Попереду неминуче знищення

Ісус вже багато разів спонукував своїх слухачів задуматись над їхніми взаєминами з Богом. Ще одна нагода для цього з’являється після розмови з натовпом біля дому фарисея.

Дехто з людей розповідає про трагічний випадок, який стався «з галілеянами: як [римський намісник Понтій] Пилат змішав їхню кров з кров’ю їхніх жертв» (Луки 13:1). Чому вони згадують про це?

Напевно, ці галілеяни були вбиті, коли тисячі юдеїв виступали проти того, що Пилат використав гроші з храмової скарбниці на будівництво акведука для постачання води в Єрусалим. Пилат, можливо, взяв ці гроші за згодою впливових служителів храму. Люди, очевидно, вважають, що галілеяни загинули через свої лихі вчинки. Але Ісус не погоджується з ними.

Він запитує: «Думаєте, що ті галілеяни постраждали тому, що були більшими грішниками, ніж інші галілеяни?» — і відповідає: «Ні». Проте Ісус використовує цей випадок, щоб застерегти юдеїв: «Якщо не покаєтеся, то всі ви теж загинете» (Луки 13:2, 3). Далі він згадує про іншу трагічну подію, яка, мабуть, сталася нещодавно і також була пов’язана з будівництвом акведука:

«Думаєте, що вина тих 18, на яких впала вежа в Сілоамі та вбила їх, була більшою, ніж вина інших мешканців Єрусалима?» (Луки 13:4). Можливо, юдеї вважають, що ті 18 загинули, оскільки були поганими людьми. Але Ісус знову не погоджується з такою думкою. Він знає, що на всіх має вплив «час і випадок», і це, очевидно, є причиною трагедії (Екклезіаста 9:11). Однак люди повинні взяти з цього випадку урок. Ісус каже: «Якщо не покаєтеся, то всі ви теж загинете» (Луки 13:5). Чому ж він наголошує на цьому саме тепер?

Річ у тім, що служіння Ісуса наближається до кінця. Він наводить людям такий приклад: «У винограднику одного чоловіка росло фігове дерево. Якось він прийшов подивитися, чи на ньому є плоди, але нічого не знайшов. Тож він сказав виноградареві: “Ось уже три роки я приходжу до цього фігового дерева за плодами, але нічого не знаходжу. Зрубай його! Навіщо воно має даремно займати землю?” Виноградар же відповів: “Пане, залиш його ще на один рік, а я обкопаю його та обкладу гноєм. Якщо в майбутньому воно принесе плоди, то добре, а якщо ні, зрубаєш його”» (Луки 13:6—9).

Вже понад три роки Ісус намагається допомогти юдеям розвинути віру. Але його праця не приносить багато плодів: учнями стає зовсім незначна кількість людей. Тепер, у четвертий рік свого служіння, Ісус працює ще наполегливіше. Проповідуючи і навчаючи в Юдеї та Переї, він, так би мовити, обкопує і удобрює фігове дерево, яке зображає юдейський народ. З яким результатом? На його звістку відгукується небагато юдеїв. Народ в цілому відмовляється покаятись, тому його чекає знищення.

Те, що більшість не вірить в Ісуса, невдовзі знову стає очевидним. Ісус навчає у суботу в синагозі. Там він бачить жінку, яку вже 18 років мучить демон, і вона ходить скорчена. Ісус співчутливо каже їй: «Жінко, ти звільнена від своєї немочі» (Луки 13:12). Тоді він кладе на неї руки, і в ту ж мить вона випрямляється і починає прославляти Бога.

Проте начальник синагоги обурюється і говорить: «Маєте шість днів, щоб працювати, тож приходьте і зціляйтеся в ці дні, а не в суботу» (Луки 13:14). Начальник не заперечує, що Ісус має силу зціляти. Натомість він засуджує людей за те, що вони приходять зцілятися в суботу. На ці слова Ісус відповідає чітко і логічно: «Лицеміри, хіба не відв’язує кожен з вас в суботу свого бика чи осла і не виводить зі стійла, щоб напоїти його? Чи ж не треба було звільнити в суботній день цю Авраамову дочку, котру Сатана тримав у путах аж 18 років?» (Луки 13:15, 16).

Коли противники чують це, то ніяковіють, а натовп радіє славним ділам Ісуса. Потім Ісус повторює два пророчих приклади про Боже Царство, які він вже колись розповідав, сидячи у човні на Галілейському морі (Матвія 13:31—33; Луки 13:18—21).