ЗАПИТАННЯ ЧИТАЧІВ

Цілком природно, що ми плачемо, коли помирає близька людина, адже нам її буде бракувати. Хоча Ісус любив Лазаря, з його очей покотилися сльози не тому, що той помер. Як видно з контексту Іванової розповіді, він заплакав, бо пройнявся співчуттям до рідних і друзів Лазаря, які за ним тужили (Ів. 11:36).

Коли Ісус уперше почув, що Лазар захворів, він не поспішив до нього, щоб його вилікувати. У розповіді говориться: «Та, почувши, що Лазар хворий, він ще два дні залишався в тому місці, де був» (Ів. 11:6). Чому Ісус зволікав? Він мав на це причину. Ісус сказав: «Ця хвороба не приведе до смерті, а принесе славу Богові, і через неї прославиться Божий Син» (Ів. 11:4). Що Ісус мав на увазі? Згідно з його наміром смерть Лазаря мала принести славу Богові. Як саме? Ісус збирався виконати захопливе чудо, піднявши свого мертвого друга з могили.

Під час цієї події Ісус у розмові з учнями порівняв смерть зі сном. Ось чому він сказав їм, що «йде розбудити його [Лазаря]» (Ів. 11:11). Для Ісуса повернути Лазаря до життя було те саме, що батькові розбудити зі сну свою дитину. Тому він не мав чого сумувати через смерть Лазаря.

Чому ж тоді з очей Ісуса покотилися сльози? Знайти відповідь допомагає контекст. Коли Ісус зустрів сестру Лазаря, Марію, і побачив, як вона та інші плачуть, він «сам глибоко зітхнув» і розхвилювався. Побачивши, якого болю вони зазнають, Ісус настільки пройнявся жалем, що «глибоко зітхнув». Саме тому «з очей Ісуса покотилися сльози». Він сильно засмутився, коли побачив страждання своїх дорогих друзів (Ів. 11:33, 35).

Ця розповідь показує, що Ісус спроможний повернути життя та здоров’я нашим рідним у прийдешньому новому світі. Також він співчуває тим, хто втратив близьких людей через смерть, успадковану від Адама. Чого ще ми вчимося з цієї оповіді? Ми маємо виявляти співчуття до людей, які тужать через смерть дорогих осіб.

Ісус знав, що збирається воскресити Лазаря. Все ж він, спонуканий глибокою любов’ю і співчуттям до своїх друзів, заплакав. Подібно й ми зі співчуття можемо «плакати з тими, хто плаче» (Рим. 12:15). Якщо людина виливає своє горе сльозами, це не означає, що їй бракує віри і надії на воскресіння. Ісус подав приклад того, як виявляти співчуття до тих, хто сумує. Він щиро заплакав, хоча й знав, що має намір воскресити Лазаря.