Погляд Біблії
Чи бути гордим неправильно?
ЗА ТРАДИЦІЄЮ, говориться, що гордість — це перший із семи смертельних гріхів. Однак сьогодні багато хто вважає, що такий погляд безнадійно застарів. На порозі XXI сторіччя гордість розглядається як позитивна риса, а не як гріх.
Проте Біблія говорить про гордість переважно у негативному значенні. Лише в одній біблійній книзі Приповістей гордість засуджується кілька разів. Наприклад, у Приповістей 8:13 говориться: «Я ненавиджу пиху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста». У Приповістей 16:5 повідомляється: «Огида для Господа всякий бундючний». А вірш 18 застерігає: «Перед загибіллю гордість буває, а перед упадком — бундючність».
Руйнівна гордість
Гордість, яку засуджує Біблія, може бути визначена як завищена самооцінка, нерозсудлива зверхність, викликана своїм талантом, вродою, багатством, освітою, становищем тощо. Це може виявлятись у зневажливій поведінці, хвастощах, зарозумілості або самовпевненості. Коли людина високої думки про себе, то вона може не бачити потреби у виправленні, може відмовлятися визнавати помилки, просити вибачення, поступатись, боятися втратити престиж і нерозсудливо сприймати за образу те, що роблять чи говорять інші.
Гордий завжди настійно вимагає, щоб усе робилося так, як він вважає за потрібне або ж не робилося взагалі. Не важко помітити, що таке ставлення часто виливається в різного роду особисті конфлікти. Расова чи національна гордість призводить до незліченних війн і кровопролиття. Як говорить Біблія, саме через гордість збунтувався один із духовних синів Бога, в результаті чого він став Сатаною Дияволом. Говорячи про вимоги для християнських старійшин, Павло радив, щоб старійшина був «не новонавернений, щоб не загордився і не попав під суд, який чекає Диявола» (1 Тимофія 3:6, НС; порівняйте Єзекіїля 28:13—17). Якщо гордість має такі наслідки, то не дивно, що Бог засуджує цю рису. Однак ви можете запитати: «Хіба не існує ситуацій, коли гордість може бути виправданою?»
Чи гордість може бути виправданою?
У Християнських грецьких Писаннях дієслово кауха́омаі, перекладене словами «пишатися», «радіти», «хвалитися», вживається як у негативному, так і в позитивному значенні. Наприклад, Павло говорить, що ми можемо ‘хвалитись [«радіти», СМ] надією слави Божої’. Він також радить: «А «хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі» (Римлян 5:2; 2 Коринтян 10:17). Це означає пишатися Єговою як нашим Богом, тобто радіти, що він має хорошу репутацію та добре ім’я.
Для ілюстрації: чи є щось погане в прагненні обстоювати добре ім’я особи, на яку зводиться наклеп? Звичайно, що ні. Коли несправедливо обмовляють членів вашої сім’ї або інших людей, яких ви любите й поважаєте, то чи ж не відчуватимете обурення і спонуки захистити їх? «Ліпше добре ім’я за багатство велике»,— говорить Біблія (Приповістей 22:1). В одному випадку Всемогутній Бог сказав гордому єгипетському фараонові: «Але Я для того залишив тебе, щоб показати тобі Мою силу, і щоб оповідали про Ймення Моє по всій землі» (Вихід 9:16). Тобто Бог радіє зі свого доброго імені та хорошої репутації, які він ревно обстоює. Ми також можемо прагнути того, аби захищати наше добре ім’я та репутацію, але спонукою для цього не повинна бути пиха й самолюбна гордість (Приповістей 16:18).
Повага є обов’язковою в усіх здорових взаєминах. Наше суспільне життя й ділові стосунки страждають, коли ми втрачаємо довір’я до тих, з ким спілкуємося. Крім того, спільна діяльність або товариство можуть розпастись, якщо навіть один з учасників робить щось, що знеславлює його самого або ціле товариство. Аби досягти будь-якої мети, треба підтримувати хорошу репутацію. Це одна з причин, чому наглядачі християнських зборів мусять мати «добре засвідчення» від сторонніх (1 Тимофія 3:7). Таке бажання мати добре ім’я викликане не гордовитим самозвеличенням, а необхідністю представляти Бога достойним і величним способом. І зрештою, чи можна довіряти служителю, який має погане засвідчення від сторонніх?
А що сказати про гордість, викликану особистими досягненнями? Візьміть для прикладу батьків: як же вони радіють, коли їхня дитина робить успіхи в школі. Це може бути причиною для доречного задоволення. Павло, пишучи до християнських братів у Солуні, виявив, що дуже радів їхнім успіхам: «Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові, браття, як і годиться, бо сильно росте віра ваша, і примножується любов кожного з усіх вас один до одного. Так що ми самі хвалимось [«пишаємось», НС] вами по Божих Церквах за ваші страждання та віру в усіх переслідуваннях ваших та в утисках, що їх переносите ви» (2 Солунян 1:3, 4). Так, це природно тішитися успіхами наших улюблених близьких. Тож, коли правильно виявляти гордість, а коли ні?
Немає нічого поганого в бажанні підтримувати свою репутацію, а також у тому, щоб чогось досягати і через це відчувати задоволення. Однак самозвеличення, пихатість і хвастання собою чи кимось — це те, що Бог засуджує. Було б дійсно прикро, якби хтось почав ‘чванитись’ або «думати про себе більш, ніж належить». Християни ніким і нічим не гордяться й не хваляться, тільки Богом Єговою і тим, що він робить для них (1 Коринтян 4:6, 7; Римлян 12:3). Пророк Єремія подає чудовий принцип, якого треба дотримуватись: «Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я — то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду» (Єремії 9:23).
[Ілюстрація на сторінці 20]
Дієго Веласкес. «Папа Інокентій X».
[Відомості про джерело]
Scala/Art Resource, NY