РОЗДУМИ

Глибоке, зосереджене обдумування, протягом якого людина серйозно аналізує минуле, розмірковує про теперішнє або уявляє події, які можуть статися в майбутньому.

Коли людині треба як слід поміркувати, важливо, щоб її ніщо не відволікало; їй потрібно залишитись наодинці зі своїми думками. Наприклад, якось під вечір Ісак пішов прогулятися, щоб подумати, можливо про прийдешній шлюб з Ревекою (Бт 24:63). Псалмоспівець розмірковував про свого Величного Творця, перебуваючи на самоті протягом нічних сторож (Пс 63:6). Роздуми серця слід скеровувати на щось корисне, на велич і вчинки Єгови, а також на те, що йому приємне (Пс 19:14; 49:3; 77:12; 143:5; Флп 4:8), а не на задуми лихих людей (Пр 24:1, 2).

Людина, яка виділяє час на благотворні роздуми, не схильна давати поспішні, нерозумні відповіді. Вона добре обдумує важливі питання, завдяки чому її відповіді походять з серця і про них не доводиться шкодувати (Пр 15:28).

Коли Ісус Навин очолив ізраїльський народ, то отримав наказ зробити копію Божого закону і (як передано в багатьох перекладах Біблії) «роздумувати» над ним удень і вночі (ІсН 1:8, Ог., БК, ВоП, див. також прим. в НС). Так було перекладено єврейське слово гаґа́. Його основне значення — «видавати нерозбірливі звуки»; деколи воно перекладається як «плакати», «ричати», «стогнати» і «лепетати» (Іс 16:7; 31:4; 38:14; 59:3). Також слово гаґа́ може передавати думку про вимовляння чогось упівголоса та роздуми (Пс 37:30, прим.; Пр 15:28). В Ісуса Навина 1:8 у «Перекладі нового світу» єврейське гаґа́ доречно перекладене як «читай її упівголоса». (Див. також Пс 1:2.) Читаючи впівголоса, людина краще запам’ятовує матеріал, над яким роздумує. Про слово гаґа́ в одній праці сказано: «По суті, це означає говорити з собою, тихо бурмотіти, як часто роблять ті, хто про щось задумався» (Gesenius’s Hebrew and Chaldee Lexicon / translated by S. Tregelles. 1901. P. 215). (Пор. Пс 35:28; 37:30; 71:24; Іс 8:19; 33:18.)

Апостол Павло заохотив Тимофія розмірковувати над своєю поведінкою, служінням і тим, як він навчає. Тимофій, як наглядач, мав бути особливо пильним, щоб навчати лише здорових учень і вести спосіб життя, гідний наслідування (1Тм 4:15).

Неналежні роздуми. Після того як начальник храму заарештував апостолів Петра та Івана, а юдейські правителі, пригрозивши, наказали їм більше не навчати від Ісусового імені, апостоли повернулися до інших учнів. Тоді учні звернулися до Бога в молитві, згадавши пророчі слова Давида: «“Чому народи зчинили метушню і мешканці різних країв роздумують про марноту?..” І справді, проти твого святого слуги Ісуса, якого ти помазав, зібралися разом у цьому місті Ірод, Понтій Пилат, а також люди з інших народів і з народів Ізраїля, щоб виконати те, що ти визначив наперед відповідно до своєї сили і наміру» (Дії 4:1—3, 18, 21, 23—28).

Як показує контекст, згадана «марнота» — це не просто звичайні людські прагнення. Радше це думки, слова і вчинки, скеровані проти Єгови та його служителів — те, в чому немає жодного змісту, в чому немає нічого доброго (Дії 4:25).

Цар Давид сказав про тих, хто його ненавидів і бажав йому смерті: «Вони весь день замишляють [форма слова гаґа́] лихе» (Пс 38:12). Давид говорив не про мимовільні думки, а про думки, що вкоренилися глибоко в серці і скеровані на здійснення лихих задумів. Автор книги Прислів’я про таких людей написав: «Їхнє серце розмірковує про насилля і їхні уста говорять про лиходійство» (Пр 24:2).

Ісус звернувся до своїх ненависників: «Чому ви розмірковуєте так у своїх серцях?» (Мр 2:8). Про «людей, які своєю неправедністю придушують правду» апостол Павло написав: «Вони... отупіли у своєму мисленні, і темрява огорнула їхнє нерозумне серце». Неналежні роздуми дуже небезпечні, бо ведуть людину до смерті (Рм 1:18, 21).