Перлини з Євангелія від Івана
СВОЇМ духом Єгова натхнув старенького апостола Івана написати хвилююче Євагеліє про життя й службу Ісуса Христа. Це Євангеліє було написане в, або недалеко, Ефесу близько 98 р. н. е. Але яка ж природа цього Євангелія? І які перлини поміщаються в ньому?
Головно додаткове
Іван старався не повторювати те що писали Матвій, Марко й Лука. Його Євангеліє додаткове в тім, що в ньому поміщається понад 90 процентів інформації, яка не знаходиться в інших Євангеліях. Наприклад, тільки Іван говорить про Ісусове існування перед Його прибуттям на землю, і що «Слово сталось тілом» (1:1-14). Тоді як інші письменники Євангелій кажуть, що Ісус очистив храм при кінці Його служби, то Іван каже, що Христос також очистив його на початку Своєї служби (2:13-17). Тільки цей старенький апостол говорить про деякі чуда, яких Ісус виконував,— перемінення води на вино, воскресіння померлого Лазаря, і чудесний влов риби після Його воскресіння (2:1-11; 11:38-44; 21:4-14).
Усі письменники Євангелій говорять, як Ісус заснував Спомин Своєї смерті, але тільки Іван говорить, що Христос навчив Своїх апостолів покірності обмивши їм ноги тієї ночі. Крім того, тільки Іван записав Ісусові відверті розмови і Його молитву заради них у той час (13:1—17:26).
У цьому Євангелії, ім’я Іван стосується Хрестителя, а письменник називає себе «учень, якого любив Ісус» (13:23). Апостол напевно любив Ісуса, і наша власна любов до Христа посилюється, коли Іван говорить про Нього як Слово, хліб життя, світло світу, Добрий Пастир, шлях, правда й життя (1:1-3, 14; 6:35; 8:12; 10:11; 14:6). Ці описи служать Івановій цілі, тобто: «Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб віруючи, життя мали в Ім’я Його» (20:31).
Покірність і радість
Іванове Євангеліє представляє нам Ісуса як Слово й Агнець, Який відбирає наші гріхи й поміщає чудеса доказуючи, що Він є «Божий Святий» (1:1—9:41). Між іншим, в Євангелії підкреслюється покірність і радість Івана Хрестителя. Він був Христовим передвісником, який сказав: «Кому розв’язати ремінця від узуття Його я негідний» (1:27). Узуття зав’язувалось шкіряними шнурками або тасьмами. Раб деколи розв’язував шнурівки взуття якоїсь людини й носив його для нього, як обов’язок слуги. Таким чином Іван Хреститель виражав свою покірність і усвідомлення своєї незначності в порівнянні з його Паном. Це нам гарний урок, тому що тільки покірні можуть служити Єгові й Його Месіанському Цареві! (Псалом 138:6; Приповістей 21:4).
Замість гордовито обурюватись на Ісуса, Іван Хреститель сказав: «Дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась!» (3:29). Будучи представником молодого, дружко вів шлюбну домовленість і деколи робив розпорядок на заручини й доставляння дарунків молодій або віно її батькові. Дружко мав причину радіти, коли сповнив свій обов’язок. Подібно цьому, Іван дуже радів, тому що представив Ісуса першим членам Його невісти (Об’явлення 21:2, 9). Тому що служба дружка короткотривала, то Іванова праця скоро закінчилась. Він зменшувався, тоді як Ісус зростав (Івана 3:30).
Ісусова турбота людьми
Біля криниці недалеко міста Сіхара, Ісус говорив самарянці про символічну воду, яка веде до життя вічного. Коли прибули Його учні, то «дивувались, що з жінкою Він розмовляв» (4:27). Чому ж така реакція? Євреї ненавиділи самарян і не мали стосунків з ними (4:9; 8:48). Єврейський вчитель дуже рідко коли розмовляв з жінкою публічно. Але Ісусова співчутлива турбота людьми спонукала Його дати їй свідчення, і через це мешканці того міста «почали приходити до Нього» (4:28-30).
Турбота до людей спонукала Ісуса сказати: «Коли прагне хто з вас — нехай прийде до Мене та й п’є!» (7:37). Очевидно, Він указував на звичай доданий до восьмиденного свята Кучок. Кожного ранку протягом сімох днів, священик черпав воду з ставка Сілоама й виливав її на вівтар у храмі. Між іншим, казали, що цей акт представляв вилиття духа. Починаючись у свято П’ятидесятниці 33 р. н. е., Божий дух спонукав Ісусових послідовників доносити життєдайні води людям цілого світу. Тільки від Єгови, «джерела вод життя», через Христа можна одержати вічне життя (Єремії 2:13; Ісаї 12:3; Івана 17:3).
Добрий Пастир дбає!
Ісусова турбота про людей стає ясною з Його ролі як добрий Пастир, який дбає про Своїх вівцеподібних послідовників. Саме перед Його смертю, Ісус давав Своїм учням люблячої поради й молився за них (10:1—17:26). Не так як злодій або грабіжник, Він уходить у кошару дверми (10:1-5). Кошара — обгороджене місце в якому вночі охороняли овець від грабіжників і хижих тварин. Її обгороджували кам’яним муром, з колючими галузями на верху, і дверми яких доглядав воротар.
В одній кошарі охоронялось стада кількох пастухів, але вівці відповідали тільки на голос їхнього пастуха. У книжці Манери й звичаї біблійних країн (англ.), Фред Г. Уайт каже: «Коли треба розділювати отари, то пастухи чергою ставали й вигукували: Тагу! Тагу! або якимсь подібним вигуком. Вівці піднімали голови, і виходили кожна до свого власного пастуха. Вони пізнавали тон голосу свого пастуха. Чужинці часто вигукували таким самим вигуком, але вівці не відповідали на них». Цікаво, Ісус сказав: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм» (10:27, 28). Ті з «малої отари», як також «інші вівці» відповідають на Ісусів голос, і ходять слідом за Ним, утішаючись Його ніжним піклуванням (Луки 12:32; Івана 10:16).
Божий вірний Син
Христос завжди був вірний Богові й був гарним прикладом люблячого пастиря через ціле Своє земне життя. Він також виявляв Своє співчуття після Його воскресіння. Співчуття до інших спонукало Ісуса підбадьорити Петра годувати Його овець (18:1—21:25).
Будучи жертвою розп’яття, Ісус дав нам якнайкращий приклад вірності до самої смерті. Одно безчестя якого Ісус перетерпів на сповнення пророцтва було, коли вояки «поділились одежею Його» (Псалом 22:19 [22:18, НС]). Вони кинули жереба на нього, щоб вирішити котрому з них припаде цей гарний одяг (грецьке, хі·тонʹ), витканий цілий від верху (19:23, 24). Така туніка деколи була виткана з вовни або полотна, не шита, але виткана ціла, біла або з різного кольору. Часто без рукавів, туніку надівали під одягом і вона сягала до колін а навіть кісточок. Звичайно, Ісус не був матеріалістом, але носив такий якісний одяг, нешиту туніку.
Після Його воскресіння, коли Ісус одного разу з’явився перед учнями, то привітав їх цими словами: «Мир вам» (20:19). Між євреями, це був звичайний привіт (Матвія 10:12, 13). Для багатьох людей такі слова були малозначні. Але не для Ісуса, бо раніше Він сказав Своїм послідовникам: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!» (Івана 14:27). Мир, якого Ісус залишив Своїм учням, грунтувався на їхній вірі в Нього як Божого Сина й заспокоював їхні серця та розуми.
Ми так само набираємо втіхи від «Божого миру». Дуже дорожім цим незрівнянним спокоєм результатом близького споріднення з Єговою через Його улюбленого Сина (Филип’ян 4:6, 7).
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 22]
Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.