Павло влаштовує збір пожертв на допомогу святим

ДЛЯ правдивих християн найважливішими є духовні справи. Однак християни також дбають про матеріальний добробут інших, часто підтримуючи тих, хто зазнає труднощів. Братерська любов спонукує християн допомагати нужденним співвіруючим (Івана 13:34, 35).

Любов до духовних братів і сестер спонукувала апостола Павла влаштовувати складчину серед зборів в Ахаї, Галатії, Македонії та Азії. Чому виникла така потреба? Як було організовано допомогу? Яку реакцію це викликало? І чому нам слід цікавитись цими подіями?

Обставини єрусалимського збору

Після П’ятидесятниці 33 року н. е. євреї та різні прозеліти, які стали учнями в П’ятидесятницю, залишилися на деякий час в Єрусалимі, щоб поглибити знання про правдиву віру. Коли виникала потреба, співвіруючі охоче допомагали їм зносити незручності, зумовлені таким затяжним перебуванням в Єрусалимі (Дії 2:7—11, 41—44; 4:32—37). До додаткових потреб могли призвести й громадські заворушення, які виклика́ли єврейські націоналісти своїм під’юджуванням до заколоту, а також напади юрби. Аби ніхто із послідовників Христа не голодував, розподіл влаштовувався теж для нужденних вдів (Дії 6:1—6). Збір люто переслідував Ірод; в середині 40-х років н. е. Юдею спустошував голод. Для послідовників Ісуса все це вилилося в те, що Павло назвав «стражданням», «знущанням» і ‘грабунком їхнього майна’ (Євреїв 10:32—34; Дії 11:27—12:1).

У 49 році н. е. ситуація все ще була досить серйозною. Отже, погодившись, що Павло зосереджуватиметься у своєму проповідуванні на поганах, Петро, Яків та Іван заохочували його ‘пам’ятати про вбогих’. Саме це Павло намагався робити (Галатів 2:7—10).

Павло влаштовує збір пожертв

Павло наглядав за розподілом запасів для убогих християн в Юдеї. Приблизно в 55 році н. е. він сказав коринтянам: «Щодо складок на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому... Тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любови віднесли до Єрусалиму» (1 Коринтян 16:1—3). Через рік Павло сказав, що Македонія та Ахая брали в цьому участь. І коли цю складчину вислали в Єрусалим, присутність делегатів з Азії натякала на те, що збори того регіону також внесли свої пожертви (Дії 20:4; 2 Коринтян 8:1—4; 9:1, 2).

Нікого не змушували давати понад його можливості. Натомість тут йшлося про те, що будь-яким лишком можна було покрити нестачу серед святих в Єрусалимі та Юдеї (2 Коринтян 8:13—15). «Нехай кожен дає, як серце йому призволяє,— сказав Павло,— не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Коринтян 9:7).

Цей апостол пояснив коринтянам, чому важливо бути щедрим. Ісус ‘збіднів ради них, щоб вони збагатились’ духовно (2 Коринтян 8:9). Безсумнівно, вони мали наслідувати його дух давання. Крім того, оскільки Бог збагачував їх «на всяку щедрість», було доречним, аби вони допомагали задовольняти потреби святих (2 Коринтян 9:10—12, Дерк.).

Склад розуму дарівників

Ми можемо багато чого навчитися з добровільного давання, беручи до уваги склад розуму тих, хто допомагав святим у першому сторіччі. Збором пожертв виявлялося щось більше, ніж тільки турбота про бідних співпоклонників Єгови. Сам цей факт натякає на те, що між християнами з-поміж євреїв та язичників існували братерські узи. Між ними була єдність і дружба, оскільки вони давали й приймали пожертви. Вони ділилися як матеріальними, так і духовними речами (Римлян 15:26, 27).

Спочатку Павло, можливо, не просив македонських християн про допомогу, адже вони самі були за межею бідності. Проте вони «наполегливо просили... прийняти дар». Хоча ці християни зносили «велике випробовування в скорботах», вони радісно давали «над сили»! (2 Коринтян 8:1—4, Дерк.). Великим випробуванням для них, очевидно, також були закиди, що вони сповідують незаконну для римлян релігію. Тож зрозуміло, що вони співчували своїм юдейським братам, які зносили подібні нестатки (Дії 16:20, 21; 17:5—9; 1 Солунян 2:14).

Хоча Павло, щоб підбадьорити македонян, поставив у приклад початковий запал коринтян до збору пожертв, зрештою ентузіазм коринтян послабився. Тепер цей апостол згадав про щедрість македонян, щоб підкріпити коринтян. Він відчув потребу нагадати їм, що прийшов час закінчити розпочате ними минулого року. Що ж сталося? (2 Коринтян 8:10, 11; 9:1—5).

Тит розпочав збирати пожертви в Коринті, але виникли проблеми, які, очевидно, розладнали його плани. Порадившись з Павлом у Македонії, Тит повернувся з двома іншими братами, щоб зміцнити збір у Коринті й завершити почате. Декотрі могли снувати припущення, що Павло намагається визискувати коринтян. Ось чому, мабуть, він послав трьох чоловіків закінчити збір пожертв і дав кожному з них рекомендації. Павло сказав: ‘Ми оберігаємось, щоб не зазнати від кого нарікання при такій великій кількості пожертв, ввірених нашому служінню, дбаючи про добро не тільки перед Господом, але і перед людьми’ (2 Коринтян 8:6, 18—23; 12:18, Дерк.).

Доставка пожертв

Навесні 56 року н. е. пожертвувані гроші вже можна було переслати в Єрусалим. Павло мав вирушити туди з делегацією, обраною тими, хто вніс пожертви. У Дії 20:4 говориться: «Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв’янин, і Тимофій, а з азійців — Тихик та Трохим». Очевидно, серед них також був Лука, який репрезентував християн з Филип. Отже, у це відрядження вирушило щонайменше дев’ять чоловіків.

«Зібрана сума мала бути значною,— говорить біблеїст Дітер Ґеорґі,— бо в противному разі остаточні заходи Павла й багатьох делегатів не були б варті стількох зусиль і витрат». Ця група слугувала не тільки охороною, але й захистом для Павла від будь-яких оскаржень у шахрайстві. Послані були представниками зборів з-поміж язичників перед святими в Єрусалимі.

Пливучи кораблем з Коринта до Сирії, делегація мала прибути до Єрусалима на Пасху. А втім, повідомлення про змову вбити Павла змінило їхні плани (Дії 20:3). Можливо, його вороги намагалися покінчити з ним під час плавання.

Павло мав ще інші тривоги. Перед від’їздом у посланні до християн у Римі він просив їх молитися, аби він ‘вирвався від невірних в Юдеї і щоб служба його в Єрусалимі була святим приємна’ (Римлян 15:30, 31, Хом.). І хоча святі напевно прийняли б пожертви з великою вдячністю, Павло, мабуть, непокоївся можливими заворушеннями серед євреїв, які могло викликати його прибуття.

Безперечно, цей апостол пам’ятав про бідних. Хоча Святе Письмо не повідомляє, коли було передано пожертви, вони напевно посприяли єдності й дали можливість християнам з язичників виявити своїм юдейським співпоклонникам вдячність за отримані від них духовні багатства. Через прибуття Павла до храму, невдовзі після його приїзду в Єрусалим, піднявся шум, і його заарештували. Але завдяки цьому він зрештою мав нагоду свідчити намісникам і царям (Дії 9:15; 21:17—36; 23:11; 24:1—26:32).

Як допомагаємо ми

Відтоді багато що змінилося, але залишаються незмінними основні принципи. Християни отримують точні повідомлення про фінансові потреби. Будь-які пожертви для нужденних повинні бути добровільні — з любові до Бога та ближніх (Марка 12:28—31).

Надання допомоги святим у першому сторіччі виявляє, що збір пожертв слід добре організувати й до цього треба ставитись дуже сумлінно. Звичайно, Бог Єгова знає про потреби своїх слуг і постачає все необхідне, аби вони, незважаючи на труднощі, могли повсякчас ділитися з іншими доброю новиною про Царство (Матвія 6:25—34). Але всі ми, хоч би яким було наше економічне становище, можемо вносити свою частку. Завдяки цьому ‘хто має багато, той не матиме зайвини, а хто мало — не матиме недостачі’ (2 Коринтян 8:15).