Варнава. «Син потіхи»

КОЛИ вас останнім часом потішив друг? Чи ви пам’ятаєте, коли ви останнім разом потішили когось? Час від часу всі ми потребуємо підбадьорення, і які ж ми вдячні тим, хто сердечно підбадьорює! Аби потішати когось, потрібно часу, щоб вислухати, зрозуміти й допомогти. Чи ви готові це робити?

Одним із тих, хто зразково виявляв таку готовність, був Варнава, котрий ‘був добрим мужем, повним Духа Святого та віри’ (Дії 11:24). Чому це можна було сказати про Варнаву? Завдяки чому він відповідав такій характеристиці?

Щедрий помічник

Його справжнє ім’я — Йосип, але апостоли дали йому описове прізвисько, яке дуже підходило його характеру,— Варнава, що означає «син потіхи»a (Дії 4:36). Християнський збір був заснований зовсім недавно. Декотрі думають, що Варнава раніше був одним із учнів Ісуса (Луки 10:1, 2). Чи так було, чи ні, цей чоловік мав добру репутацію.

Невдовзі після П’ятидесятниці 33 року н. е. Варнава, який був левитом з Кіпру, добровільно продав свою земельну ділянку й віддав гроші апостолам. Чому він зробив це? У книзі Дії повідомляється, що серед тогочасних єрусалимських християн «роздавалося кожному, хто потребу в чім мав». Варнава, очевидно, розумів наскільки потрібно такої допомоги й сердечно вклав свою частку (Дії 4:34—37). Він, напевно, був заможним чоловіком, але не вагався жертвувати як своїм маєтком, так і собою заради просування справ Царстваb. «Всюди, де Варнава бачив людей або ситуації, за котрих хтось потребував підбадьорення, він з усіх сил старався допомогти»,— зауважує біблеїст Ф. Ф. Брюс. Це можна побачити з другої згадки про нього.

Приблизно 36 року н. е. тарсянин Савл (майбутній апостол Павло) — тепер уже християнин — намагався встановити зв’язок з єрусалимським збором, «та його всі лякалися не вірячи, що він учень». Як він міг переконати збір, що його навернення було щирим, а не хитрістю, аби далі руйнувати збір? «Варнава тоді взяв його та й привів до апостолів» (Дії 9:26, 27; Галатів 1:13, 18, 19).

Нам не говориться, чому Варнава повірив Павлові. У всякому разі, «син потіхи» діяв відповідно до свого прізвиська, слухаючи Савла й допомагаючи йому, здавалося б, у безвихідному становищі. Хоча Савл потім повернувся до рідного Тарса, між цими чоловіками зав’язалася дружба. У наступних роках це мало мати неабиякі наслідки (Дії 9:30).

В Антіохії

Коло 45 року н. е. із сирійської Антіохії до Єрусалима дійшла новина про надзвичайні події — багато грекомовних жителів цього міста ставали віруючимиc. Збір відправив Варнаву пересвідчитись у цьому й організувати там працю. Це було наймудрішим рішенням. Лука говорить: «А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато народу до Господа!» (Дії 11:22—24).

Але це був тільки початок. За біблеїстом Джузеппе Річотті, «Варнава був чоловіком з практичним складом розуму і одразу зрозумів — потрібно братися за працю, щоб після такого багатонадійного розквіту відбулися рясні жнива. Отже, було вкрай потрібно жниварів». Як виходець з Кіпру, Варнава, очевидно, був призвичаєний мати справу з язичниками. Він міг вважати себе особливо підхожим проповідувати поганам. Але він хотів залучити й інших у цю захопливу й підбадьорливу справу.

Варнава думав про Савла. Цілком можливо, що Варнава був обізнаний з пророчим видінням Ананія в час Савлового навернення — колишній гонитель був ‘посудиною вибраною, щоб носити Ім’я Ісуса перед народами’ (Дії 9:15). Тому Варнава вирушив у Тарс (коло 200 кілометрів в один бік), щоб розшукати Савла. Вони цілий рік співпрацювали, і того часу за божественним провидінням було «в Антіохії найперш християнами названо учнів» (Дії 11:25, 26).

Під час правління Клавдія в різні райони Римської імперії прийшов сильний голод. За єврейським істориком Йосифом Флавієм, в Єрусалимі «багато людей помирало через нестаток харчів». Тому учні в Антіохії, «усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши [її] до старших». Повністю виконавши це доручення, цих двоє разом з Іваном, званим Марком, повернулися до Антіохії, де їх вважали пророками й вчителями збору (Дії 11:29, 30; 12:25; 13:1).

Особливе місіонерське призначення

Потім сталася надзвичайна подія. «Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: «Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!» Тільки подумайте! Дух Єгови наказав, щоб їм обидвом дали особливе призначення. «Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкію, а звідти до Кіпру відплинули». Варнаву також можна було по праву назвати апостолом, або посланим (Дії 13:2, 4; 14:14).

Після подорожі по Кіпру й навернення Сергія Павла, римського губернатора цього острова, вони подалися до Пергії, на південне узбережжя Малої Азії, де Іван, званий Марком, відлучився й повернувся до Єрусалима (Дії 13:13). Здається, на той час Варнава відігравав провідну роль, можливо тому, що був більш досвідченим партнером. З цього ж моменту провід бере Савл (тепер названий Павлом). (Порівняйте Дії 13:7, 13, 16; 15:2). Чи це образило Варнаву? Ні, він був зрілим християнином, який смиренно визнавав, що Єгова тепер послуговується також його партнером, аби виконувати величні справи. Єгова хотів, щоб через них добру новину почули люди в інших територіях.

По суті, ще до того як їх обох вигнали з Пісідійської Антіохії, ціла область почула від Павла та Варнави Боже слово, і багато прийняли цю звістку (Дії 13:43, 48—52). В Іконії «безліч юдеїв й огречених увірували». Це спонукало Павла та Варнаву провести там багато часу, «промовляючи мужньо про Господа, що... і робив, щоб знамена та чуда чинились їхніми руками». Почувши про змову укаменувати їх, вони повелися мудро й втекли, продовжуючи свою працю в Лікаонії, Лістрі й Дервії. Незважаючи на небезпечні для життя пригоди в Лістрі, Варнава та Павло далі працювали, «душі учнів зміцняючи, просячи перебувати у вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» (Дії 14:1—7, 19—22).

Ці два енергійні проповідники не давали місця страху. Але поверталися зміцняти нових християн там, де вже стикалися з лютим переслідуванням і, очевидно, допомагали кваліфікованим чоловікам брати провід у нових зборах.

Питання про обрізання

Приблизно через 16 років після П’ятидесятниці 33 року н. е. Варнава був учасником історичної події, пов’язаної з питанням про обрізання. «Дехто, що з Юдеї [до сирійської Антіохії] прийшли, навчали братів: «Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете». З досвіду Варнава та Павло знали, що це не так, і тому заперечили. Замість наполягати на своїй владі, вони усвідомлювали, що це питання потрібно вирішити для добра цілого братства. Тому вони передали цю справу на розгляд керівного органу в Єрусалимі, де їхні повідомлення допомогли вирішити це спірне питання. Відтак Павло та Варнава, яких названо «коханими, ...що душі свої віддали за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа», були серед призначених передати постанову братам в Антіохії. Коли читався лист від керівного органу й виголошувалися промови, члени збору «раділи з потішення того» та були ‘зміцнені’ (Дії 15:1, 2, 4, 25—32).

«Гостра суперечка»

Після стількох схвальних оповідей про Варнаву, ми, мабуть, думаємо, що ніколи не змогли б зрівнятися з ним. Але подібно до всіх нас, «син потіхи» був недосконалий. Коли вони з Павлом лаштувалися в другу місіонерську подорож, щоб відвідувати збори, виникла незгода. Варнава вирішив взяти свого двоюрідного брата Івана, званого Марком, але Павло вважав це недоречним, оскільки Марко покинув їх під час першої місіонерської подорожі. Тоді виникла «гостра суперечка, так, що вони розстались. Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кіпру», а «Павло, вибравши Силу, рушив» в іншому напрямку (Дії 15:36—40, Хом.).

Який жаль! Проте цей випадок говорить нам про ще одну особливість характеру Варнави. «Це вказує на благородство Варнави, бо він був готовий ризикнути й ще раз виявити довір’я до Марка»,— говорить один біблеїст. За словами цього автора, цілком правдоподібно, що «довір’я, яке виявляв йому [Маркові] Варнава, допомогло відновити його [Маркову] впевненість у собі й послужило стимулом поновити відданість справі». Як і сталося, це довір’я було повністю виправдано, оскільки прийшов день, коли навіть Павло визнав Маркову придатність для християнського служіння. (2 Тимофія 4:11; порівняйте Колосян 4:10).

Приклад Варнави може спонукувати нас виділяти час, щоб вислуховувати, розуміти й підбадьорювати пригнічених, а також на ділі давати практичну допомогу, як тільки бачимо потребу. Оповідь про його готовність лагідно й відважно служити своїм братам і відмінні результати цього вже самі собою сприяють підбадьоренню. Яке ж благословення, що в наших зборах сьогодні є люди, подібні до Варнави!

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Варнава «добрий був муж, повний Духа Святого та віри».