Чи міг Ісус вірити в Бога?

Тринітаріанська дилема

«ЯК ІСУС міг вірити в Бога? Він же ж сам Бог, він знає і бачить усе, йому не потрібно покладатися на когось іще. Так от, віра полягає якраз у тому, щоб довіряти комусь, визнавати невидиме; отже це неможливо, щоб Бог-Ісус міг вірити».

За французьким теологом Жаком Ґіє, це є основною концепцією католицизму. Вас дивує таке пояснення? Ви, можливо, вважали, що оскільки Ісус є прикладом для християн в усьому, то повинен би бути і взірцем у вірі. Якщо ви вважаєте так, то суперечите догматові про Трійцю загальновизнаного християнства.

Питання Ісусової віри — це справжня головоломка для теологів католицизму, протестанства та православ’я, котрі вважають Трійцю «головною таємницею християнської віри та християнського життя»a. А втім, не всі заперечують Ісусову віру. Жак Ґіє стверджує, що «неможливо не визнати того, що Ісус вірив», хоча й він визнає, що у світлі вчення про Трійцю це є «парадокс».

Французький єзуїт Жан Ґало, як і подібна йому більшість теологів, впевнено говорить, що, будучи «справжнім Богом і справжньою людиною... Христос не міг вірити сам у себе». «Віра полягає у тому, щоб вірити в когось іншого, а не в самого себе»,— зауважує періодичний журнал «Ла чівільта каттоліка». У такому разі догмат про Трійцю заважає визнати Ісусову віру, оскільки ці дві концепції очевидно суперечать одна одній.

«Євангелії нічого не говорять про те, що Ісус вірив»,— заявляють теологи. У дійсності слова, вжиті в Християнському грецькому Святому Письмі,— пісте́уо (вірити, мати віру) та пı́стіс (віра) — в загальному стосуються віри учнів у Бога і в Христа, а не Ісусової віри у свого небесного Отця. Чи ж звідси випливає, що Божий Син не мав віри? Що можна зрозуміти з того, що він робив і говорив? Що ж говорить Святе Письмо?

Молитви без віри?

Ісус був людиною молитви. Він молився при кожній нагоді: під час свого хрещення (Луки 3:21); цілу ніч перед тим, як вибрати 12 апостолів (Луки 6:12, 13); перед своїм чудесним преображенням на горі, коли був з апостолами Петром, Іваном і Яковом (Луки 9:28, 29). Він молився, коли один з учнів попросив його: «Навчи нас молитися», — отже він навчив їх Господньої молитви («Отче наш») (Луки 11:1—4; Матвія 6:9—13). Він молився на самоті цілий ранок (Марка 1:35—39); увечері на горі, після того як відпустив своїх учнів (Марка 6:45, 46); разом зі своїми учнями і за своїх учнів (Луки 22:32; Івана 17:1—26). Дійсно, молитва була важливою частиною Ісусового життя.

Він молився перед здійсненням чуд, приміром, перед тим як воскресив свого друга Лазаря: «Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене» (Івана 11:41, 42). Упевненість, що його Отець відповість на молитву, виявляє силу його віри. Цей зв’язок між молитвою до Бога і вірою в Нього видно зі слів Христа до своїх учнів: «Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одержите» (Марка 11:24).

Якщо б Ісус не вірив, чому б він молився до Бога? Вчення загальновизнаного християнства про Трійцю, яке говорить, що Ісус є одночасно людиною і Богом, затемнює біблійну звістку. Воно перешкоджає людям зрозуміти простоту і силу Біблії. Кого прохав Ісус, коли був людиною? Самого себе? Чи він не знав, що є Богом? А якщо він був Богом і знав це, для чого ж він молився?

Молитви Ісуса в останні дні його земного життя дають нам можливість зрозуміти навіть ще краще непохитність віри Ісуса в небесного Отця. Він виявив надію та непохитне сподівання, коли сказав: «І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав» (Івана 17:5).

Усвідомлюючи те, що найтяжчі його випробовування і смерть близькі, вночі в Гефсиманському саду, на Оливній горі, він «зачав сумувати й тужити» і сказав: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя!» (Матвія 26:36—38). Потім на колінах він молився: «Отче, як волієш,— пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!» Тоді «Ангол із неба з’явився до Нього,— і додавав Йому сили». Бог вислухав його молитву. Через напруженість Ісусових почуттів і суворість випробовувань «піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю» (Луки 22:42—44).

Про що говорять Ісусові страждання, його благання і потреба у підтримці? «Одне є певним,— написав Жак Ґіє,— Ісус молився, і молитва була невід’ємною частиною його життя і дій. Він молився як людина, і він молився за людей. А тепер подумаймо: людські молитви неприйнятні без віри. Чи були б прийнятними без віри молитви Ісуса?»

Коли Ісус висів на стовпі мук, саме перед своєю смертю він скрикнув гучним голосом, цитуючи з псалма Давида. Тоді ж сильним голосом в останній молитві він з вірою вигукнув: «Отче, у Твої руки передаю духа мого!» (Луки 23:46, Куліш; Матвія 27:46). Один італійський переклад, «Парола дел Сіньоре», говорить, що Ісус ‘передав своє життя’ Отцеві.

Жак Ґіє зауважує: «Змальовуючи для нас розп’яття Ісуса, як він благав свого Отця словами ізраїльських псалмів, письменники Євангелій переконують нас, що той крик — це крик єдинородного Сина, крик невимовної муки, крик беззастережної довіри, передсмертний крик з вірою».

Деякі теологи, коли стикаються з очевидними і разючими доказами віри, намагаються зробити різницю між вірою і «довірою». Така різниця, проте, не базується на Святому Письмі.

Однак що саме виявляють про Ісусову віру жорстокі випробовування, які він зніс?

«Виконавець віри» вдосконалився

В 11-му розділі Послання до євреїв апостол Павло згадує велику хмару вірних чоловіків і жінок з дохристиянських часів. Він закінчує згадкою про найбільший і досконалий взірець віри: «Дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором... Подумайте про Того, Хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх» (Євреїв 12:1—3).

Більшість теологів кажуть, що цей вірш не говорить про «особисту віру Ісуса», але радше про те, що Ісус є «засновником або основоположником віри». Грецьке слово телеіоте́с, котре міститься в цій фразі, стосується того, хто вдосконалює, здійснює або довершує щось. Як «Виконавець», Ісус довершив віру в тому розумінні, що його прихід на землю сповнив біблійні пророцтва і тим самим заклав міцнішу основу для віри. А втім, чи значить це, що сам Ісус не вірив?

Уривки з Послання до євреїв, які ви можете прочитати в рамці на сторінці 15, не залишають сумнівів. Ісус вдосконалювався через страждання і покору. Хоча він уже і так був досконалою людиною, та переживання зробили його досконалим і довершеним в усьому, навіть у вірі, аби він міг стати повністю придатним первосвященником для спасіння правдивих християн. Він молив свого Отця «з голосінням великим та слізьми», він був «вірний» Отцеві і виявляв «побожність» (Євреїв 3:1, 2; 5:7—9). Він був ‘випробуваний в усьому’, цілком «подібно до нас», як говориться в Євреїв 4:15, точно так, як будь-який вірний християнин, віра котрого зазнає «усіляких випробовувань» (Якова 1:2, 3). Чи ж логічно вважати, що Ісус випробовувався «подібно», як його послідовники, але не перейшов, як вони, випробовування своєї віри?

Моління, покора, страждання, випробовування, вірність і побожність засвідчують про довершеність віри Ісуса. Усе це виявляє, що він став «Виконавцем віри» тільки після того, як удосконалився у своїй вірі. Зовсім ясно, що він не був Богом-Сином, як це обстоює вчення про Трійцю. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 15) (1 Івана 5:5).

Не вірив Божому Слову?

Доктрина про Трійцю настільки впливає на мислення теологів, що вони впадають у крайнощі, обстоюючи погляд, згідно з яким Ісус «не може вірити Божому Слову і його звістці», оскільки «він, бувши сам Божим Словом, може тільки проголошувати те слово» (книга «Джезу іль Сіньоре» Анджело Амато, одобрена церквою).

Однак що́ показують чисельні посилання Ісуса на Святе Письмо? Коли його було спокушувано, він тричі цитував зі Святого Письма. Його третя відповідь показала Сатані, що Ісус поклоняється тільки Богові (Матвія 4:4, 7, 10). Кілька разів Ісус згадував пророцтва, що стосувалися його, виявляючи віру в їх сповнення. (Марка 14:21, 27; Луки 18:31—33; 22:37; порівняйте Луки 9:22; 24:44—46). Із цього дослідження ми повинні виснувати, що Ісус знав Святе Письмо, натхнене його Отцем, дотримувався його з вірою і був повністю переконаним у виконанні пророцтв, які передбачали його випробовування, страждання, смерть та воскресіння.

Ісус — взірець віри

Ісус повинен був змагатися змагом віри до самого кінця, щоб зберегти щиру вірність своєму Отцю і ‘перемогти світ’ (Івана 16:33). Без віри неможливо здобути таку перемогу (Євреїв 11:6; 1 Івана 5:4). Унаслідок такої переможної віри він став прикладом для своїх вірних послідовників. Безперечно, він вірив у правдивого Бога.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 15]

Ісус, «Виконавець», вдосконалився

Євреїв 2:10: «Належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання».

Євреїв 2:17, 18: «Мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей. Бо в чому був Сам постраждав, випробуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти».

Євреїв 3:2: «[Ісус був] вірний Тому, Хто настановив Його, як був і Мойсей у всім домі Його».

Євреїв 4:15: «Ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха».

Євреїв 5:7—9: «Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти,— і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння».