Біблійна книга 43. Івана

Письменник: апостол Іван

Місце написання: Ефес або його околиці

Написання закінчено: бл. 98 року н. е.

Описаний період: 29—33 роки н. е. (після прологу)

ЄВАНГЕЛІЯ Матвія, Марка і Луки були в обігу вже понад 30 років, і християни першого століття цінували їх як праці людей, натхнених святим духом. Але століття підходило до кінця і число тих, хто був з Ісусом, зменшувалося, отож могло постати запитання, чи є ще якась інформація, яку потрібно розповісти? Чи знайдеться хтось, хто пам’ятає ті події і може описати деякі цінні подробиці Ісусового служіння? Така людина знайшлася. Це Іван, чоловік уже в літах, який у спілкуванні з Ісусом не раз зазнав особливої честі. Він, очевидно, був одним з перших учнів Івана Хрестителя, яким той представив Агнця Божого, і належав до перших чотирьох учнів, яких Господь запросив приєднатися до нього в служінні (Ів. 1:35—39; Марка 1:16—20). Іван залишався в близьких стосунках з Ісусом протягом усього його служіння, він був учнем, якого «Ісус любив» і який під час останньої Пасхи сидів перед Ісусом, схилившись до його грудей (Ів. 13:23; Матв. 17:1; Марка 5:37; 14:33). Він бачив жахливу сцену страти Ісуса, власне тоді Ісус доручив йому піклуватись про свою тілесну матір; окрім того, саме Іван випередив Петра, коли вони поспішали до гробниці, аби перевірити, чи звістка про те, що Ісус воскрес, правдива (Ів. 19:26, 27; 20:2—4).

² Майже 70 років активного служіння, а також отримані видіння і роздуми під час недавнього ув’язнення на відлюдному острові Патмос добре приготували Івана до опису того, що він так довго зберігав у своєму серці. Святий дух спонукав його розум, аби він пригадав та записав багато цінних, життєдайних слів, щоб кожен читач міг ‘повірити, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки Ісусовому імені отримав життя’ (20:31).

³ На початку другого століття християни визнавали Івана письменником цього Євангелія і вважали його працю незаперечною частиною канону натхнених Писань. Климент Александрійський, Іриней, Тертулліан та Оріген, які жили в кінці другого — на початку третього століть, підтверджують, що Іван був письменником цього Євангелія. І в самому Євангелії є багато доказів того, що його письменником був Іван. Очевидно, що цю біблійну книгу написав єврей, який добре знав єврейські звичаї та свій край (2:6; 4:5; 5:2; 10:22, 23). Особисті почуття, передані в оповіді, вказують на те, що письменник був не просто апостолом, а одним з трьох найближчих товаришів Ісуса, які супроводжували його в особливих випадках,— а ними були Петро, Яків та Іван (Матв. 17:1; Марка 5:37; 14:33). Письменником Євангелія не міг бути Яків (син Зеведея), оскільки він загинув мученицькою смертю від рук Ірода Агріппи I близько 44 року н. е.— задовго до написання цієї книги (Дії 12:2). Не міг бути ним і Петро, оскільки в Івана 21:20—24 він згадується разом з письменником.

⁴ У цих кінцевих віршах Євангелія письменника названо учнем, «якого Ісус любив». Цей та подібні вирази вжито в Євангелії декілька разів, хоча ім’я апостола Івана не згадується. Також наводяться слова Ісуса, який каже про нього: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки прийду, що тобі до цього?» (Ів. 21:20, 22). Отож, як видно, згаданий учень мав на багато років пережити Петра та інших апостолів. Усе це дуже підходить до апостола Івана. Цікаво, що Іван, після того як отримав видіння про прихід Ісуса, записане в книзі Об’явлення, закінчує це дивовижне пророцтво словами: «Амінь! Прийди, Господи Ісусе» (Об’яв. 22:20).

⁵ Хоча самі писання Івана не подають конкретної інформації про час укладення його Євангелія, але загалом вважається, що Іван написав його після повернення з острова Патмос, де він був у засланні (Об’яв. 1:9). Римський імператор Нерва, що правив у 96—98 роках н. е., звільнив чимало тих, кого було засуджено на заслання наприкінці правління його попередника, Доміціана. Іван закінчив написання свого Євангелія приблизно у 98 році н. е. і, як вважають, помер спокійною смертю в Ефесі у третій рік правління імператора Траяна, тобто у 100 році н. е.

⁶ Про те, що це Євангеліє було написане в Ефесі або його околицях, свідчить історик Євсевій (бл. 260 — бл. 340 роки н. е.), який цитує такі слова Іринея: «Іван, учень Господа, який навіть спочивав на його лоні, також написав євангеліє, коли жив в Ефесі в Азії»a. Підтвердженням того, що ця книга була написана за межами Палестини, є той факт, що в ній Ісусових противників часто названо загальним словом «юдеї», а не словами «фарисеї», «старші священики» тощо (Ів. 1:19; 12:9). Крім того, у ній наводиться римська назва Галілейського моря — Тіверійське море (6:1; 21:1). З огляду на неєвреїв Іван подає додаткові пояснення щодо юдейських свят (6:4; 7:2; 11:55). Місце заслання Івана, острів Патмос, було неподалік Ефеса, і з 2-го та 3-го розділів книги Об’явлення видно, що Іван добре знав ефеський, а також інші збори Малої Азії.

⁷ Достовірність Євангелія Івана підтверджують важливі рукописи, знайдені у XX столітті. Наприклад, в Єгипті знайшли фрагмент Євангелія Івана, відомий тепер як папірус Райленда 457 (P⁵²); він містить Івана 18:31—33, 37, 38 і зберігається у бібліотеці ім. Джона Райленда (Манчестер, Англія)b. Про вплив цього рукопису на традиційний погляд стосовно того, що Іван написав Євангеліє наприкінці першого століття, покійний сер Фредерік Кеньйон у своїй книжці «Біблія і сучасні знання» (1949, с. 21, англ.) сказав: «Незважаючи на свій невеликий обсяг, він є достатнім доказом того, що в провінціальному Єгипті, де його знайшли, рукопис цього Євангелія був в обігу приблизно в 130—150 роках по Р. Х. Навіть якщо припустити, що цей рукопис дуже швидко дістався туди з місця написання, дата його укладення настільки наближається до традиційної, в останньому десятилітті першого сторіччя, що вже не залишається жодної підстави піддавати сумніву обґрунтованість цієї традиції».

⁸ Євангеліє Івана має надзвичайно цікавий вступ. У ньому Слово, яке було «з Богом на початку», представлено як Того, через кого усе з’явилося (1:2). Розповівши про дорогоцінні взаємини між Батьком і Сином, Іван переходить до майстерного опису Ісусових діл та повчань, часто змальовуючи їх у світлі сердечної любові, яка об’єднує все у межах величного Божого устрою. Ця розповідь про Ісусове життя на землі охоплює період 29—33 років н. е., і в ній докладно згадані чотири свята Пасхи, на яких Ісус був протягом свого служіння, а це становить один із доказів того, що його служіння тривало три з половиною роки. У трьох із цих випадків наводиться назва свята — Пасха (2:13; 6:4; 12:1; 13:1). А один раз про нього згадано як про «юдейське свято», однак з контексту видно, що незадовго до того Ісус сказав, що «до жнив залишилося ще чотири місяці»,— отож ішлося про свято Пасхи, яке припадало на початок жнив (4:35; 5:1)c.

⁹ Євангеліє Івана містить багато додаткової інформації; 92 відсотки її змісту — це новий матеріал, який не міститься в інших трьох Євангеліях. Але незважаючи на це, Іван закінчує свою розповідь такими словами: «Крім того, Ісус робив ще багато чого іншого, і якби все детально описати, то, думаю, весь світ не вмістив би написаних сувоїв» (21:25).

ЧОМУ КОРИСНА

¹⁰ Добра новина «від Івана»,— яка вражає своєю прямотою і з великою переконливістю докладно і сердечно зображає Слово, яке стало Христом,— близько знайомить нас з тим, що говорив і що робив цей помазаний Божий Син. Хоча стиль та словниковий запас Івана прості, що характерно для ‘неосвіченого й простого’ чоловіка, однак його спосіб викладу думок відзначається великою силою (Дії 4:13). В його Євангелії глибоко розкрито щиру любов між Батьком і Сином, а також описано чудові, сердечні взаємини, які можуть розвинутись завдяки єдності з ними. Такі слова, як «любов» і «любити», Іван вживає частіше, ніж інші три євангелісти разом узяті.

¹¹ Які ж чудові взаємини існували від початку між Словом і Богом, Батьком! Згідно з Божим провидінням «Слово стало тілом та перебувало серед нас. Ми бачили його славу — славу, яку має від батька єдинородний син. Він був сповнений незаслуженої доброти і правди» (Ів. 1:14). Далі впродовж усієї оповіді Івана Ісус, говорячи про свої стосунки з Богом, підкреслює, що він із цілковитою слухняністю підкоряється волі Батька (4:34; 5:19, 30; 7:16; 10:29, 30; 11:41, 42; 12:27, 49, 50; 14:10). Ці близькі взаємини Ісус по-особливому виразив у зворушливій молитві, записаній в 17-му розділі Івана. У ній Ісус повідомляє своєму Батькові, що завершив працю, яку Той доручив йому виконати на землі, і додає: «Тож тепер, Батьку, прослав мене: дозволь мені бути біля тебе і мати ту славу, яку я мав, коли ще був з тобою — до створення світу» (17:5).

¹² А що сказати про взаємини Ісуса з його учнями? На передній план постійно ставиться роль Ісуса як єдиного каналу, через який Божі благословення зливаються і на учнів, і на все людство (14:13, 14; 15:16; 16:23, 24). Про Ісуса сказано, що він «Агнець Божий», «хліб життя», «світло для світу», «пастир добрий», «воскресіння і життя», «дорога, і правда, і життя» та «правдива виноградна лоза» (1:29; 6:35; 8:12; 10:11; 11:25; 14:6; 15:1). Власне за допомогою цього прикладу про «правдиву виноградну лозу» Ісус розповідає про чудову єдність — єдність не лише між його правдивими послідовниками і ним, але також і єдність з Батьком. Приносячи багато плодів, вони прославлятимуть його Батька. «Як полюбив мене Батько і як я полюбив вас, так і ви перебувайте в моїй любові»,— радить Ісус (15:9).

¹³ Як же палко Ісус потім молиться до Єгови і просить, щоб усі ці любі учні, а також ‘ті, хто повірить у нього завдяки їхньому слову’, були одне з його Батьком і з ним, освячені словом правди! А в кінцевих словах молитви до свого Батька Ісус прекрасно виразив усю мету свого служіння: «Я виявив їм твоє ім’я і далі виявлятиму, щоб вони мали любов, якою ти мене полюбив, і щоб я перебував в єдності з ними» (17:20, 26).

¹⁴ Хоча Ісус і залишав своїх учнів у світі, однак він не хотів залишити їх без помічника, «духу правди». Крім того, він дав їм своєчасну пораду щодо стосунків зі світом і показав, як їм, будучи «синами світла», стати переможцями (14:16, 17; 3:19—21; 12:36). «Якщо ви і далі перебуватимете в моїй науці, то справді будете моїми учнями,— сказав Ісус.— Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними». На противагу цьому синам темряви він сказав: «Ваш батько — Диявол, і ви хочете виконувати бажання свого батька. Він... в правді не встояв, бо правди в ньому немає». Тож постановімо завжди твердо стояти в правді — «поклонятися Батькові в дусі та в правді» — і черпати сили зі слів Ісуса: «Будьте відважні: я світ переміг» (8:31, 32, 44; 4:23; 16:33).

¹⁵ Усе це пов’язане також з Божим Царством. Ісус засвідчив на суді: «Моє царство не належить цьому світу. Якби моє царство належало світу, мої слуги воювали б, щоб я не був виданий юдеям. Та моє царство не звідси». Потім, відповідаючи на запитання Пилата, він сказав: «Ти сам кажеш, що я цар. Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду. І кожен, хто стоїть на боці правди, слухається мого голосу» (18:36, 37). Щасливі ті, хто слухається і хто ‘народився знову’, щоб у єдності з Царем «увійти в Боже царство». Щасливі й «інші вівці», які слухаються голосу цього Пастиря-Царя і здобувають життя. Справді, існує вагома підстава бути вдячним за можливість читати Євангеліє Івана, бо воно було написане «для того, аби ви повірили, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки його імені отримали життя» (3:3, 5; 10:16; 20:31).

[Примітки]