Розділ 116

Прощальні настанови

ВЕЧЕРЯ на спомин смерті закінчилась, але Ісус і його апостоли досі у горішній кімнаті. Невдовзі Ісуса вже не буде з ними, тому він має ще багато чого їм сказати. «Нехай ваші серця не тривожаться,— потішає він апостолів.— Вірте в Бога». Але потім додає: «І в мене вірте».

«У домі мого Батька є багато осель,— продовжує Ісус.— Йду приготувати вам місце. ...Щоб ви були там, де я. І куди я йду, ви дорогу знаєте». Апостоли не розуміють, що він говорить про свій відхід на небо, тому Хома питає: «Господи, ми не знаємо, куди ти йдеш. Звідки нам знати дорогу туди?»

«Я — дорога, і правда, і життя»,— відповідає Ісус. Дійсно, людина може увійти в небесний дім Батька тільки тоді, коли приймає Ісуса і наслідує його спосіб життя. Тому Ісус каже: «Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене».

«Господи, покажи нам Батька,— просить Пилип,— і нам цього вистачить». Очевидно, Пилип хоче, щоб Ісус показав їм Бога у видінні, подібному до тих, які в давнину бачили Мойсей, Ілля та Ісая. Але апостоли мають щось набагато ліпше, ніж такі видіння. Ісус говорить: «Я вже стільки часу з вами, а ти, Пилипе, так і не пізнав мене? Хто бачив мене, той бачив і Батька».

Ісус настільки досконало віддзеркалює особистість свого Батька, що жити поряд з ним і спостерігати за ним — це все одно, що бачити Батька. Але Батько вищий за Сина, адже Ісус говорить: «Те, що я вам кажу, кажу не від себе». Всю честь за вчення, які він проповідує, Ісус справедливо віддає своєму небесному Батьку.

Як же, мабуть, підбадьорюють апостолів подальші слова Ісуса: «Хто вірить у мене, той виконуватиме такі самі діла, як я, навіть ще більші»! Ісус не говорить, що його послідовники чинитимуть більші чудеса, ніж він. Натомість він має на увазі, що вони виконуватимуть працю проповідування набагато довше, на значно більшій території і досягнуть більшої кількості людей.

Після свого відходу Ісус не покине учнів напризволяще. «Все, що тільки попросите в моє ім’я,— обіцяє він,— я зроблю». Далі він каже: «Я попрошу Батька, і він дасть вам іншого помічника, який перебуватиме з вами вічно,— дух правди». Згодом, коли Ісус зійде на небо, він зіллє на своїх учнів святий дух — іншого помічника.

Відхід Ісуса вже близько, і він говорить: «Ще трохи, і світ мене більше не побачить». Ісус буде духовною істотою, невидимою для людського ока. Однак він знову обіцяє своїм вірним апостолам: «Ви мене побачите, тому що я живу й ви будете жити». Ісус не тільки з’явиться їм у людській подобі після свого воскресіння, але й у відповідний час воскресить їх, і вони житимуть разом з ним на небі як духовні істоти.

Потім Ісус встановлює просте правило: «Хто приймає мої заповіді та виконує їх, той любить мене. А хто любить мене, того буде любити й мій Батько. І я теж любитиму такого та виявлю йому себе».

Почувши це, апостол Юда (також відомий як Тадей) перебиває його: «Господи, чому тепер ти хочеш виявити себе лише нам, а не світові?»

«Якщо хтось любить мене,— відповідає Ісус,— то буде дотримуватися моїх слів, і мій Батько любитиме його. (...) А хто моїх слів не дотримується, той мене не любить». Світські люди, на відміну від слухняних послідовників Христа, ігнорують його вчення, і тому він не виявляє їм себе.

Під час земного служіння Ісус багато чого навчив своїх апостолів. Але як їм все це запам’ятати, адже досі вони не розуміють багатьох речей? На щастя, Ісус обіцяє: «Помічник, святий дух, якого Батько пошле в моє ім’я, навчить вас усього і нагадає все, що я говорив».

І знову Ісус потішає їх: «Я залишаю вам мир, свій мир, і даю його... Нехай ваші серця не тривожаться». Ісус відходить, але каже: «Якби ви справді любили мене, то раділи б, що я йду до Батька, оскільки Батько більший від мене».

Ісус недовго пробуде з апостолами. «Я вже небагато скажу вам,— говорить він,— бо надходить правитель цього світу. Наді мною він влади не має». Правителем цього світу є Сатана Диявол, якому вдалось увійти в Юду і здобути над ним владу. Але в Ісусі немає жодної грішної слабкості, яка дозволила б Сатані відвести його від служіння Богові.

Близькі сердечні стосунки

Після вечері на спомин своєї смерті Ісус підбадьорює апостолів задушевною розмовою. Можливо, вже за північ. Ісус каже: «Вставайте, ходімо звідси». Однак перш ніж піти, Ісус, спонуканий любов’ю до апостолів, розповідає їм підбадьорливий приклад.

«Я — правдива виноградна лоза, а мій Батько — виноградар»,— починає Ісус. Великий Виноградар, Бог Єгова, посадив символічну виноградну лозу, коли під час хрещення Ісуса восени 29 року н. е. помазав його святим духом. Але Ісус показує, що лоза символізує не тільки його: «Кожну гілку на мені, яка не приносить плодів, він відрізає, а ту, що плоди приносить,— очищає, аби вона давала їх ще більше. (...) Бо як гілка не приносить плодів, якщо не залишається на виноградній лозі, так і ви не зможете приносити плоди, якщо не будете перебувати в єдності зі мною. Я — виноградна лоза, а ви — гілки».

Апостоли та інші учні стали гілками цієї лози через 51 день, в П’ятидесятницю, коли на них було вилито святий дух. Зрештою гілками символічної виноградної лози стають 144 000 осіб. Разом зі стовбуром — Ісусом Христом — вони утворюють символічну лозу, яка приносить плоди Божого Царства.

Ісус пояснює, завдяки чому вони можуть приносити ці плоди: «Хто перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з ним, той приносить багато плодів, адже без мене ви не можете робити нічого». А якщо хтось не приносить плоду, то, як говорить Ісус, його «відрізають, немов гілку, і він засихає. Такі гілки збирають, кидають у вогонь, і вони згоряють». З іншого боку, Ісус обіцяє: «Коли ви залишаєтесь в єдності зі мною і мої слова перебувають в вас, то можете просити все, чого бажаєте, й отримаєте це».

Далі Ісус говорить своїм апостолам: «І якщо ви постійно приносите багато плодів та показуєте, що ви мої учні, то мій Батько прославляється». Плід, якого Бог очікує від них як від гілок,— це християнські риси, а особливо любов. Крім того, оскільки Христос звіщав Боже Царство, то очікуваний плід включає в себе також те, щоб вони робили людей учнями, наслідуючи Христа.

«Перебувайте в моїй любові»,— закликає апостолів Ісус. Проте як це робити? «Коли будете виконувати мої заповіді,— каже Ісус,— то перебуватимете в моїй любові». Потім він пояснює: «Тож даю вам заповідь: любіть одні одних, як я вас полюбив. Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів свою душу».

Через кілька годин Ісус доведе свою неперевершену любов, віддавши за апостолів і за всіх, хто виявляє віру в нього, своє життя. Приклад Ісуса повинен спонукувати його послідовників розвивати таку ж саможертовну любов одні до одних. Саме по цій любові їх можна буде розпізнати, адже раніше Ісус говорив: «По тому всі розпізнають, що ви мої учні, коли між вами буде любов».

Тепер Ісус пояснює, кого він вважає своїми друзями: «Ви — мої друзі, якщо виконуєте все, що я наказую. Я більше не називаю вас рабами, адже раб не знає, що робить його пан. Я ж назвав вас друзями, бо відкрив вам усе, що чув від Батька».

Наскільки ж цінною є близька дружба з Ісусом! Але щоб зберігати таку дружбу, Ісусові послідовники мають «постійно приносити плоди». Якщо вони так робитимуть, то, як запевняє Ісус, «хоч би що ви попросили Батька в моє ім’я, він дасть вам». Безумовно, це чудова нагорода для тих, хто приносить плоди Царства! Ще раз заохотивши апостолів «любити одні одних», Ісус пояснює, що світ буде їх ненавидіти. Однак він потішає їх: «Якщо світ вас ненавидить, знайте, що мене він зненавидів першим». Потім Ісус показує, чому світ ненавидить його послідовників: «Оскільки ви не належите світу,— адже я вибрав вас зі світу,— він ненавидить вас».

Далі Ісус глибше пояснює причину цієї ненависті, кажучи: «Робитимуть усе це вам за моє ім’я, бо не знають того [Бога Єгову], хто мене послав». Ісусові чуда, по суті, засуджують людей, які його ненавидять, і тому він каже: «Якби я не виконав серед них діл, яких ще ніхто не чинив, вони не мали б гріха. Проте вони бачили мої діла, та все ж зненавиділи і мене, і мого Батька». Таким чином, як говорить Ісус, виконується пророцтво: «Вони безпідставно зненавиділи мене».

Як і раніше, Ісус потішає апостолів, обіцяючи послати їм помічника — святий дух, могутню діючу силу Бога. «Він буде свідчити про мене. Ви теж маєте свідчити про мене».

Подальші настанови перед відходом

Ісус та апостоли збираються вийти з горішньої кімнати. «Я розповів усе це, щоб ви не спіткнулися»,— веде далі Ісус. Потім він дає їм важливе попередження: «Вас виганятимуть із синагоги. І надходить час, коли кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що віддано служить Богу».

Очевидно, ця пересторога дуже непокоїть апостолів. Хоча Ісус вже говорив, що світ їх буде ненавидіти, але він не казав прямо, що їх будуть вбивати. «Я не казав вам цього спочатку,— пояснює Ісус,— бо ще був з вами». Як же добре, що перед своїм відходом Ісус заздалегідь попереджає їх про це!

«Тепер же,— продовжує Ісус,— я йду до того, хто мене послав, та ніхто з вас не запитує мене: “Куди ти йдеш?”» Раніше цього вечора апостоли розпитували Ісуса, куди він іде, але тепер вони настільки приголомшені, що більше про це не питають. Ісус каже: «Через те, що я все це розповів, ваші серця сповнилися смутком». Апостоли сумують не тільки тому, що дізналися про жахливі переслідування, які їх очікують, але й тому, що їхній Пан іде від них.

Тож Ісус говорить їм: «Я йду задля вашого ж добра. Бо якщо я не піду, помічник до вас не прийде, а якщо піду, то пошлю його до вас». Будучи людиною, Ісус не може одночасно перебувати в різних місцях, але коли він піде на небо, то зможе посилати своїм послідовникам помічника — святий дух Бога — в будь-який куточок землі. Тому краще буде, коли Ісус піде.

Ісус говорить, що святий дух «засвідчить світові про гріх, праведність і суд». Буде викрито гріх світу, тобто його відмова виявляти віру в Божого Сина. Крім того, Ісус піде на небо до Батька, і це засвідчить його праведність. А нездатність Сатани і його злого світу зламати Ісусову непорочність переконливо засвідчує, що правитель цього світу вже засуджений.

«Я ще стільки всього маю сказати вам,— говорить далі Ісус,— але тепер цього для вас буде забагато». Тому Ісус обіцяє, що коли він зіллє на них святий дух, Божу діючу силу, то вони зрозуміють все відповідно до своїх здібностей.

Апостолам особливо важко збагнути, що Ісус помре, а потім з’явиться їм після воскресіння. Тож вони запитують один одного: «Що означають його слова: “Ще трохи — і ви мене не побачите, а потім пройде ще трохи часу — і побачите мене знову”, а також “бо я йду до Батька”?»

Ісус усвідомлює, про що вони хочуть його запитати, тому пояснює: «Щиру правду кажу вам: ви будете плакати й голосити, а світ буде радіти. Ви будете сумувати, але ваш смуток обернеться в радість». Пополудні цього ж дня, коли Ісуса вбито, релігійні провідники радіють, а учні сумують. Однак після воскресіння Ісуса їхній смуток обертається в радість! Вони також радіють у день П’ятидесятниці, коли Ісус зливає на них святий дух і доручає їм бути його свідками!

Порівнюючи ситуацію апостолів до стану жінки під час пологів, Ісус каже: «Жінка, коли народжує, зазнає мук, бо прийшов її час». Однак він зазначає, що після народження дитини жінка вже не пам’ятає своїх мук. Тож Ісус підбадьорює апостолів: «Так само й ви: тепер сумуєте, але я знову побачуся з вами [після воскресіння], і тоді ваші серця сповняться радістю. Цієї ж радості не відбере у вас ніхто».

До цього часу апостоли ще ніколи нічого не просили в ім’я Ісуса. Але тепер він говорить: «Що тільки попросите в Батька, він дасть вам у моє ім’я. (...) Бо він сам дуже любить вас, оскільки ви так само полюбили мене й повірили, що я — посланий Батьком. Я вийшов від Батька і прийшов у світ. Тепер же я світ покидаю та повертаюсь до Батька».

Ісусові слова дуже потішають апостолів. «Тому ми й віримо, що ти — від Бога»,— кажуть вони. «Тепер ви вірите? — запитує Ісус.— Ось надходить час, і він уже надійшов, коли ви розбіжитеся по своїх домах, а мене залишите самого». Важко повірити, але це станеться ще цієї ночі!

«Я розповів вам усе це, щоб завдяки мені ви мали мир». Ісус закінчує розмову такими словами: «У світі ви зазнаватимете лиха, але будьте відважні: я світ переміг». Ісус переміг світ у тому розумінні, що, незважаючи на всі зусилля Сатани і світу зламати його непорочність, він віддано виконав Божу волю.

Кінцева молитва в горішній кімнаті

Ісус дуже любить апостолів і тому готує їх до свого близького відходу. Він уже дав їм детальні настанови і потішив їх, а тепер підводить очі до неба і просить свого Батька: «Прослав свого сина, щоб і син прославив тебе, бо ти дав йому владу над кожним тілом, аби він дав вічне життя всім тим, кого ти йому дарував».

Яку ж особливу тему піднімає Ісус — він говорить про вічне життя! Ісусу дано «владу над кожним тілом» у тому розумінні, що він може використати свою викупну жертву на благо людства, приреченого на смерть. Але він дає «вічне життя» тільки тим, кого схвалює Батько. Продовжуючи молитися, Ісус більше говорить про вічне життя:

«Щоб отримати вічне життя, потрібно пізнавати тебе, єдиного правдивого Бога, і посланого тобою Ісуса Христа». Дійсно, спасіння залежить від того, чи ми пізнаємо Бога і його Сина. Але недостатньо просто мати знання.

Потрібно близько познайомитися з Богом та його Сином і розвинути з ними справжню дружбу. Необхідно переймати їхні погляди і вчитися дивитись на все їхніми очима. А понад усе, треба намагатись наслідувати їхні неперевершені риси у стосунках з іншими.

Далі Ісус молиться: «Я прославив тебе на землі, бо завершив працю, яку ти мені доручив». До цього часу Ісус віддано виконував усе, що йому було доручено, і він впевнений, що зможе виконати все до кінця. Тому він просить: «Батьку, прослав мене: дозволь мені бути біля тебе і мати ту славу, яку я мав, коли ще був з тобою — до створення світу». Справді, Ісус просить, щоб Бог повернув йому колишню небесну славу, воскресивши його.

Підводячи підсумок своєї найважливішої праці на землі, Ісус говорить: «Я виявив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу. Вони були твоїми, і ти дарував їх мені, а вони виконали твоє слово». Під час свого служіння Ісус використовував Боже ім’я, Єгова, і показував, як його правильно вимовляти. Але Ісус виявив це ім’я апостолам ще іншим способом — він допоміг їм глибше пізнати і більше цінувати Єгову, його особистість та наміри.

Ісус визнає, що Єгова — це його Володар, якому він служить, і смиренно каже: «Я передав їм слова, які ти мені дав, а вони прийняли їх та справді зрозуміли, що я прийшов від тебе, і повірили, що ти послав мене».

Потім Ісус показує різницю між своїми послідовниками і рештою людства, молячись: «Прошу не за світ, а за тих, кого ти дав мені. (...) Коли я був з ними, то оберігав їх... І я їх зберіг: жоден з них не загинув, окрім сина загибелі [тобто Юди Іскаріота]». Саме в цей час Юда здійснює свій ганебний задум — зраджує Ісуса. Таким чином, навіть не усвідомлюючи цього, Юда виконує Писання.

Далі Ісус молиться: «Цей світ їх зненавидів... Не прошу тебе забрати їх зі світу, а лише прошу оберігати від Злого. Вони, як і я, не належать світу». Послідовники Ісуса живуть у світі, тобто в організованому людському суспільстві, яким править Сатана, але вони залишаються і завжди повинні залишатися відокремленими від нього та його грішних діл.

«Освяти їх правдою,— продовжує Ісус,— твоє слово — це правда». Тут Ісус називає натхнені Єврейські Писання, які він часто цитував, «правдою». Але також є «правдою» те, чого він навчав своїх учнів, і те, що вони згодом написали під натхненням,— Християнські Грецькі Писання. Ця правда може освятити людину, повністю змінити її життя і відокремити її від світу.

Тепер Ісус молиться «не лише за них, а й за тих, хто повірить у... [нього] завдяки їхньому слову». Тож Ісус молиться за тих, хто стане його помазаними послідовниками, та за інших майбутніх учнів, які будуть зібрані в «одну отару». Що ж він просить для всіх цих людей?

«Щоб усі вони були одне: як ти, Батьку, перебуваєш в єдності зі мною, а я — в єдності з тобою. (...) Щоб вони, як і ми, були одне». Ісус і його Батько не є буквально однією особою, однак між ними панує єдність у всьому. Ісус молиться, щоб така єдність була між його послідовниками і щоб «завдяки цьому світ зрозумів, що мене послав ти і що ти полюбив їх так само, як мене».

Потім Ісус звертається до свого небесного Батька з проханням стосовно тих, хто буде його помазаними послідовниками. Що ж це за прохання? «Щоб вони були там, де я. Тоді вони побачать славу, яку я отримав від тебе, бо ти полюбив мене ще перед заснуванням світу [тобто перед тим, як Адам і Єва зачали дітей]». Задовго до цього Бог полюбив свого єдинородного Сина, який потім став Ісусом Христом.

У кінці своєї молитви Ісус знову наголошує: «Я виявив їм твоє ім’я і далі виявлятиму, щоб вони мали любов, якою ти мене полюбив, і щоб я перебував в єдності з ними». Коли говорити про апостолів, то для них дізнатись ім’я Бога означало з-посеред усього іншого відчути Божу любов на собі. Івана 14:1—17:26; 13:27, 35, 36; 10:16; Луки 22:3, 4; Вихід 24:10; 1 Царів 19:9—13; Ісаї 6:1—5; Галатів 6:16; Псалом 35:19; 69:5; Приповістей 8:22, 30.

▪ Куди йде Ісус і що він відповідає Хомі, коли той запитує про дорогу туди?

▪ Чого, мабуть, просить Пилип в Ісуса?

▪ Чому той, хто бачив Ісуса, бачив і Батька?

▪ В якому значенні послідовники Ісуса виконуватимуть більші діла, ніж він?

▪ В якому розумінні Сатана не має влади над Ісусом?

▪ Коли Єгова посадив символічну виноградну лозу? Коли і як інші стають гілками тієї лози?

▪ Скільки гілок зрештою повинна мати ця символічна лоза?

▪ Якого плоду Бог очікує від гілок?

▪ Як ми можемо бути друзями Ісуса?

▪ Чому світ ненавидить Ісусових послідовників?

▪ Яка пересторога Ісуса дуже непокоїть апостолів?

▪ Чому апостоли не питають Ісуса, куди він іде?

▪ Що апостолам особливо важко збагнути?

▪ Який приклад Ісус наводить апостолам, аби показати, що їхній смуток обернеться в радість?

▪ Що, за словами Ісуса, незабаром зроблять апостоли?

▪ Як Ісус переміг світ?

▪ В якому значенні Ісусу дано «владу над кожним тілом»?

▪ Що означає пізнавати Бога і його Сина?

▪ Як Ісус виявляє ім’я Бога?

▪ Що таке «правда» і як вона «освячує» християн?

▪ В якому розумінні Батько, Син і всі правдиві поклонники — «одне»?

▪ Коли було «заснування світу»?