ВАРНА́ВА

(озн. «син потіхи»).

Відомий християнин з ранньохристиянського збору. В Біблії про нього вперше згадує Лука в Дії 4:34—36. Як видно з цих віршів, цей побожний чоловік був левітом родом з Кіпру, який під час описаних Лукою подій перебував у Єрусалимі. Варнава згадується на ім’я серед віруючих, які невдовзі після П’ятидесятниці продали свої поля і доми та віддали гроші апостолам для підтримки християнської діяльності. Насправді його звали Йосипом, але апостоли дали йому ім’я Варнава, що означає «син потіхи». У той час людям нерідко давали друге ім’я, яке підкреслювало риси їхнього характеру.

Варнава був дуже сердечною і щедрою людиною. Він не шкодував ні своїх сил, ні майна для сприяння справам Царства. Він охоче прийшов на допомогу своїм братам (Дії 9:27), а коли побачив нових учнів, то «дуже зрадів та почав заохочувати всіх, щоб вони постановили у своєму серці постійно служити Господу». Варнава «був чоловік добрий, сповнений святого духу та віри» (Дії 11:23, 24). Він був пророком та вчителем в сирійській Антіохії (Дії 13:1). Апостоли з любов’ю відгукувались про Варнаву і згадували його серед тих, хто ризикував «своїм життям заради імені... Господа Ісуса Христа» (Дії 15:25, 26). Хоча Варнава не належав до 12 апостолів, його по праву названо апостолом (Дії 14:14), адже він був одним із «посланих святим духом» (Дії 13:4, 43).

Варнава багато років близько спілкувався з Павлом. Їхня співпраця почалася приблизно через три роки після навернення Павла, коли він хотів приєднатися до єрусалимського збору. В Біблії не говориться, як вони вперше зустрілися. Але саме Варнава познайомив Павла з Петром та учнем Яковом (Дії 9:26, 27; Гл 1:18, 19).

Тимчасом в Антіохії багато людей відгукнулося на добру новину, яку проповідували грекомовні юдеї з Кіпру і Кірени. Тому керівний орган в Єрусалимі відправив туди Варнаву, щоб підбадьорити та зміцнити нових учнів. Він чудово підходив для цього завдання, оскільки був родом з Кіпру і розмовляв грецькою. Коли в «Господа повірило чимало людей» з Антіохії, Варнава пішов до Тарса, знайшов там Павла і переконав його прийти туди та допомогти в служінні. Приблизно в той час брати з Антіохії, отримавши пророцтво про прийдешній голод, зібрали багато дарів і через Варнаву та Павла відправили їх братам і сестрам з єрусалимського збору (Дії 11:22—24, 27—30; 12:25).

Зробивши все, щоб допомогти християнам в Єрусалимі, Варнава і Павло близько 47 р. н. е. повернулися до Антіохії і звідти під керівництвом святого духу вирушили в місіонерську подорож. Спочатку вони попрямували на Кіпр, де завдяки їм Божу правду почув проконсул Сергій Павло. Далі вони подорожували Малою Азією. Там на них кілька разів нападав розлючений натовп, зокрема в Лістрі, де Павло зцілив чоловіка, який не володів ногами. Вони ще не встигли «стрима[т]и натовп, щоб їм не приносили жертви» (люди думали, що Варнава був Зевсом, а Павло — Гермесом, чи Меркурієм, «оскільки він брав провід у розмові»), як прийшли юдеї, які «підбурили людей з натовпу, і ті побили Павла камінням та виволокли за місто» (Дії 13:1—12; 14:1—20).

Приблизно в 49 р. н. е. Варнава і Павло прибули в Єрусалим, щоб попросити керівний орган розглянути гостре питання про обрізання неєвреїв. Невдовзі після того як воно було вирішене, вони повернулися в Антіохію і почали готуватись до наступної місіонерської подорожі (Дії 15:2—36). Однак вони не змогли дійти згоди щодо того, чи брати з собою Івана Марка, і тому розсталися та вирушили в різні місця. Варнава, взявши свого двоюрідного брата Марка, поплив до Кіпру, а Павло разом із Силою вирушив у подорож через Сирію та Кілікію (Дії 15:37—41). Після цього про Варнаву в Біблії більше нічого не розповідається, хіба що міститься кілька побіжних згадок у листах Павла (1Кр 9:6; Гл 2:1, 9, 13; Кл 4:10).