А що можна сказати про корабель, який під час подорожі апостола Павла розбився коло Мальти? Цей ‘корабель олександрійський, що плинув в Італію’, перевозив зерно (Дії 27:6, примітка в «Перекладі нового світу», англ.). Флотилії кораблів із зерном належали окремим особам: грекам, фінікійцям та сирійцям, які керували ними й споряджали їх. Однак кораблі винаймала держава. «Як і в справах збирання податків,— говорить історик Вільям М. Рамзай,— уряд побачив, що покласти таку роботу на плечі підрядчика легше, ніж самому шукати людей та обладнання, щоб запустити грандіозний апарат, необхідний для виконання такої великої служби».

Також постачання Рима харчовими продуктами залежало від перевезень. Оскільки його населення становило близько одного мільйона, цьому місту потрібно було багато зерна — десь від 250 000 до 400 000 тонн на рік. Звідки надходило все це зерно? Йосиф Флавій цитує Ірода Агріппу II, який зауважив, що Північна Африка годувала Рим вісім місяців, а Єгипет висилав достатню кількість зерна, щоб підтримувати це місто впродовж інших чотирьох місяців. Тисячі морських суден постачали Риму зерно.