Розділ 85

Пошуки загубленого

ІСУС наполегливо шукає тих, хто хоче смиренно служити Богові. Тому він розмовляє про Царство з усіма, навіть із закоренілими грішниками. І от тепер такі люди приходять до Ісуса, щоб послухати його.

Побачивши це, фарисеї та книжники засуджують Ісуса за спілкування з людьми, яких вони вважають негідними. Вони бурчать: «Цей чоловік вітає грішників та їсть з ними». Як же, на їхню думку, це принизливо! Фарисеї і книжники ставляться до простих людей, як до бруду під ногами. Щоб показати свою зневагу до таких людей, вони називають їх ‛ам га’аʹрец, що в перекладі з єврейської означає «люди землі».

На відміну від них Ісус ставиться до всіх людей з повагою, добротою і співчуттям. Тому його охоче слухає багато цих простих людей, навіть ті, хто знаний через свою грішну поведінку. Але повернімось до зауваження фарисеїв, які засуджують Ісуса за те, що він приділяє увагу негідним, на їхній погляд, людям.

У відповідь на їхню критику Ісус наводить приклад. Він говорить з позиції самих фарисеїв, які вважають себе праведними і почуваються безпечно, бо перебувають у Божій отарі, тимчасом як нікчемні ‛ам га’аʹрец збилися з дороги і заблукали. Послухаймо, про що запитує фарисеїв Ісус:

«Хто з вас, якщо має сто овець і загубить одну, не залишить дев’яноста дев’яти в пустелі й не буде шукати загублену, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе її собі на плечі й тішиться. І коли прийде додому, то скличе друзів і сусідів, кажучи: “Радійте зі мною, бо я знайшов свою загублену овечку”».

Ісус зразу ж пояснює значення цього прикладу: «Говорю вам: так само в небі буде більше радості за одного грішника, котрий кається, ніж за дев’яносто дев’ятьох праведних, яким каяття не потрібне».

Фарисеї вважають себе праведними і не бачать потреби каятися. Два роки тому, коли дехто з них засуджував Ісуса за те, що він їв зі збирачами податків і грішниками, він сказав їм: «Я прийшов покликати не праведних, а грішних». Самовпевнені фарисеї, які вважають, що їм не треба каятися, нікому на небі не приносять радості. А от грішники, які щиро каються,— приносять.

Аби ще раз підкреслити, що навернення загублених грішників, є причиною великої радості, Ісус наводить інший приклад. Він каже: «Котра жінка, якщо має десять драхм і загубить одну, не запалить світильника і не почне замітати дім та старанно шукати її, аж поки не знайде? А знайшовши, вона скличе своїх подруг і сусідок і скаже: “Радійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму”».

Потім Ісус дає пояснення, подібне до пояснення першого прикладу. Він говорить: «Так само, кажу вам, Божі ангели радіють за одного грішника, який кається».

Як же вражає те, що Божі ангели щиро прагнуть навернення заблуканих грішників! Адже ці прості і принижені ‛ам га’аʹрец зрештою ввійдуть у Боже небесне Царство і здобудуть у небі вище становище, ніж мають ангели. Але ангели не заздрять і не ображаються, натомість вони смиренно визнають, що ці грішні люди долали різні життєві труднощі, і тому зможуть бути співчутливими та милосердними царями і священиками. Луки 15:1—10; Матвія 9:13; 1 Коринфян 6:2, 3; Об’явлення 20:6.

▪ Чому Ісус спілкується із закоренілими грішниками і як фарисеї критикують його за це?

▪ Як фарисеї ставляться до простих людей?

▪ Які приклади наводить Ісус і чого вони нас вчать?

▪ Чому вражає те, що ангели радіють?