Йосип з Ариматеї відкрито стає на бік правди

ЙОСИП З АРИМАТЕЇ і не думав, що відважиться піти до римського намісника. Понтій Пилат мав славу дуже впертої людини. Але щоб Ісуса належно поховати, хтось мусив попросити в Пилата дозволу забрати Ісусове тіло. Зустріч з Пилатом виявилась не такою важкою, як міг собі уявляти Йосип. Пересвідчившись, що Ісус уже помер, Пилат задовольнив прохання. Тож тепер Йосип, чиє серце все ще було засмучене, поспішив до місця страти (Марка 15:42—45).

• Хто такий Йосип з Ариматеї?

• Що його пов’язувало з Ісусом?

• Чому вас має цікавити розповідь про нього?

У натхненому Євангелії від Марка Йосипа названо «шанованим членом Ради». Як видно з контексту, Радою міг бути тільки Синедріон — юдейський верховний суд і найвищий адміністративний орган (Марка 15:1, 43). Тож Йосип був одним з провідників свого народу, і це пояснює, як він міг отримати аудієнцію в римського намісника. Не дивно, що Йосип був також багатим чоловіком (Матв. 27:57).

Члени Синедріону загалом ставилися вороже до Ісуса і задумали його вбити. Однак про Йосипа сказано, що він був «добрий і праведний чоловік» (Луки 23:50). На відміну від більшості членів Синедріону, він вів чесне і високоморальне життя та в усьому намагався дотримуватися Божих вимог. Крім того, Йосип «чекав Божого Царства», тож зрозуміло, чому він став Ісусовим учнем (Марка 15:43; Матв. 27:57). Він відгукнувся на звістку, яку проповідував Ісус, мабуть, тому, що щиро прагнув правди і справедливості.

В Івана 19:38 сказано, що Йосип «був Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями тримав це в таємниці». Чого він боявся? Йосип знав, що юдеї зневажали Ісуса і прийняли рішення відлучати від синагоги кожного, хто заявляв, що вірить у нього (Ів. 7:45—49; 9:22). До людини, яку відлучали від синагоги, юдеї ставилися з презирством, її цуралися і вважали негідною. Тому Йосип не наважувався відкрито говорити про свою віру в Ісуса. Інакше він міг би втратити своє становище й авторитет.

У такій складній ситуації опинився не лише Йосип. Згідно з Івана 12:42, «навіть багато начальників повірило в [Ісуса]. Але щоб фарисеї не відлучили їх від синагоги, вони його не визнавали». Серед них був Никодим, теж член Синедріону (Ів. 3:1—10; 7:50—52).

Йосип був Ісусовим учнем, проте не міг наважитися сказати про це відкрито. Це було серйозною проблемою, адже Ісус сказав: «Хто визнає́ мене перед людьми, того ви́знаю і я перед моїм небесним Батьком. А хто зрікається мене перед людьми, того і я зречуся перед моїм небесним Батьком» (Матв. 10:32, 33). Йосип прямо не зрікався Ісуса, але й не насмілювався ви́знати його. А ви?

Однак Йосип заслуговує похвали, бо, як видно з Біблії, він не підтримав змови Синедріону проти Ісуса (Луки 23:51). Дехто вважає, що Йосипа не було на суді над Ісусом. У будь-якому разі Йосип, імовірно, почувався жахливо через таке викривлене правосуддя, але не міг нічого зробити.

Коли Ісус помер, Йосип, очевидно, вже подолав свій страх і вирішив не приховувати, що він належить до Ісусових послідовників. Про таке рішення свідчать слова з Марка 15:43: «Він відважився піти до Пилата і попросив дозволу забрати Ісусове тіло».

Мабуть, Йосип бачив, як Ісус помер. Адже він знав про Ісусову смерть раніше від Пилата. Тож, коли Йосип попросив дозволу забрати тіло, Пилат «здивувався, що Ісус вже помер» (Марка 15:44). Якщо Йосип бачив Ісусові нестерпні муки на стовпі, то, можливо, ця жахлива сцена вплинула на його сумління і спонукала його зрештою відкрито стати на бік правди. Принаймні тепер Йосип був готовий діяти. Він більше не був таємним учнем.

Юдейський закон вимагав, щоб ті, кого засудили на смерть, були поховані ще до заходу сонця (Повт. 21:22, 23). Але римляни залишали тіла страчених злочинців розкладатися на стовпі або кидали їх до спільної могили. Проте Йосип не хотів, щоб так зробили з Ісусом. Недалеко від місця страти Йосип мав висічену в скелі нову гробницю. Її ще ніколи не використовували. Це свідчить про те, що Йосип недавно переїхав з Ариматеїa до Єрусалима і сподівався, що в цій гробниці будуть ховати членів його родини (Луки 23:53; Ів. 19:41). Поховавши Ісуса у своїй родинній гробниці, Йосип виявив щедрість і виконав пророцтво про те, що Месію поховають «разом з багатими» (Ісаї 53:5, 8, 9).

У всіх чотирьох Євангеліях зазначається, що після того, як Ісусове тіло зняли зі стовпа, Йосип обгорнув його в тонке лляне полотно і поклав у свою гробницю (Матв. 27:59—61; Марка 15:46, 47; Луки 23:53, 55; Ів. 19:38—40). Біблія згадує лише одну людину, яка допомагала Йосипу. Це Никодим, він приніс прянощі для поховання. З огляду на їхнє становище, малоймовірно, що вони самі забрали Ісусове тіло. Скоріш за все, його несли і хоронили їхні слуги. У будь-якому випадку те, що зробили ці два чоловіки, не було звичайною справою. Ті, хто торкався мертвого тіла, були церемоніально нечистими сім днів, і все, чого вони потім торкалися, теж ставало нечистим (Чис. 19:11; Ог. 2:13). Через це у тиждень Пасхи вони мали триматися осторонь від інших людей і не могли брати участі в обрядах та святкуваннях (Чис. 9:6). Йосип також розумів, що, подбавши про Ісусове поховання, зіткнеться зі зневагою з боку інших членів Синедріону. Він усвідомлював, яких наслідків може зазнати, гідно поховавши Ісуса і відкрито визнавши себе Христовим учнем. Однак тепер Йосип був до цього готовим.

Після описаних у Євангеліях подій, пов’язаних з похованням Ісуса, у Біблії більше не згадується про Йосипа з Ариматеї. Тому виникає запитання: що з ним сталося? Ми не знаємо цього. Але з огляду на все сказане, ймовірно, Йосип відкрито визнав себе християнином. У час випробувань і труднощів його віра та рішучість не слабшали, а дедалі більше зміцнювались. Це хороший знак.

Розповідь про Йосипа з Ариматеї заохочує всіх нас подумати над таким запитанням: чи становище, кар’єра, майно, сім’я, свобода або будь-що інше не є для нас важливішими, ніж близькі стосунки з Єговою?