Від усних переказів до Священних Писань. Писемність і перші християни

ПРОТЯГОМ багатьох століть віруючі люди присвячували немало часу читанню і дослідженню однієї з найвідоміших писемних пам’яток. Ідеться про Новий Завіт, як часто називають Християнські Грецькі Писання. Ці писання разом з рештою Біблії надзвичайно сильно вплинули на наш світ, його моральні та етичні норми. Вони надихнули багатьох письменників і митців створити неповторні шедеври. Та понад усе, вони допомогли мільйонам людей — можливо, і вам — здобути точне знання про Бога та Ісуса (Івана 17:3).

Євангелія, а також інші книги Християнських Грецьких Писань були написані не відразу після смерті Ісуса. Матвій, очевидно, склав своє Євангеліє через 7 або 8 років, а Іван — приблизно через 65. Як їм вдалося точно викласти слова Ісуса й описати його вчинки? Безсумнівно, важливу роль у цьому відіграв Божий святий дух (Івана 14:16, 26). А як учні Ісуса могли точно, без помилок, передавати один одному його вчення ще до того, як ті увійшли до Святого Письма?

«Практично неписьменні»

Протягом минулого століття дехто заявляв, що учні Ісуса не писали про його вчення і вчинки, а передавали почуте й побачене з уст в уста. Один біблеїст каже: «Від часу служіння Ісуса до часу, коли автори Євангелій записали його слова, минуло кілька десятиліть. У цей період факти про Ісуса передавалися усно». Деякі дослідники навіть стверджують, що перші послідовники Ісуса були «практично неписьменні»a. Більш того, ці вчені говорять, що внаслідок усних переказів упродовж десятиліть історію служіння Ісуса перекрутили або прикрасили різними подробицями. На їхню думку, вона не відповідала реальним подіям.

Існує ще одна теорія, якої дотримуються вчені. Вони вважають, що найближчі учні Ісуса, які були євреями, послуговувались рабинським методом навчання. Він полягав у тому, що інформацію запам’ятовували через постійне повторювання. Це сприяло точності усних переказів. Та чи справді учні покладалися лише на усне слово? Чи могли вони робити записи про служіння Ісуса? Цього не можна стверджувати однозначно, проте логічно припустити, що письмо все ж відіграло свою роль у збереженні відомостей про Ісуса.

Письмо в щоденному житті

У I столітті читати й писати вміли люди різного походження. Стосовно цього професор Алан Міллард, знавець єврейської та інших стародавніх семітських мов, зазначив: «Люди з різних прошарків суспільства широко послуговувались грецьким, арамейським та єврейським письмом». Він додає: «Саме в такому середовищі жив Ісус».

Стосовно припущення, що Євангелія «з’явилися в цілком неписьменному суспільстві» професор Міллард пише: «Це малоймовірно, [оскільки] письмо було досить поширеним... Тож люди могли записувати те, що вони чули, для себе або щоб передати іншим».

Люди, вірогідно, носили з собою вощені таблички, на яких можна було щось занотувати. Приклад цього міститься в першому розділі Євангелія від Луки. Захарія, який тимчасово втратив мову, спитали, як назвати його сина. У 63-му вірші сказано: «Він попросив [очевидно жестами] дощечку й написав: “Його ім’я — Іван”». Біблійні словники пояснюють, що слово «дощечка» могло стосуватись дерев’яної таблички, вкритої воском. Хтось із присутніх міг мати таку дощечку для записів.

Про широке використання провощених табличок у часи Ісуса свідчить ще один приклад. У книзі Дії апостолів описується, як одного разу Петро, промовляючи до людей на території храму, закликав їх: «Покайтесь... щоб ваші гріхи були стерті» (Дії 3:11, 19). У «Новому міжнародному словнику теології Нового Завіту» (англ.) стосовно грецького дієслова, перекладеного як «були стерті», пояснюється: «Тут і, можливо, в інших місцях це грецьке дієслово малювало в уяві читача вирівнювання воскової поверхні дощечки для її повторного використання».

Євангельські оповіді також показують, що серед послідовників Ісуса і тих, хто його слухав, були люди, які послуговувались письмом, виконуючи свої щоденні обов’язки. Наприклад, це були збирачі податків Матвій і Закхей (Матвія 9:9; Луки 19:2); начальник синагоги (Марка 5:22); сотник (Матвія 8:5); Іванна, дружина одного з управителів, котрих призначив Ірод Антипа (Луки 8:3); а також книжники, фарисеї, саддукеї та члени Синедріону (Матвія 21:23, 45; 22:23; 26:59). Поза всяким сумнівом, більшість апостолів та учнів Ісуса, якщо не всі, вміли писати.

Дослідники, вчителі та письменники

Щоб бути християнськими вчителями, учні мали не лише знати, що казав та робив Ісус, але й розуміти, як на ньому здійснилися Мойсеїв закон і пророцтва з Єврейських Писань (Дії 18:5). У своїй книзі Лука описав, як невдовзі після воскресіння Ісус з’явився учням і, «почавши від Мойсея та всіх пророків... пояснював їм те, що говорилося про нього в усіх Писаннях». Трохи пізніше Ісус сказав учням: «“Пригадайте, коли я ще був з вами, то говорив, що має виконатися все, написане про мене в Мойсеєвому законі, у Пророках і Псалмах”. Тоді він відкрив їм на все це очі, аби вони могли повністю зрозуміти Писання» (Луки 24:27, 44, 45). Потім учні пригадали те, чого навчав їх Ісус (Івана 12:16).

З цих розповідей видно, що апостоли й інші учні старанно досліджували Писання. Вони хотіли повністю розуміти значення всього, що було пов’язане з їхнім Господом, Ісусом Христом (Луки 1:1—4; Дії 17:11). Ось що написав про це Гаррі Гембл, професор релігієзнавства з Вірджинського університету: «Можна не сумніватись, що від самого початку християни, очевидно цілими групами, ретельно досліджували та пояснювали Єврейські Писання. На основі цього вони укладали тексти, які містили підстави для їхніх переконань, і послуговувались цими документами під час проповідування».

Отже, перші учні Ісуса не покладалися лише на усні перекази. Багато часу вони присвячували читанню, дослідженню та записуванню фактів. Ісусові учні були дослідниками, вчителями і письменниками. Але понад усе вони були богобоязливими чоловіками, які повністю довіряли керівництву святого духу. Їхній вчитель запевнив, що «дух правди» «нагадає все, що [він] говорив» їм (Івана 14:17, 26). Божий дух допоміг їм запам’ятати, а також записати усе, що робив і казав Ісус, навіть такі довгі промови, як Нагірна проповідь (Матвія, розділи 5—7). Крім того, святий дух виявляв їм, що Ісус іноді відчував і про що він молився (Матвія 4:2; 9:36; Івана 17:1—26).

Безсумнівно, учні, котрі уклали Євангелія, послуговувались як усними, так і письмовими джерелами. Втім вони мали найнадійніше і найвеличніше джерело інформації — самого Бога Єгову. Тому можна бути цілковито впевненими, що «усе Писання натхнене Богом». Воно може допомогти нам узгодити своє життя з Божими нормами (2 Тимофія 3:16).

[Примітка]

[Вставка на сторінці 14]

Серед послідовників Ісуса були люди, які послуговувались письмом, виконуючи свої щоденні обов’язки

[Вставка на сторінці 15]

Божий святий дух допоміг першим Ісусовим учням запам’ятати, а згодом записати усе, що робив і казав Ісус

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 15]

Чи були апостоли неписьменними?

Коли правителі народу і старійшини в Єрусалимі «побачили сміливість Петра та Івана і помітили, що це люди неосвічені й прості, то стали дивуватися» (Дії 4:13). Чи це означає, що апостоли були неписьменними? Стосовно такого припущення в одній праці зазначалося: «Ці вислови не слід сприймати буквально, наче Петро [та Іван] дійсно були неграмотні і не вміли читати й писати. Їх вжито, щоб показати велику соціальну різницю між суддями і апостолами» («The New Interpreter’s Bible»).

[Ілюстрація на сторінці 13]

«Він попросив дощечку й написав: “Його ім’я — Іван”»

[Ілюстрація на сторінці 13]

Вощена табличка з письмовим приладдям (I—II століття н. е.)

[Відомості про джерело]

© British Museum/Art Resource, NY