Розділ 10

Християнство. Чи був Ісус шляхом до Бога?

Ми вже розглянули основні релігії, які значною мірою базуються на міфології, за винятком юдаїзму. Тепер дослідімо іншу релігію — християнство. Воно твердить, що зближає людей з Богом. Що ж лежить в основі християнства — міф чи історичний факт?

 1. а) Чому історія загальновизнаного християнства викликає у декого серйозні сумніви щодо християнства? б) Яка є різниця між загальновизнаним християнством та християнством?

ІСТОРІЯ загальновизнаного християнстваa, заплямована війнами, інквізиціями, хрестовими походами і релігійним лицемірством, не сприяла справі християнства. Щирі мусульмани та визнавці інших релігій вказують на моральне зіпсуття і занепад Заходу — «християнського» світу, як на підставу, щоб відкинути християнство. Справді, так звані християнські нації втратили своє моральне стерно і розбились об скелі безвір’я, пожадливості й потурання своїм бажанням.

2, 3. а) У чому полягає контраст між поведінкою ранніх християн і поведінкою членів сучасного загальновизнаного християнства? б) На які запитання будуть дані відповіді?

² Професор Елейн Паґелс у своїй книжці «Адам, Єва і Змій» (англ.) засвідчує, що норми початкового християнства відрізняються від сьогоднішніх поблажливих звичаїв. Вона пише: «Багато християн перших чотирьох століть відзначились своїм статевим самовладанням; цурались полігамії, а часто і розлучень, що дозволялись єврейською традицією; відкидали позашлюбні статеві стосунки, які були звичними у ті часи серед поган, наприклад, проституція і гомосексуалізм».

³ Отже, варто запитати себе: «Чи історія загальновизнаного християнства і його сучасне моральне становище правдиво віддзеркалюють вчення Ісуса Христа? Якою людиною був Ісус? Чи він допоміг людству наблизитись до Бога? Чи він був тим обіцяним Месією з єврейського пророцтва?» Це декотрі запитання, які ми розглянемо в даному розділі.

Ісус — які він мав свідчення?

 4. Завдяки нашому вивченню, яку чітку різницю ми бачимо між головними релігіями світу та християнством і його походженням?

⁴ Як ми вже побачили, міфологія відіграла велику роль майже в усіх головних релігіях світу. Проте коли ми у попередньому розділі аналізували походження юдаїзму, то починали не з міфу, а з історичної розповіді про Авраама, його предків та нащадків. Щодо християнства і його засновника, Ісуса, розпочнемо так само: не з міфології, а з історичності особи. (Дивіться сторінку 237).

 5. а) Які існують три свідчення про Ісуса на підтвердження того, що він був обіцяним «насінням» Авраама? б) Хто написав Християнські грецькі Писання?

⁵ Перший вірш Християнських грецьких Писань, широко відомих як Новий Завіт (дивіться сторінку 241), повідомляє: «Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давидового, сина Авраамового» (Матвія 1:1). Чи це твердження Матвія, колишнього юдейського збирача податків і безпосереднього учня та біографа Ісуса, є безпідставним? Ні. Наступні п’ятнадцять віршів подають лінію потомків Авраама до Якова, який «породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос». Тому Ісус дійсно був нащадком Авраама, Юди й Давида і, отже, мав три свідчення того, що був передреченим «насінням», описаним у Буття 3:15 та обіцяним Аврааму (Буття 22:18 Ог., 1988; 49:10; 1 Хронік 17:11).

6, 7. Чому місце народження Ісуса було таким важливим?

⁶ Ще одним свідченням є місце народження Месіанського Насіння. Де народився Ісус? Матвій повідомляє, що «народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода» (Матвія 2:1). Оповідь лікаря Луки підтверджує цей факт, говорячи нам про майбутнього названого батька Ісуса: «Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна» (Луки 2:4, 5).

⁷ Чому було важливо, щоб Ісус народився у Віфлеємі, а не в Назареті чи в якомусь іншому місці? Бо у VIII сторіччі до н. е. єврейський пророк Михей передрік: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди,— із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних» (Михея 5:1). Отже, місце народження Ісуса було ще одним свідченням того, що він був обіцяним Насінням і Месією (Івана 7:42).

 8. Які пророцтва сповнив Ісус?

⁸ Ісус сповнив значно більше пророцтв з Єврейських Писань і цим доказав, що був обіцяним Месією. Ви можете перевірити декотрі з них у Біблії. (Дивіться сторінку 245)b. А тепер коротко розгляньмо Ісусову місію і його служіння.

Ісусове життя вказує дорогу

 9. а) Як Ісус почав своє публічне служіння? б) Звідки ми знаємо, що Ісус був схвалений Богом?

⁹ Біблія розповідає нам, що Ісус виховувався як звичайний єврейський хлопець того часу, відвідував місцеву синагогу і храм у Єрусалимі (Луки 2:41—52). Досягнувши віку 30 років, він почав своє публічне служіння. Спочатку Ісус прийшов до свого двоюрідного брата Івана, який у річці Йордані охрещував євреїв на символ покаяння. В описі Луки сказано: «І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: «Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!» (Луки 3:21—23; Івана 1:32—34).

10, 11. а) Назвіть деякі характерні риси Ісусового методу проповідування і навчання. б) Як Ісус показав важливість імені свого Отця?

¹⁰ У призначений час Ісус почав своє служіння як помазаний Син Божий. Він ходив по Галілеї та Юдеї, проповідував звістку про Боже Царство і чинив чуда, зокрема зціляв хворих. Не брав платні й не бажав багатства і самозвеличення. Він навіть сказав, що більше щастя давати, ніж брати. Ісус також навчав своїх учнів проповідувати (Матвія 8:20; 10:7—13; Дії 20:35).

¹¹ Коли аналізувати звістку Ісуса і методи, якими він користувався, то можна побачити велику різницю між його стилем і стилем багатьох проповідників загальновизнаного християнства. Він не маніпулював масами за допомогою дешевих емоцій та не залякував їх пекельним вогнем. Ні, він використовував прості логічні аргументи і притчі, тобто ілюстрації, взяті з повсякденного життя, які зворушували серця і розуми. Знаменита Нагірна проповідь є видатним прикладом його вчення і способу дій. У ту проповідь Ісус включив зразкову молитву, в якій чітко вказав, що освячення Божого імені повинне стояти на першому місці. (Дивіться сторінки 258, 259). (Матвія 5:1—7:29; 13:3—53; Луки 6:17—49).

12. а) Як Ісус виявляв любов у навчанні й ділах? б) Наскільки інакшим був би світ, коли б між людьми існувала справжня християнська любов?

¹² У стосунках з послідовниками, і взагалі з людьми, Ісус виявляв любов і співчуття (Марка 6:30—34). Проповідуючи звістку про Боже Царство, він також показував любов і покірність. Тому в останні години свого життя він міг сказати учням: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:34, 35). Отже, суть християнства полягає в тому, щоб виявляти саможертовну любов, яка базується на принципах (Матвія 22:37—40). На ділі це значить, що християнин повинен також любити навіть своїх ворогів, хоча може ненавидіти їхні злі вчинки (Луки 6:27—31). Задумайтесь на хвилину: наскільки іншим був би світ, якби кожен виявляв саме таку любов! (Римлян 12:17—21; 13:8—10).

13. Чим Ісусове вчення відрізнялось від вчення Конфуція, Лао-цзи і Будди?

¹³ Крім того, Ісусове вчення набагато перевершує етику або філософію, яких навчали Конфуцій і Лао-цзи. Ісус, на відміну від Будди, не навчав, що людина може забезпечити собі спасіння шляхом знання і просвітлення. Радше він вказував на Бога, як джерело спасіння: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Івана 3:16, 17).

14. Чому Ісус міг сказати: «Я — дорога, і правда, і життя»?

¹⁴ Ісус наближував людей до Бога, виявляючи любов свого Отця у власних словах і вчинках. Це одна з причин, чому він міг сказати: «Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене... Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: «Покажи нам Отця?» Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті... Чули ви, що Я вам говорив: «Я відходжу, і вернуся до вас». Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця,— бо більший за Мене Отець» (Івана 14:6—28). Ісус був «дорога, і правда, і життя», бо повертав юдеїв назад до свого Отця і їхнього правдивого Бога Єгови. Отже люди у своїх пошуках Бога отримали через Ісуса новий поштовх, тому що Бог з великої любові послав на землю Ісуса як дороговказ світла і правди, котрий веде людей до Отця (Івана 1:9—14; 6:44; 8:31, 32).

15. а) Що ми мусимо робити, аби знайти Бога? б) Які докази Божої любові є на землі?

¹⁵ На підставі служіння і прикладу Ісуса місіонер Павло міг пізніше сказати грекам в Афінах: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:26—28). Людина дійсно може знайти Бога, якщо охоче докладатиме зусиль, щоб шукати його (Матвія 7:7, 8). Бог виявив себе і свою любов у тому, що створив землю, на котрій існують, здається, незліченні форми життя. Він постачає все необхідне людям, незважаючи на те, чи праведні вони, чи неправедні. Бог також дав людству своє написане Слово, Біблію, і послав свого Сина як викупну жертвуc. Крім того, Бог дав потрібну людям допомогу, щоб вони могли знайти дорогу до Нього (Матвія 5:43—45; Дії 14:16, 17; Римлян 3:23—26).

16, 17. Як повинна виявлятися справжня християнська любов?

¹⁶ Звичайно, християнська любов повинна виявлятись не тільки словами, а, що більш важливо, ділами. Тому апостол Павло писав: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Коринтян 13:4—8).

¹⁷ Ісус також чітко показав, наскільки важливо звіщати про Небесне Царство — Боже правління над покірним людством (Матвія 10:7; Марка 13:10).

Кожен християн — благовісник

18. а) На чому наголошується в Ісусовій Нагірній проповіді? б) Яку відповідальність має кожен християнин? в) Як Ісус підготував своїх учнів до служіння і що вони мали звіщати?

¹⁸ Ісус у своїй Нагірній проповіді говорив натовпам, що вони повинні освітлювати інших своїми словами й учинками. Він сказав: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник,— і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матвія 5:14—16). Ісус учив своїх учнів, щоб вони вміли проповідувати і навчати під час своїх подорожей як мандрівні служителі. А яку звістку вони несли? Ту, що проповідував сам Ісус,— про Боже Царство, яке правитиме над землею у праведності. При певній нагоді Ісус пояснив це так: «І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство,— бо на те Мене послано» (Луки 4:43; 8:1; 10:1—12). Він також сказав, що частина ознаки, яка вказує на останні дні, буде така: «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матвія 24:3—14).

19, 20. а) Чому правдиве християнство завжди було активною релігією, члени якої займались проповідуванням? б) Які важливі запитання вимагають відповідей?

¹⁹ Перед тим як 33 року н. е. вознестись на небо, Ісус дав вказівки своїм учням: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Матвія 28:18—20). Тому християнство від самого початку було активною релігією, що навертала на свою віру та викликала гнів і заздрість прихильників тогочасних панівних релігій Греції та Риму, котрі спирались на міфології. Це підтверджує випадок переслідування Павла в Ефесі (Дії 19:23—40).

²⁰ Тепер ми розглянемо такі питання: яку надію для померлих містить звістка про Боже Царство? Про яку надію для померлих проповідував Христос? Чи пропонував він визволити від «пекельного вогню» «безсмертні душі» своїх послідовників? Що ж він проповідував? (Матвія 4:17).

Надія на вічне життя

21, 22. а) До чого Ісус порівняв стан мертвого Лазаря і чому? б) Яку надію плекала Марта щодо свого померлого брата?

²¹ Найліпше розуміння суті надії, яку проповідував Ісус, можна отримати за допомогою того, що він говорив і зробив, коли помер його друг Лазар. Як Ісус дивився на цю смерть? Вирушивши до дому Лазаря, він сказав своїм учням: «Друг наш Лазар заснув,— та піду розбудити його» (Івана 11:11). Ісус порівняв стан померлого Лазаря до сну. Під час міцного сну ми нічого не усвідомлюємо. Це підтверджує єврейське висловлювання в Екклезіяста 9:5: «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають».

²² Ми бачимо, що, хоча Лазар був мертвий чотири дні, Ісус нічого не сказав про перебування душі Лазаря в небі, пеклі або чистилищі! Коли Ісус прибув до Віфанії, Марта, сестра Лазаря, вийшла зустріти його. Він сказав їй: «Воскресне твій брат!» Що вона відповіла? Чи сказала, що він уже на небі? Марта промовила: «Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне». Це ясно показує, що тогочасні євреї надіялись на воскресіння — повернення до життя на землі (Івана 11:23, 24, 38, 39).

23. Яке чудо здійснив Ісус і як це вплинуло на самовидців?

²³ Ісус відповів: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене,— хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене,— повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Івана 11:25, 26). Щоб підтвердити сказане, Ісус пішов до печери, де був похований Лазар. На очах сестер Лазаря, Марії і Марти, а також сусідів Ісус викликав померлого, і той вийшов звідтіля живим. Далі говориться: «І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих» (Івана 11:45; 12:17). Вони своїми очима бачили чудо і повірили та засвідчили про нього. Ісусові релігійні противники, мабуть, були вимушені також повірити в це, оскільки далі розповідається, що первосвященики та фарисеї змовилися вбити Ісуса, «бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить» (Івана 11:30—53).

24. а) Де був Лазар чотири дні? б) Що каже Біблія про безсмертя?

²⁴ Де Лазар перебував протягом чотирьох днів, коли був мертвий? Ніде. Він був без свідомості, спав у гробі й чекав на воскресіння. Ісус благословив його чудесним воскресінням. Згідно з описом Івана, Лазар нічого не сказав про перебування в небі, пеклі або чистилищі протягом тих чотирьох днів. Чому? Просто тому, що він не мав безсмертної душі, яка б могла потрапити до таких місцьd (Йова 36:14; Єзекіїля 18:4).

25. а) Коли Біблія говорить про вічне життя, то що має на увазі? б) Від чого залежить прихід обіцяного Божого Царства?

²⁵ Отже, коли Ісус говорив про вічне життя, він мав на увазі або життя особи на небі як безсмертного духа, співправителя з ним в його Царстві, або вічне життя людини на райській землі під правлінням Царстваe (Луки 23:43; Івана 17:3). Згідно з Божою обіцянкою, символічне проживання Ісуса з покірними людьми на землі принесе рясні благословення для нашої планети. Все це, звичайно, залежить від того, чи дійсно Ісус був посланий і схвалений Богом (Луки 22:28—30; Тита 1:1, 2; Об’явлення 21:1—4).

Боже схвалення — дійсність, а не міф

26. Яка дивовижна подія відбулась на очах Петра, Якова та Івана?

²⁶ Звідки ми знаємо, що Ісус був схвалений Богом? Передусім під час хрещення Ісуса почувся голос із неба, що мовив: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав [«схвалив», НС]» (Матвія 3:17). Пізніше Бог підтвердив своє схвалення перед іншими свідками. Учні Петро, Яків та Іван, звичайні рибалки з Галілеї, пішли з Ісусом на високу гору (можливо, це була гора Гермон заввишки 2814 метрів). Там перед їхніми очима відбулось щось дивовижне: «І Він [Ісус] перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з’явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним... Ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувся, що сказав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав [«схвалив», НС]. Його слухайтеся!» А почувши, попадали учні долілиць, і полякалися сильно» (Матвія 17:1—6; Луки 9:28—36).

27. а) Як на учнів вплинуло преображення? б) Звідки ми знаємо, що Ісус не був міфічною особою?

²⁷ Те, що Петро побачив і почув під час даного Богом видіння, сильно зміцнило його віру. Пізніше він писав: «Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками [по-грецьки: ми́тоіс, міфи], але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав [«схвалив», НС]!» І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі» (2 Петра 1:16—18). Єврейські учні Петро, Яків та Іван насправді бачили чудо преображення Ісуса і чули з неба Божий голос схвалення. Їхня віра базувалась на дійсності — на тому, що вони бачили й чули, а не на міфології чи «юдейських байках». (Дивіться сторінку 237). (Матвія 17:9; Тита 1:13, 14)f.

Ісусова смерть і ще одне чудо

28. У чому Ісуса фальшиво звинуватили 33 року н. е.?

²⁸ У 33 році н. е. єврейські релігійні керівники заарештували Ісуса і притягли до суду, фальшиво звинувативши його в богозневазі, через те що він назвав себе Сином Божим (Матвія 26:3, 4, 59—67). Ці євреї явно хотіли, щоб Ісуса стратили римські світські влади, отже відіслали його до Пилата. Вони знову фальшиво звинуватили його, але цього разу в тому, що він забороняв сплачувати податки кесарю і самого себе називав царем (Марка 12:14—17; Луки 23:1—11; Івана 18:28—31).

29. Як помер Ісус?

²⁹ Ісуса посилали від одного правителя до іншого, а потім римський намісник Понтій Пилат через настирливість фанатичної юрби пішов шляхом найменшого опору і засудив Ісуса на смерть. У результаті Ісус помер на ганебному стовпі, і його тіло поклали у гріб. Але через три дні сталася подія, що перетворила безутішних учнів Ісуса на радісних віруючих і запопадливих благовісників (Івана 19:16—22; Галатів 3:13).

30. Які кроки зробили релігійні провідники, щоб запобігти містифікації?

³⁰ Релігійні провідники, підозрюючи, що Ісусові послідовники можуть удатись до шахрайства, звернулись до Пилата з проханням: «Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: «По трьох днях Я воскресну». Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу»... Відказав їм Пилат: «Сторожу ви маєте,— ідіть, забезпечте, як знаєте». І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили» (Матвія 27:62—66). Чи цим вони надійно застрахувались?

31. Що сталось, коли вірні жінки прийшли до Ісусового гробу?

³¹ На третій день після Ісусової смерті троє жінок пішли до гробу, щоб намастити тіло померлого Ісуса пахучою олією. Що вони побачили? «І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу,— і жахнулись вони... А він промовив до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,— нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас,— там Його ви побачите, як Він вам говорив» (Марка 16:1—7; Луки 24:1—12). Незважаючи на спеціальну сторожу, яку поставили релігійні провідники, Ісуса воскресив його Отець. Але що це — міф чи історичний факт?

32. Які вагомі причини мав Павло для віри в Ісусове воскресіння?

³² Приблизно через 22 роки після цієї події Павло, колишній переслідувач християн, пояснив, чому він повірив в Ісусове воскресіння: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв,— що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля — усім апостолам» (1 Коринтян 15:3—7). Павло міг ризикувати своїм життям, бо мав реальні докази того, що Ісус воскрес, і ці докази включають свідчення приблизно 500 очевидців, котрі бачили воскреслого Ісуса! (Римлян 1:1—4). Павло був переконаний у тому, що Ісус воскрес. Крім того, він мав більш вагому причину стверджувати це, оскільки далі пояснив: «А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові» (1 Коринтян 15:8, 9; Дії 9:1—19).

33. Чому ранні християни заради своєї віри були готові ставати мучениками?

³³ Ранні християни готові були прийняти мученицьку смерть на римських аренах. Чому? Вони знали, що їхня віра базується на історичній дійсності, а не на міфах. Ісус справді був обіцяним у пророцтві Христом, або Месією; Бог послав його на землю; він отримав Боже схвалення; помер на стовпі, як Божий Син, залишившись непорочним; і воскрес із мертвих (1 Петра 1:3, 4).

34. Згідно зі словами апостола Павла, чому Ісусове воскресіння є таке важливе для християнської віри?

³⁴ Ми радимо вам прочитати повністю 15-й розділ першого листа Павла до коринтян, щоб зрозуміти, чому Павло вірив у воскресіння і чому воскресіння важливе для християнської віри. Суть його листа передано цими словами: «Та нині Христос воскрес із мертвих,— первісток серед покійних. Смерть бо через людину [Адама], і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтян 15:20—22).

35. Які благословення обіцяє Бог для землі й людства? (Ісаї 65:17—25).

³⁵ Отже, від воскресіння Ісуса Христа мало зрештою отримати користь усе людствоg. Воскресіння теж дало можливість Ісусові виконати інші месіанські пророцтва. Його справедливе правління з невидимих небес мусить незабаром поширитись на очищену землю. Тоді настане те, що Біблія описує як «нове небо й нова земля», де Бог «кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:1—4).

Передбачено відступництво і переслідування

36. Що відбулось у П’ятидесятницю 33 року н. е. і з яким наслідком?

³⁶ Незабаром після Ісусової смерті й воскресіння відбулось ще одне чудо, яке зміцнило тих ранніх християн і дало їм новий імпульс для проповідування. У день П’ятидесятниці 33 року н. е. Бог вилив з неба свій святий дух, тобто діючу силу, на 120 християн, що зібрались у Єрусалимі. З яким наслідком? «І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:3, 4). Євреї, які розмовляли іншими мовами і які тоді перебували в Єрусалимі, були вражені тим, що ці, на загальну думку, неосвічені галілейські євреї розмовляли іншими мовами. Завдяки цьому багато увірувало. Повертаючись у свої рідні краї, єврейські нововірці поширювали християнську звістку з блискавичною швидкістю (Дії 2:5—21).

37. Як декотрі римські правителі реагували на нову християнську релігію?

³⁷ Але незабаром стали збиратись грозові хмари. Римляни почали побоюватись цієї нової і, на їхній погляд, безбожницької релігії, що не мала ідолів. На християн впало жахливе переслідування, яке розпочав імператор Нерон; воно тривало перші три сторіччя нашої ериh. Багатьох християн засудили до смерті на аренах, щоб задовольнити садистичних кровожерних імператорів і натовпи, котрі приходили подивитись, як в’язнів кидали до диких звірів.

38. Що, згідно з пророцтвом, мало порушити єдність раннього християнського збору?

³⁸ У той ранній період з’явився ще інший тривожний чинник, про який пророкували апостоли. Наприклад, Петро сказав: «А між людом були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль» (2 Петра 2:1—3). Відступництво! Воно було відхиленням від правдивого поклоніння і компромісом з поширеними релігійними течіями римського світу, котрі просякли грецькою філософією і мисленням. Як до того дійшло? Наш наступний розділ відповість на це та пов’язані з ним запитання (Дії 20:30; 2 Тимофія 2:16—18; 2 Солунян 2:3).

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 237]

Чи був Ісус міфічною постаттю?

«Чи життєпис засновника християнства — це результат людської туги, фантазії та надії; міф, подібний до легенд про Крішну, Осіріса, Аттіса, Адоніса, Діоніса, Мітру?» — запитує історик Вілл Дюрант. І відповідає, що в I сторіччі «здається, ніколи не спадало на думку навіть найзавзятішому поганину чи єврейським противникам новоутвореного християнства» заперечувати існування Христа («Історія цивілізації», частина III, «Кесар і Христос», англ.).

Римський історик Светоній (прибл. 69—140 роки н. е.) у своїй історичній праці «Дванадцять цезарів» говорить стосовно імператора Клавдія: «Оскільки євреї, підбурювані якимось Хрестусом [Христом], постійно створювали неспокій в Римі, він вигнав їх з міста». Це трапилось приблизно 50 року н. е. (Порівняйте Дії 18:1, 2). Зверніть увагу, що Светоній не допускав сумніву щодо існування Христа. Для ранніх християн Ісус був реальною постаттю, тому всупереч переслідуванню, яке загрожувало життю, ранні християни дуже активно поширювали свою віру. Малоймовірно, що вони ризикували б своїм життям, базуючи віру лише на міфі. Ісусова смерть і воскресіння сталися за їхнього життя, і деякі з них були очевидцями тих подій.

Історик Дюрант робить висновок: «Щоб кілька звичайних осіб одного покоління могли вигадати таку сильну й привабливу особистість, таку високу мораль і такий зворушливий образ людського братерства, то це було б чудо, причому більш неймовірне, ніж чуда, описані в Євангеліях».

[Ілюстрація]

Ісус проповідував і здійснював чуда у цьому Галілейському краї стародавньої Палестини.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 241]

Хто написав Біблію?

Християнська Біблія складається з 39 книг Єврейських Писань (дивіться сторінку 220), які багато хто називає Старим Завітом, і з 27 книг Християнських грецьких Писань, що їх часто називають Новим Завітомi. Отже, Біблія є мініатюрною бібліотекою з 66 книг, написаних приблизно 40 чоловіками протягом 1600 років (від 1513 року до н. е. до 98 року н. е.).

До Грецьких Писань входить чотири Євангелія, в яких розповідається про Ісусове життя і добру новини, котру він проповідував. Два з них написали безпосередні послідовники Христа — митник Матвій і рибалка Іван. Два інших написали ранні віруючі — Марко та лікар Лука (Колосян 4:14). Після Євангелій іде книга Дії апостолів — розповідь про місіонерську діяльність ранніх християн, укладена Лукою. Далі — 14 листів апостола Павла до окремих християн і зборів; потім — листи від Якова, Петра, Івана та Юди. Останньою книгою є Об’явлення, написане Іваном.

Те, що так багато осіб різного походження, які проживали в різних часах і культурах, змогли укласти таку гармонійну книгу, є сильним доказом того, що Біблія — не просто результат людського розуму, а натхнена Богом. Біблія сама заявляє: «Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання». Отже, Святе Письмо було написане під впливом Божого святого духу, або діючої сили (2 Тимофія 3:16, 17).

[Ілюстрація]

Цей фрагмент римського напису, який поміщає латинське ім’я Понтія Пилата (другий рядок, «IVS PILATVS»), підтверджує, що Пилат був впливовою особою в Палестині. Про це повідомляє також Біблія.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 245]

Месія в біблійних пророцтвах

Пророцтво Подія Сповнення

Бут. 49:10 Народився у племені Юди Матв. 1:2—16; Луки 3:23—33

Мих. 5:1 Народився у Віфлеємі Луки 2:4—11; Івана 7:42

Ісаї 7:14 Народився від діви Матв. 1:18—23; Луки 1:30—35

Ос. 11:1 Покликаний з Єгипту Матв. 2:15

Ісаї 61:1, 2 Прийшов виконати місію Луки 4:18—21

Ісаї 53:4 Взяв наші немочі Матв. 8:16, 17

Пс. 69:10 Ревний до дому Єгови Матв. 21:12, 13; Ів. 2:13—17

Ісаї 53:1 Йому не повірили Ів. 12:37, 38; Рим. 10:11, 16

Ісаї 53:8 Судили й визнали винним Матв. 26:57—68; 27:1, 2, 11—26

Пс. 69:5 Безпідставно зненавиджений Луки 23:13—25; Ів. 15:24, 25

Пс. 22:19 Кидали жеребок на його одежу Матв. 27:35; Ів. 19:23, 24

Пс. 22:2 Бог покинув його Матв. 27:46; Марка 15:34

Ісаї 53:9 Похований у багатого Матв. 27:57—60; Ів. 19:38—42

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 258, 259]

Ісус і Боже ім’я

Навчаючи своїх учнів молитися, Ісус сказав: «Ви ж моліться отак: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10).

Ісус знав, наскільки важливе ім’я його Отця, і наголошував на ньому. Наприклад, до своїх релігійних ворогів він сказав: «Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви... Я вам був сказав,— та не вірите ви. Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця,— вони свідчать про Мене» (Івана 5:43; 10:25; Марка 12:29, 30).

У молитві до свого Отця Ісус сказав: «Прослав, Отче, Ім’я Своє!» Залунав тоді голос із неба: «І прославив,— і знову прославлю!»

Пізніше Ісус молився: «Я Ім’я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!» (Івана 12:28; 17:6, 26).

Будучи євреєм, Ісус добре знав ім’я свого Отця — Єгова, або Ягве, тому що він знав Писання, в якому сказано: «Ви свідки Мої, говорить Господь [«Єгова», НС], та раб Мій, якого Я вибрав, щоб пізнали й Мені ви повірили, та зрозуміли, що це Я. До Мене не зроблено Бога, і не буде цього по мені... Ви ж свідки Мої,— говорить Господь [«Єгова», НС],— а Я Бог» (Ісаї 43:10, 12).

Отже, євреї як нація були вибрані для того, щоб стати свідками Єгови. Як єврей, Ісус теж був свідком Єгови (Об’явлення 3:14).

У I сторіччі більшість євреїв, мабуть, уже не вимовляли виявленого їм Божого імені. Проте певні рукописи показують, що ранні християни користувались грецьким перекладом Єврейських Писань, званим Септуагінта, і бачили давньоєврейську тетраграму, вжиту в грецькому тексті. Джордж Говард, професор релігії та давньоєврейської мови, заявив: «Тому що в Перекладі Септуагінта, якого новозавітна церква застосовувала й з якого цитувала, поміщалась єврейська форма божественного ім’я, то правдоподібно, що письменники Нового Заповіту зберігали Тетраграму в їхніх цитатах. Коли [пізніше] витіснили єврейську форму божественного ім’я й замінили його грецькою в Перекладі Септуагінта, то його також витіснили з цитат, взятих з Перекладу Септуагінта, що вживались у Новому Заповіті».

Отже, професор Говард робить висновок, що християни I сторіччя повинні були ясно розуміти такі вірші, як Матвія 22:44, де Ісус цитував Єврейські Писання своїм ворогам. Говард каже: «Церква першого сторіччя, можливо, читала: «Промовив ЙГВГ Господеві моєму» замість пізнішої фрази: «Промовив Господь Господеві моєму» (...) яка є незрозумілою та й не точною» (Псалом 110:1).

Те, що Ісус уживав Боже ім’я, засвідчено єврейським обвинуваченням, зробленим кілька століть після його смерті. У ньому заявлялось, що він виконував чуда «тільки тому, що опанував «таємницю» Божого імені» («Книжка єврейського знання», англ.).

Ісус, безперечно, знав незрівнянне Боже ім’я. Незважаючи на єврейську традицію того часу, Ісус неодмінно вживав те ім’я. Він не дозволяв людським традиціям применшувати Божий закон (Марка 7:9—​13; Івана 1:1—3, 18; Колосян 1:15, 16).

[Ілюстрація]

На фрагменті папірусу (I сторіччя до н. е.) в грецькому тексті Септуагінти видно Боже ім’я давньоєврейською мовою.

[Ілюстрації на сторінці 238]

У своєму навчанні Ісус використовував багато притч, наприклад, про сіяння, жнива, рибальство, пошуки перлини, змішані отари та виноградник (Матвія 13:3—47; 25:32).

[Ілюстрація на сторінці 243]

За допомогою Божої сили Ісус виконав багато чудес, наприклад, утихомирив бурю.

[Ілюстрація на сторінці 246]

Тетраграма, або чотири приголосні ЙГВГ (Єгова).

[Ілюстрація на сторінці 251]

У розповіді про воскресіння Лазаря не згадується, навіть не натякається, що Лазар мав безсмертну душу.

[Ілюстрація на сторінці 253]

Петро, Яків та Іван були впевнені, що схвалення Ісуса Богом—це не міф, бо вони самі чули й бачили це під час преображення.