серця він пройнявся жалем до прокаженого (Марка 1:40—42). Потім Ісус зробив щось незвичайне. Він добре знав, що прокажені, згідно з Мойсеєвим Законом, вважались нечистими і їм заборонялося бути серед людей (Левит 13:45, 46). Ісус, безумовно, міг зцілити цього чоловіка, навіть не торкаючись його (Матвія 8:5—13). Проте він простягнув руку і доторкнувся до нього, сказавши: «Хочу. Будь чистим». Проказа тут же зійшла. Яке ж ніжне співчуття виявив Ісус!

 7. Що допоможе нам бути чуйнішими і як можна виражати співчуття?

⁷ Християнам слід за прикладом Ісуса виявляти співчуття. Біблія заохочує нас бути чуйнимиb (1 Петра 3:8). Можливо, нелегко зрозуміти почуття того, хто страждає від якоїсь хронічної хвороби чи від депресії, особливо якщо ми самі не зазнавали таких страждань. Але пам’ятаймо: для того щоб співчувати комусь, не обов’язково бути в таких же обставинах. Ісус співчував хворим, хоча сам ніколи не хворів. Що може допомогти бути чуйнішими? Нам треба навчитися терпеливо слухати, коли хтось відкриває перед нами своє серце і розповідає про свої почуття. Можна запитати себе: «Як би я почувався в подібній ситуації?» (1 Коринфян 12:26). Чим чуйніше ми будемо ставитись до почуттів інших, тим ліпше зможемо «втішати пригнічені душі» (1 Фессалонікійців 5:14). Співчувати можна не лише словами. Інколи поспівчувати означає ще й поплакати разом з тим, кому важко. У Римлян 12:15 сказано: «Плачте з тими, хто плаче».

8, 9. Як Ісус брав до уваги почуття людей?

⁸ Ісус брав до уваги почуття людей, і це виражалось у його вчинках. Пригадаймо ситуацію, коли до Ісуса привели глухого чоловіка, який мав ваду мови. Очевидно, Ісус помітив його зніяковілість, тож він зробив щось незвичне — «відвів його вбік, подалі від натовпу». Ісус зцілив цього чоловіка наодинці, а не на очах у всіх. Раніше Ісус не робив чогось подібного (Марка 7:31—35).

⁹ Таку ж чуйність Ісус виявив, коли люди привели до нього сліпого і благали зцілити його. Ісус «взяв сліпого за руку» і «вивів за село». Він зцілив його поступово. Можливо, завдяки цьому мозок і очі чоловіка потрохи звикали до яскравого сонячного світла та розмаїття довколишнього світу (Марка 8:22—26). Наскільки ж уважним був Ісус!

10. Як ми можемо зважати на почуття людей?

¹⁰ Послідовникам Христа теж треба брати до уваги почуття людей. Тому ми зважаємо на свої слова, адже ними можна бездумно завдати комусь болю (Приповістей 12:18; 18:21). Християни, будучи уважними до почуттів людей, уникають різких слів, зневажливих та уїдливих зауважень (Ефесян 4:31). Старійшини, як ви можете показати, що берете до уваги почуття інших? Коли даєте пораду, намагайтесь робити це з добротою, щоб не ображати почуття власної гідності брата чи сестри (Галатів 6:1). А як ви, батьки, можете думати про почуття своїх дітей? Будьте обережні, щоб ваше покарання не викликало в дитини непотрібного збентеження (Колосян 3:21).

11, 12. Як Біблія показує, що Ісуса не треба було просити виявляти співчуття?

¹¹ Ісус виявляв співчуття не тільки тоді, коли його просили. Адже співчуття спонукує робити добро. Тому не дивно, що ніжне співчуття спонукувало Ісуса з готовністю допомагати людям. Наприклад, коли тисячі людей були з Ісусом три дні і не мали що їсти, ніхто не казав Ісусові, що вони голодні, і не просив його щось робити. Ось як це описано в Біблії: «Ісус же покликав до себе учнів і сказав: „Шкода мені цих людей, бо вже три дні вони зі мною і не мають нічого їсти, а відправити їх голодними не хочу, щоб вони не ослабнули в дорозі“». І тоді з власної волі Ісус чудом нагодував усіх цих людей (Матвія 15:32—38).

¹² Розгляньмо іншу ситуацію. У 31  році н. е. біля міста Наїна Ісус побачив сумне видовище. Поховальна процесія виходила з міста і, очевидно, прямувала до поблизького кладовища. Хоронили «єдиного сина у матері, яка ще й була вдовою». Який же біль сповнював серце матері! Ця жінка ховала єдиного сина, і в неї не було чоловіка, з яким вона могла б розділити своє горе. Серед процесії Ісус побачив цю вдову. Її вигляд зворушив Ісуса, і він «пройнявся жалем». Його не треба було просити. Співчуття спонукало Ісуса допомогти. Тож він «підійшов до нош і торкнувся їх», а тоді повернув хлопця до життя. Що сталося далі? Ісус не попросив юнака приєднатися до людей, які йшли за ним, а «віддав його матері», щоб було кому дбати про неї (Луки 7:11—15).

13. Як можна, подібно до Ісуса, з готовністю допомагати тим, хто цього потребує?

¹³ А як ми можемо наслідувати в цьому Ісуса? Звичайно, ми не в стані чудом нагодувати голодних чи повернути до життя когось з померлих. Однак ми, подібно до Ісуса, можемо з готовністю надавати іншим допомогу. Можливо, хтось зі співвіруючих опинився у матеріальній скруті або втратив роботу (1 Івана 3:17). А може, вдові треба відремонтувати дім (Якова 1:27). Можливо, сім’я, яка пережила важку втрату, потребує потіхи чи підтримки (1 Фессалонікійців 5:11). Якщо ми знаємо таких людей, не варто чекати, поки нас попросять про допомогу (Приповістей 3:27). Співчуття спонукуватиме нас охоче допомагати іншим, наскільки дозволяють наші обставини. Пам’ятаймо: звичайний добрий вчинок чи кілька щирих слів потіхи свідчитимуть про наше глибоке співчуття (Колосян 3:12).

14. Чому проповідування доброї новини було на першому місці в Ісусовому житті?

¹⁴ Як ми побачили в 2-й частині цієї книжки, Ісус подав чудовий приклад щодо проповідування доброї новини. Він сказав: «Я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Чому ця праця була в Ісуса на першому місці в житті? Головним чином тому, що він любив Бога. Але Ісус мав ще й іншу спонуку. Він дбав про духовні потреби людей, оскільки щиро їм співчував. Те, що Ісус задовольняв їхній духовний голод, було найбільшим виявом його співчуття. Розгляньмо два приклади, що показують Ісусове ставлення до людей, котрим він проповідував. Обговорення цих прикладів допоможе нам проаналізувати свої спонуки, з яких ми проповідуємо.

15, 16. Наведіть два приклади, які показують Ісусове ставлення до людей, котрим він проповідував.

¹⁵ Провівши вже близько двох років у ревному служінні, Ісус у 31 році н. е. «вирушив у подорож по всіх містах та селах» Галілеї. Побачене зворушило його. Апостол Матвій пише: «Дивлячись на натовпи людей, він пройнявся до них жалем, бо вони були нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха» (Матвія 9:35, 36). Ісус співчував простим людям. Його непокоїв їхній жалюгідний духовний стан. Він знав, що релігійні провідники, які мали бути їхніми пастирями, погано обходилися з ними і нехтували їхніми потребами. Маючи глибоке співчуття до людей, Ісус з усіх сил намагався донести їм звістку надії. Більш за все вони потребували доброї новини про Боже Царство.

¹⁶ Щось подібне відбулося через кілька місяців, приблизно в час святкування Пасхи 32 року н. е. Ісус та його учні вирушили човном по Галілейському морю в безлюдне місце, щоб відпочити. Але натовп людей побіг берегом і випередив їх. Як на це зреагував Ісус? «Вийшовши, Ісус побачив великий натовп людей і пройнявся до них жалем, адже були вони, як вівці без пастуха. І почав їх багато навчати» (Марка 6:31—34). Ісус знову пройнявся до людей жалем, побачивши їхній убогий духовний стан. «Як вівці без пастуха», вони були виснажені духовним голодом і полишені напризволяще. Ісус проповідував не просто з почуття обов’язку, а тому, що співчував людям.

17, 18. а) Що спонукує нас брати участь у служінні? б) Як ми можемо розвивати співчуття до людей?

¹⁷ Що спонукує нас, Ісусових послідовників, брати участь у служінні? Як ми побачили в 9-му розділі, на нас покладено відповідальність проповідувати і робити людей учнями (Матвія 28:19, 20; 1 Коринфян 9:16). Але до цього нас має спонукувати не лише почуття обов’язку. Ми проповідуємо добру новину про Боже Царство передусім з любові до Єгови. Крім того, ми робимо це тому, що співчуваємо людям, які не поділяють наших вірувань (Марка 12:28—31). Як можна розвивати співчуття до інших?

¹⁸ Подібно до Ісуса, нам потрібно розуміти, що ці люди «нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха». Уявімо собі, що ми знайшли ягня, котре заблукало. Без пастуха це бідне створіння помирає з голоду і спраги, адже немає кому водити його на пасовище і до водопою. Хіба ми не відчуватимемо жалю до цього ягняти? Хіба не дамо йому поїсти й попити? Чимало людей, які ще не знають доброї новини, дуже схожі на таке ягня. Вони виснажені духовним голодом та спрагою і не мають справжньої надії на майбутнє, оскільки фальшиві релігійні пастирі не дбають про них. У нас є те, чого вони потребують,— поживна духовна їжа і відсвіжна вода правди з Божого Слова (Ісаї 55:1, 2). Коли ми розмірковуємо про духовні потреби людей, серед яких живемо, то проймаємося до них жалем. Так само, як Ісус, ми глибоко співчуваємо їм і тому з усіх сил намагаємось ділитися з ними надією на Царство.

19. Як ми можемо заохотити людину, яка вивчає Біблію, брати участь у проповідницькій праці?

¹⁹ Як можна допомагати іншим наслідувати приклад Ісуса? Скажімо, ми хочемо заохотити людину, яка вивчає Біблію, брати участь у проповідницькій праці. Або ж ми хочемо допомогти неактивному брату чи сестрі знову почати проповідувати. Як це зробити? Потрібно говорити до них так, щоб торкнутись їхнього серця. Згадаймо, що Ісус навчав інших, пройнявшись до них жалем (Марка 6:34). Отже, якщо ми допоможемо людині розвинути співчуття, то серце може спонукати її наслідувати приклад Ісуса і ділитися доброю новиною з іншими. Можна було б запитати її: «Як звістка про Царство змінила твоє життя на краще? А подумай про тих, хто ще не чув цієї звістки. Хіба їм не потрібна добра новина? Як ти можеш допомогти таким людям?» Звичайно, до участі в служінні нас у першу чергу спонукує любов до Бога і бажання служити йому.

20. а) Кого можна назвати послідовником Ісуса? б) Що розглядатиметься в наступному розділі?

²⁰ Щоб бути послідовником Ісуса, не достатньо повторювати його слова та копіювати його вчинки. Важливо розвивати такий самий склад розуму, як у Христа (Филип’ян 2:5). Ми можемо бути вдячними, що Біблія розкриває нам думки й почуття, які лежали в основі Ісусових слів і вчинків. Коли ми пізнаватимемо «розум Христів», нам буде легше розвивати чуйність і сердечне співчуття. Завдяки цьому ми зможемо ставитися до людей так, як ставився Ісус Христос (1 Коринфян 2:16). У наступному розділі ми розглянемо, як Ісус виявляв любов зокрема до своїх учнів.