Біблійна книга 44. Дії

Письменник: Лука

Місце написання: Рим

Написання закінчено: бл. 61 року н. е.

Описаний період: 33 — бл. 61 роки н. е.

У 42-Й книзі натхнених Писань Лука знайомить нас із життям, діяльністю та служінням Ісуса і його послідовників до часу Ісусового вознесіння. А історична оповідь у 44-й біблійній книзі, Дії апостолів, продовжує висвітлювати історію раннього християнства, зокрема описує, як внаслідок дії святого духу було засновано збір. У ній розповідається також, як ширилась праця свідчення: спочатку серед євреїв, а потім серед людей з усіх народів. У перших 12 розділах цієї книги здебільшого розповідається про діяльність Петра, а позосталі 16 розділів зосереджують нашу увагу на діяльності Павла. Лука був близьким приятелем Павла і супроводжував його у багатьох подорожах.

² Книга адресована Теофілу. Оскільки його названо «найдостойнішим», можна припустити, що він займав якесь офіційне становище, або ж це може бути просто вираз глибокої пошани (Луки 1:3). У цій книзі подається точна історична інформація про заснування і ріст християнського збору. Вона починається розповіддю про те, як Ісус після воскресіння з’являвся своїм учням, а далі описує важливі події, які відбувались у період з 33 року до близько 61 року н. е., тобто загалом охоплює приблизно 28 років.

³ Ще з давніх часів вважається, що Євангеліє Луки і Дії апостолів написані однією особою. Обидві книги адресовані Теофілу. У початкових віршах книги Дії апостолів Лука повторно згадує події, описані наприкінці його Євангелія; таким чином ці дві книги пов’язуються між собою як праця одного й того ж письменника. Як припускають, Лука закінчив написання книги Дії близько 61 року н. е., мабуть, під кінець свого дворічного перебування в Римі з апостолом Павлом. Ця книга не могла бути написана раніше, адже описані у ній події сягають саме того року; вона теж не була написана пізніше, оскільки апеляція Павла до кесаря все ще залишалась без відповіді.

⁴ З найдавніших часів біблеїсти вважали книгу Дії канонічною. Її частини можна знайти в деяких найстаріших рукописах Грецьких Писань на папірусі, які дійшли до наших днів, зокрема в Мічиганському папірусі 1571 (P³⁸) (датованому третім — четвертим століттям н. е.) та в папірусі Честера Бітті 1 (P⁴⁵) (датованому третім століттям). Обидва ці папіруси вказують на те, що книга Дії була в обігу разом з іншими книгами натхнених Писань і, отже, належала до канону ще в ті ранні часи. Розповідь Луки у книзі Дії відзначається такою ж надзвичайною точністю, як і його Євангеліє, про що вже йшла мова раніше. Сер Вільям М. Рамзай зараховує письменника книги Дії «до найвизначніших істориків» і пояснює, що́ це означає: «Найперша і найважливіша риса великого історика — це правдивість. Те, що він говорить, мусить бути гідним довір’я»a.

⁵ Точність Луки як письменника добре ілюструють слова Едвіна Сміта, який був командувачем флотилії британських військових кораблів у Середземному морі в часи Першої світової війни. Його слова поміщено в журналі «Стерно» за березень 1947 року (англ.): «У давнину суднами керували не так, як у наш час: сьогодні кораблем керують за допомогою одного стерна, яке кріпиться на кормі, а в ті часи застосовували два великі весла, по одному з кожного боку корми; ось чому св. Лука згадує про них у множині [Дії 27:40]... Аналізуючи цей текст, ми побачили, що кожне слово св. Луки в описі руху цього корабля — від моменту відплиття з Доброї Пристані аж до часу, коли корабель сів на мілину поблизу Мальти,— надзвичайно точно і вичерпно підтверджується зовнішніми і незалежними доказами. Ми теж побачили, що його повідомлення про час перебування корабля у морі узгоджується з тим, яку відстань було пройдено, і, нарешті, ми побачили, що його опис місцевості, до якої вони прибули, відповідає дійсності. Усе це показує, що Лука справді був учасником подорожі, яку описав, а також це свідчить про те, що його спостереження і твердження є надійними і їм можна повністю довіряти»b.

⁶ Достовірність розповіді Луки підтверджують і археологічні знахідки. Наприклад, під час розкопок в Ефесі було знайдено храм Артеміди, а також стародавній театр, де ефесяни вчинили заколот проти апостола Павла (Дії 19:27—41). Крім того, було знайдено написи, які підтверджують, що, говорячи про урядовців Фессалонік, Лука правильно вжив титул «начальники міста» (17:6, 8). А два мальтійські написи показують, що Лука також був правий, коли назвав Публія «головним чоловіком» Мальти (28:7)c.

⁷ Крім того, записані Лукою промови Петра, Степана, Корнилія, Тертулла, Павла та інших різняться стилем і побудовою. Навіть промови Павла, які виголошені перед різними слухачами, неоднакові за стилем, а пристосовані до конкретної ситуації. З цього видно, що Лука записував лише те, що чув сам, або те, що йому розповідали інші очевидці. В оповіді Луки немає жодних вигадок.

⁸ Про особисте життя Луки відомо дуже мало. Сам Лука не був одним з апостолів, але спілкувався з ними (Луки 1:1—4). Апостол Павло тричі згадує Луку по імені (Кол. 4:10, 14; 2 Тим. 4:11; Филим. 24). Протягом кількох років він був постійним супутником Павла, який назвав його «улюбленим лікарем». Лука пише свою оповідь то від імені першої, то від імені третьої особи множини. Це вказує на те, що Лука був з Павлом у Троаді під час другої місіонерської подорожі Павла і, можливо, залишився у Филипах, поки Павло не повернувся через кілька років, а тоді знову приєднався до Павла і супроводжував його у подорожі до Рима на суд (Дії 16:8, 10; 17:1; 20:4—6; 28:16).

ЧОМУ КОРИСНА

⁹ Книга Дії апостолів поряд з Євангеліями містить важливі свідчення, які також підтверджують достовірність і натхненність Єврейських Писань. Коли наближався день П’ятдесятниці, Петро звернув увагу на сповнення двох пророцтв, які «святий дух прорік Давидовими устами... про Юду» (Дії 1:16, 20; Пс. 69:26; 109:8). А в день П’ятдесятниці Петро, звертаючись до враженого натовпу людей, сказав, що на їхніх очах сповняється пророцтво: «Те, що ви бачите, було передречено через пророка Йоіла». (Дії 2:16—21; Йоіла 3:1—5; порівняйте також Дії 2:25—28, 34, 35 з Псалмом 16:8—11 і 110:1).

¹⁰ В іншому випадку, для того щоб переконати людей, які зібралися при храмі, Петро знову послався на Єврейські Писання — спочатку процитував слова Мойсея, а потім сказав: «По суті, всі пророки — Самуїл і ті, що приходили після нього,— чітко вказували на наш час». Пізніше перед Синедріоном Петро процитував Псалом 118:22, показуючи, що Христос — камінь, який вони відкинули,— став «головним наріжним каменем» (Дії 3:22—24; 4:11). Крім того, Пилип пояснив ефіопському вельможі, як сповнилось пророцтво з Ісаї 53:7, 8, і той, все зрозумівши, смиренно попросив охрестити його (Дії 8:28—35). Подібно й Петро в розмові з Корнилієм сказав про Ісуса: «Всі пророки свідчать про нього» (10:43). Коли розглядалось питання про обрı́зання, Яків підтвердив своє рішення такими словами: «Це сталося згідно з тим, що записано в книгах пророків» (15:15—18). Апостол Павло покладався на те саме авторитетне джерело (26:22; 28:23, 25—27). Той факт, що учні та їхні слухачі явно визнавали Єврейські Писання частиною Божого Слова, є додатковим підтвердженням натхненності цих писань.

¹¹ Книга Дії особливо корисна тим, що описує, як був заснований християнський збір і як він зростав завдяки силі святого духу. Впродовж усієї цієї яскравої розповіді зображається поширення християнства, що було виявом Божого благословення, описується сміливість і радість ранніх християн, їхня безкомпромісна стійкість перед лицем переслідувань і бажання служити — прикладом чого є відповідь Павла на заклик розпочати служіння в інших краях і піти до Македонії (4:13, 31; 15:3; 5:28, 29; 8:4; 13:2—4; 16:9, 10). Те саме можна сказати і про сьогоднішній християнський збір, адже у ньому панує любов та єдність, а його члени мають спільні цілі, звіщаючи під керівництвом святого духу про «величні Божі діла» (2:11, 17, 45; 4:34, 35; 11:27—30; 12:25).

¹² Також книга Дії показує, як християни повинні виконувати працю проголошення Божого Царства. Прикладом у цьому був сам Павло, який сказав: «Я не стримувався від того, аби розповідати вам про все корисне і навчати прилюдно та від дому до дому». Далі він говорить: «Я ґрунтовно свідчив». Ціла книга звертає нашу увагу на ‘ґрунтовне свідчення’, і на цій темі по-особливому наголошено в кінцевих абзацах, де описується щира відданість Павла, який навіть у в’язничних кайданах не переставав проповідувати і навчати: «І він з ранку до вечора пояснював їм суть справи: давав ґрунтовне свідчення про Боже царство і наводив переконливі докази про Ісуса як з Мойсеєвого закону, так і з Пророків». Будьмо і ми так само віддані справам Царства! (20:20, 21; 28:23; 2:40; 5:42; 26:22).

¹³ Промова Павла до наглядачів з Ефеса містить багато практичних порад для наглядачів сьогодні. Оскільки ці чоловіки призначені святим духом, то надзвичайно важливо, щоб вони ‘пильнували себе та всієї отари’, ніжно пасучи її та охороняючи від лютих вовків, які хочуть її знищити. Яке ж нелегке завдання! Наглядачам потрібно пильнувати і зміцнюватися завдяки слову про Божу незаслужену доброту. У той час як вони наполегливо трудяться, щоб допомагати слабким, їм треба «пам’ятати слова Господа Ісуса: „Більше щастя — давати, а не брати“» (20:17—35).

¹⁴ Інші промови Павла також надзвичайно чітко висвітлюють біблійні принципи. Прикладом майстерної аргументації є його промова на Ареопазі до стоїків та епікурейців. Спочатку Павло говорить про напис на жертовнику: «Невідомому Богові» — і на підставі цього пояснює, що єдиний правдивий Бог — Господь неба і землі, який від одного чоловіка створив усі народи,— «недалеко від кожного з нас». Потім він цитує слова їхніх поетів: «Ми — його нащадки», щоб показати, наскільки безглуздо вважати, що хтось походить від безжиттєвих ідолів із золота, срібла чи каменю. Таким чином Павло тактовно вказує на те, що верховну владу має живий Бог. Лише в кінці він піднімає питання про воскресіння, але навіть тоді не згадує імені Христа. Павло чітко пояснив свою думку про верховну владу єдиного правдивого Бога, і внаслідок цього дехто став віруючим (17:22—34).

¹⁵ Книга Дії заохочує постійно і старанно вивчати «усе Писання». Коли Павло вперше проповідував у Верії, тамтешні євреї «прийняли слово з величезним за́палом, щодня ретельно досліджуючи Писання, чи так є насправді», тому Павло похвалив їх, назвавши ‘шляхетними’ (17:11). Сьогодні, як і тоді, ревне дослідження Святого Письма разом зі збором, який наповнений духом Єгови, приносить благословення: людина здобуває тверде переконання та міцну віру. Саме завдяки такому вивченню можна чітко зрозуміти Божі принципи. Деякі з них наведено в Дії 15:29. Керівний орган, який складався з апостолів і старших братів в Єрусалимі, повідомив, що хоча від духовного Ізраїля не вимагається обрı́зання, однак його стосується категоричний наказ стримуватись від ідолопоклонства, крові та блуду.

¹⁶ Ранні учні дійсно вивчали натхнені Писання і при потребі могли цитувати їх і показувати їхню практичну цінність. Зміцнені завдяки точному знанню і Божому духові, ті учні могли знести жорстокі переслідування. Петро та Іван подали приклад усім вірним християнам, коли сміливо сказали правителям, які чинили їм опір: «Розсудіть самі: чи правильно було б у Божих очах слухатись вас, а не Бога? Тому ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули». А коли їх знову привели до Синедріону, який ‘суворо заборонив’ їм навчати від імені Ісуса, вони прямо сказали: «Ми повинні підкорятися Богові, а не людині». Завдяки такій безстрашній відповіді правителі отримали добре свідчення і знаний вчитель Закону Гамаліїл був спонуканий сказати свої відомі слова на захист свободи поклоніння, а це посприяло звільненню апостолів (4:19, 20; 5:28, 29, 34, 35, 38, 39).

¹⁷ У книзі Дії апостолів яскраво підкреслюється тема, яка червоною ниткою проходить через усю Біблію, а саме: славетний намір Єгови щодо його Царства. На початку описано, як Ісус протягом 40 днів перед своїм вознесінням «розповідав... багато чого про Боже царство». А коли учні запитали про відновлення Царства, Ісус відповів, що спершу вони мусять бути його свідками навіть у найвіддаленіших куточках землі (1:3, 6, 8). Почавши в Єрусалимі, учні з непохитною відвагою проповідували про Царство. Під час переслідувань дійшло до каменування Степана, і багато учнів розпорошились, перебравшись у нові території (7:59, 60). Розповідається також, що Пилип з великим успіхом проголошував «добру новину про Боже царство» у Самарії, а Павло та його товариші звіщали про «царство» в Азії, Коринфі, Ефесі та Римі. Усі ці ранні християни подали чудовий приклад того, як цілковито покладатись на Єгову та його дух, який додає сил (8:5, 12; 14:5—7, 21, 22; 18:1, 4; 19:1, 8; 20:25; 28:30, 31). Коли ми спостерігаємо за їхньою неослабною ревністю і мужністю, а також бачимо, як рясно Єгова благословляв їхні зусилля, ми також відчуваємо сильну спонуку бути вірними, ‘даючи ґрунтовне свідчення про Боже царство’ (28:23).

[Примітки]